П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 серпня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3394/21
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.
суддів: Стас Л. В., Яковлєва О. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Військової частини НОМЕР_1
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 8 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 03 серпня 2020 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10 вересня 2020 року №130;
- зобов'язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи з 03 серпня 2020 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що 02.05.2020 р. при проходженні Обласної медико-соціальної експертної комісії в м. Одесі йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30% та виплачена допомога в сумі 37 002 грн.
03.08.2020 р. він також проходив Обласну медико-соціальну експертну комісію в м. Одесі та за результатами первинного обліку йому встановлена 2 група інвалідності, травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Вважаючи неправомірною відмову у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі встановлення групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, позивач наполягав, що такі обмеження розповсюджуються тільки на випадки:
1) змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності;
2) змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановленні групи інвалідності.
При цьому, позивач на підтримку викладеної позиції покликається на усталену практику Верховного суду, викладену в постановах від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 28 лютого 2018 року у справі №806/694/16, від 21 червня 2018 року у справі №760/11440/17, від 21 червня 2018 року у справі №751/4367/17, від 30 вересня 2019 року у справі №826/1380/18.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, що виключає його право на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповному дослідження обставин справи, ОСОБА_1 просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляції скаржник зазначає про відсутність жодного причинно-наслідкового зв'язку між втратою працездатності без встановленні групи інвалідності та встановлення ІІ групи інвалідності.
Так, на його переконання, станом на 02 травня 2018 року були відсутні захворювання, які з'явилися пізніше, і стали окремою підставою для встановлення йому інвалідності.
За таких обставин, на думку скаржника, слід вважати, що 03 серпня 2020 року, інвалідність йому встановлена під час первинного огляду.
При цьому, скаржник використав правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №240/1623/20, де визначено, що заборона щодо виплати одноразової грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку, саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров'я, а не в наслідок різних.
13 липня 2021 року Міністерство оборони України подало до суду відзив на апеляційну скаргу, за яким відповідач погоджується з рішенням суду першої інстанції, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Міністерство оборони України вказує про те, що причина встановлення ІІ групи інвалідності у 2020 році, відповідно довідки МСЕК серії 12 ААБ №730246 від 18 серпня 2020 року, є травма.
Таким чином, оскільки черговий огляд, за наслідками якого позивачу встановлено більший відсоток втрати працездатності, а саме ІІ групу інвалідності, відбувся зі спливом понад два роки, позивач не має права ні на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, ні на її отримання як вперше.
Міністерство оборони України для формування своєї правової позиції використовувало правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 липня 2020 року у справі №540/2329/18, де Суд відступив від раніше висловлених позицій, зокрема, у справах (№295/3091/17, №806/694/16, №760/11440/17, №751/4367/17, 825/1380/18) щодо застосування п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 у період з 11 грудня 2014 по 09 лютого 2015 року, з 20 вересня 2015 року по 09 листопада 2015 року, з 24 листопада 2015 року по 06 січня 2016 року, з 22 січня 2016 року, з 17 квітня 2016 року по 19 травня 2016 року, з 26 червня 2017 року по 08 серпня 2017 року приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, в районах проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою №1966 від 21 вересня 2020 року.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 19 травня 2016 року №128 ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі в Луганській області, вибув 20 травня 2016 року у відрядження до м. Києва.
На автодорозі Київ - Харків - Довжанський о 02:00 потрапив у дорожньо - транспортну пригоду, яка відбулася внаслідок порушення Правил дорожнього руху автомобіля КІА Clarus (д/н НОМЕР_3 ) під керуванням цивільної особи ОСОБА_2 ..
Унаслідок дорожньо - транспортної пригоди позивач отримав важку поєднану травму, а саме: закриту черепно-мозкову травму, стиснення головного мозку лівобічну гемісферальну субдуральну гематому, забій головного мозку по типу дифузного аксонального пошкодження з контузійними вогнищами в обох лобних, тім'яних та скроневих долях, задніх відділів мозолистого тіла, субарахноїдально - вентрикулярний крововилив, набряк, дислокацію головного мозку, забійну рану підщелепної ділянки зліва, закриту травму шийного відділу хребта, перелом верхнього краю передньої дуги та бокових мас С1 хребця, закриту травму живота, розрив селезінки, розрив печінки поміж дольовій борозні та в ділянці V111 сегмента, розрив серозипопероково-ободової кишки, гемоперитоніум 1-11 ст., закриту травму грудної клітки, забій серця, забій легень, після травматичний пульмоніт середньої долі правої легені, нижньої долі лівої легені, закритий перелом дестальної мета епіфіза правої променевої кістки, двобічний гідроторакс.
