ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9235/20
провадження № 2/753/3712/21
"15" липня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Мицик Ю.С.,
при секретарях Пугач Д.С., Римар М.М., Урус А.С.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи Чечко М.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_3 ), третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини. /а.с. 1-36/
Позов обгрунтований наступним. 06 серпня 2011 року Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , про що зроблено актовий запис № 1336.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_7 (далі по тексту - дитина, ОСОБА_7 ).
Зареєстрованим місцем проживання позивача та дитини є адреса: АДРЕСА_1 .
В зв'язку з тим, що відповідач вчиняв домашнє насильство, шлюбні відносини між сторонами погіршилися.
В грудні 2017 року ОСОБА_3 самочинно, без згоди позивача, забрав дитину та відвіз її до своєї матері, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , після чого шлюбні відносини між сторонами остаточно припинились.
Через тяжку хворобу батька та другою вагітністю, позивач була позбавлена можливості вжиття заходів стосовно неправомірних дій ОСОБА_3 з самовільної зміни місця проживання дитини.
21 листопада 2019 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/10007/19 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Так як відповідач дитину не повернув, позивачем 10 березня 2020 року було подано заяву до Дарницького УП ГУНП України в м. Києві заяву про вжиття заходів з повернення дитини за її попереднім місцем проживання. Також 05 травня 2020 року відповідну заяву було подано до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації.
Оскільки відповідач самовільно змінив зареєстроване місце проживання дитини, розлучивши сина з матір'ю, за відсутності будь-яких виняткових обставин, які б свідчили, що проживання дитини за зареєстрованим місцем проживанням за адресою АДРЕСА_1 суперечить її інтересам, позивач просила постановити рішення про визначення місця проживання дитини- ОСОБА_7 , 2012 р.н. разом із нею.
Ухвалою від 18.06.2020 відкрито провадження, у справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче засідання /а.с. 40/.
Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі, а відповідачу направлено додатково копію позовної заяви з додатками та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач у визначений судом строк подав до суду відзив на позовну заяву /а.с. 43-53/. З позовними вимогами відповідач не погодився в повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що після одруження 06 серпня 2011 року сторони проживали у АДРЕСА_1 , разом із батьками позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син. На початку 2013 року між подружжям почали виникати конфлікти з приводу досить частого вживання позивачем алкогольних напоїв. З 2013 року подружжя переїхало проживати до матері відповідача. У 2016 році позивач влаштувалась на роботу, знову почала зловживати алкогольними напоями та наркотичними засобами, вела аморальний спосіб життя. В червні 2017 року позивач разом із дитиною переїхали до м. Києва, де проживали у квартирі батьків. Після того, як відповідач дізнався, що дитина живе не з бабусею, а з матір'ю одного із знайомих позивача, він у кінці листопада 2017 року забрав дитину та переїхав до місця проживання своєї матері у с. Гайшин, Переяслав- Хмельницького району, Київської області. Відповідач зазначає, що протягом всього часу перебування дитини з ним, позивач лише декілька разів навідувала їх, хоча їй було відомо про місце проживання дитини. Окрім цього відповідач зазначає, що дитина не бажає жити з позивачем. Відповідач створив всі належні умови для життя та розвитку дитини. Просив у позові відмовити, оскільки зміна місяця проживання дитини не буде відповідати інтересам сина.
23 вересня 2020 року на адресу суду Службою у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації надіслано Акт обстеження умов проживання від 17 вересня 2020 року /а.с. 70/.Відповідно до Акту за місцем проживання позивача створені всі необхідні умови для проживання, розвитку, навчання та виховання дитини.
Відповідачем було надано в якості доказів Акт обстеження умов проживання, складений Службою у справах дітей та сім'ї Переяслав-Хмельницької державної адміністрації від 20 серпня 2020 року. Відповідно до Акту кімната дитини належно облаштована, є всі меблі, побутова техніка, ігрова зона, одяг дитини відповідає віку та сезону /а.с. 125/.
Ухвалою від 10 вересня 2020 року залучено до розгляду справи в якості третьої особи - Службу у справах дітей та сім'ї Переяслав-Хмельницької державної адміністрації в якості третьої особи /а.с. 65-66/.
24 вересня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив /а.с. 77-96/. Позивач вказала, що обставини, викладені у відзиві не відповідають дійсності. Позивач вказує, що саме відповідач зловживав алкогольними напоями та наркотичними засобами, чинив домашнє насильство. Вважає, що поведінка та спосіб життя відповідача не відповідає найкращим інтересам дитини. Просила позовні вимоги задовольнити.
19 жовтні 2020 року до суду було направлено заперечення на відповідь на відзив /а.с. 101-106/. Відповідач зазначив, що всі обставини викладені у відповіді на відзив не відповідають дійсності, а документи, якими позивач обґрунтовує свої доводи неналежними доказами. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Треті особи подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності./а.с. 55, 163/.
Ухвалою від 18 грудня 2020 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Вислухавши виступи сторін, представника позивача, заслухавши пояснення малолітньої дитини, представника третьої особи 1, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який 21 листопада 2019 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва було розірвано /а.с. 13/.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На даний час ОСОБА_7 проживає разом з батьком - ОСОБА_3 у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 11-12/.
В період 01.03.2018 по 30.05.2019 ОСОБА_7 перебував у Гайшинському НВО «ЗОШ I-II ступенів - ДНЗ», з 02.09.2019 по 25.05.2020 навчався у 1 класі Гайшинського НВО «ЗОШ I-II ступенів - ДНЗ» /а.с. 119/.