Відповідно до довідки про обставини травми №3519 від 29 червня 2016 року, вищезазначені травми пов'язанні з виконанням службового обов'язку.
В подальшому ОСОБА_1 неодноразово проходив лікування та реабілітацію для відновлення стану здоров'я, зокрема, краніопластику дефекту черепа в лівій скроневій ділянці титановою пластиною.
02 травня 2018 року ОСОБА_1 проходив обстеження в Обласної медико - соціальної експертної комісії в м. Одесі та отримав ступінь втрати професійної працездатності - 30%. Останньому виплачено допомогу у розмірі 37 002 грн.
03 серпня 2020 року позивач також проходив обстеження Обласної медико - соціальної експертної комісії в м. Одесі та йому встановлено ІІ групу інвалідності, травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААБ №730246.
25.08.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до командиру військової частини НОМЕР_1 із рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги і зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, додавши до зазначеної заяви копії документів.
За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 та доданих о нього документів Комісією Міністерства оборони України з питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності, останньому, було встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Відповідне рішення було занесене до п.8 протоколу Комісії від 10 вересня 2020 року №130.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 30% втрати працездатності) та абзацу 1 зазначеного пункту (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу третьої групи інвалідності), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з пунктом четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».
Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, висловленого в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі №760/11440/17, від 30 вересня 2019 року у справі №825/1380/18 та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.
«Право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються, починаючи з 01 січня 2014 року; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після). З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я»
Поряд з наведеним вище рішенням, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 також висловив правову позицію, що пов'язана з обчисленням дворічного строку з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Так, Суд констатував, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Суд дійшов висновку, що наслідок, який спричинив ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
Також Верховний Суд у вказаній постанові від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків:
встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги;
встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми;
дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Колегія суддів звертає увагу, що на час встановлення позивачеві 30% втрати працездатності (02 травня 2018 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З дня встановлення позивачеві 30% втрати працездатності (02 травня 2018 року) до дня встановлення позивачу ІІ групи інвалідності (18 серпня 2020 року) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанцій щодо відсутності права позивача на отримання вказаної допомоги є правильним.
Доводи позивача про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 28 лютого 2018 року у справі №806/694/16, від 21 червня 2018 року у справі №760/11440/17, від 21 червня 2018 року у справі №751/4367/17, від 30 вересня 2019 року у справі №826/1380/18 колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у постановах від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 та від 30 липня 2020 року у справі №540/2329/18 відступив від таких.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що причина втрати професійної працездатності (п.5 довідки МСЕК від 02 травня 2018 року №127938 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках (а.с.18)) та причина інвалідності (п.8 довідки МСЕК від 18 серпня 2020 року №730246 до акта огляду медико-соціальної експертною комісією (видається інваліду) (а.с.17)), є однаковими, тобто, відбулися через одне й те ж ушкодження здоров'я, а саме: «Травма пов'язана з виконанням обов'язків воєнної служби».
Доказів встановленням інвалідності II групи на підставі саме захворювання, а не травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, ОСОБА_1 до суду не надано.
Отже, доводи скаржника про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між травмою отриманою в результаті дорожньо-транспортної пригоди і як наслідок встановлення втрати працездатності та встановлення ІІ групи інвалідності, зокрема у зв'язку з травмою, а також захворюванням, суперечать матеріалам справи.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №240/1623/20, оскільки правовідносини не є подібними.
Аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи, дає підстави для висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та відзиву на позов. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційній скарзі не зазначено.
У відповідності до ст.316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Розподіл судових витрат за результатами апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 КАС України не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя О. В. Яковлєв
Повне судове рішення складено 10.08.2021 року.