В матеріалах справи містяться характеристики ОСОБА_7 , з навчального закладу Гайшинського НВО «ЗОШ I-II ступенів - ДНЗ», відповідно до яких надано рекомендацію залишити дитину навчатись у цій школі. Також у характеристиках вказано, що дитина проживає у неповній родині, приводить до школи та забирає дитину лише батько, інколи бабуся за дорученням батька. За період навчання у школі мати жодного разу не відвідала сина, не цікавилась навчанням та вихованням дитини /а.с. 120-121/.
За результатами бесіди з дитиною Службою у справах дітей та сім'ї Переяслав-Хмельницької державної адміністрації було надано до суду Акт бесіди з малолітньою дитиною від 10.11.2020. Згідно Акту бесіди встановлено, що дитина бажає проживати з батьком. Про матір говорить неохоче. Згадував, що чекав її на свято 1 вересня, але вона не приїхала /а.с. 162/.
Відповідно до висновку органу опіки і піклування про визначення місця проживання дитини ОСОБА_7 , складеного Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області від 14.12.2020, з врахуванням думки дитини визначено, що найкращим в інтересах дитини буде визначити її місце проживання з батьком /а.с. 164-165/.
Вирішуючи заявлені позивачем вимоги щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років.
У випадку наявності спору між батьками про місце проживання дитини він вирішується органами опіки та піклування або судом.
Одним із завдань Сімейного Кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1). Виховання у колі сім'ї, як раз передбачає у повній сім'ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Під час розгляду вказаної справи, судом встановлено, що відповідач не чинить позивачу будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з сином, а також його вихованні.
Протилежного позивачем не доведено. Із пояснень позивача в судовому засіданні слідує, що вона не зверталася із відповідними заявами до Служби у справах дітей та суду про усунення перешкод у вихованні та побаченнях із сином.
Як установив суд, після припинення між сторонами шлюбно-сімейних відносин, дитина з грудня 2017 року проживає разом із батьком в атмосфері любові, турботи, захисту.
Посилання позивача на те, що відповідач самочинно, без її згоди змінив місце проживання дитини, суд вважає безпідставним, оскільки на даний час не існує рішення суду про визначення місця проживання сина сторін з матір'ю, а сторони згоди в позасудовому порядку щодо визначення місця проживання дитини не досягли.
Відповідно до Актів обстеження умов проживання сторін, встановлено наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітнього сина, сторони мають достатній самостійний дохід.
Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, бачить дитину дуже рідко, не цікавиться навчанням сина, хоча має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, що дитина проживає із батьком..
Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
Відповідно до статті 3 Конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року, дитина має процесуальне право бути поінформованою та висловлювати свою думку під час розгляду справи, що стосується її.
Під час розгляду справи, в судовому засіданні за участю психологів був опитаний ОСОБА_7 , який пояснив, що проживає з батьком та бабусею багато років. Батько робить з ним уроки та водить його на додаткові заняття. Інколи батьку допомагає бабуся. Мати проживає в м. Києві, бачить її рідко, в школу до нього вона не приходить та не цікавиться його життям.. Повідомив, що він не радіє коли його навідує мати та не хоче її бачити. У нього наявний страх, що мати може забрати його до м. Києва та розлучити з батьком. Пояснив, що батько до нього дуже добре ставиться, захищає його, завжди підтримує. Востаннє він плакав, оскільки не міг намалювати малюнок, тато його підтримав, сказав, що все вийде. Щодо побачень на вихідних з мамою зазначив, що не хоче цього, оскільки, коли вони жили однією родиною, мама ходила гуляти та не брала його із собою, в той час він сумував та ображався на неї. ОСОБА_7 виявив бажання проживати саме з батьком.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
Психологом Центру професійного розвитку педагогічних працівників ОСОБА_8 01.04.2021 було складено висновок щодо результатів опитування дитини ОСОБА_7 , згідно якого дитина бажає проживати лише з батьком. З точки зору наявного стійкого психологічного стану у ОСОБА_7 , дослідженого проективними методиками, а також з обставин досліджених при його опитуванні в суді 01.04.2021, можна зробити висновок про те, що зміна місця проживання хлопчика, що полягатиме у переїзді до матері ОСОБА_1 в м. Київ, негативно вплине на його психоемоційний стан, що призведе в подальшому до порушення, як фізичного так і психічного стану дитини.
Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків,.
Судовим розглядом не встановлено, що моральні якості батьків, можуть негативно вплинути на виховання дитини, як мати так і батько позитивно характеризуються за місцем роботи, на обліку у лікарів наркологів та психіатрів не перебувають до судової чи адміністративної відповідальності не притягуються.
Суд відхиляє письмові докази надані позивачем з приводу перебування відповідача на лікуванні наркотичної залежності у медичному центрі Надії Бурмаки м. Черкаси, оскільки позивачем не надано оригіналів вказаних документів для огляду в судовому засіданні та не заявлено клопотання про їх витребування, а представником копії таких документів ставляться під сумнів. Також в судовому засіданні відповідачем не доведено, що позивач веде аморальній спосіб життя.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визначення місця проживання ОСОБА_7 разом із матір'ю ОСОБА_1 , оскільки зміна місця проживання дитини не буде відповідати найкращому забезпеченню інтересів дитини та не сприятиме його повноцінному розвитку, а переїзд до матері може порушити звичний ритм життя дитини, та призвести в подальшому до порушення, як фізичного так і психічного стану дитини.
При цьому суд враховує тривале проживання дитини з батьком, прихильність дитини до батька, належне виконання батьком своїх обов'язків по утриманню, вихованню, навчанню дитини та свідоме небажання ОСОБА_7 проживати з матір'ю.
Суд зауважує, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , разом з його батьком не позбавляє матір дитини піклуватися про нього, бачитись з ним, спілкуватись, брати участь в його житті, проявляти материнську любов.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. На думку суду таке рішення відповідає найкращому забезпеченню інтересів дітей.
За таких обставин, виходячи з інтересів дитини позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя :