21 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/978/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Центр пробації" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року в адміністративній справі №160/978/21 (суддя у 1 інстанції Юрков Е.О.) за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної установи "Центр пробації", в якому просила:
- визнати бездіяльність Державної установи “Центр Пробації” протиправною що полягає у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16895 гривень 24 копійки ОСОБА_1 ;
- стягнути з Державної установи “Центр Пробації” на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 29.12.2020 року у сумі 27034 гривні 08 копійок (двадцять сім тисяч тридцять чотири гривні 08 копійок).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та була звільнена з 22.10.2020 року наказом директора Державної установи “Центр Пробації” № 228/К від 15.10.2020 року, проте відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині вчасної виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно. Так, остаточний розрахунок при звільненні було проведено 29.12.2020 року, тому є правові підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не проведення виплати ОСОБА_1 в день її звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно. Стягнуто з Державної установи "Центр пробації" на користь ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 29.12.2020 року в сумі 27324,61 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову у задоволені позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що виплата компенсації за недоотримане речове майно є заміною натурального вираження речі (речей) - грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила службу та не є винагородою за виконану роботу. З огляду на наведене відповідач, виплативши позивачу 29.12.2020 року компенсацію за речове майно, повністю виконав свої обов'язки та підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Також судом першої інстанції не враховано співвідношення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та розміру компенсації за недоотримане речове майно.
В відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 наказом Державної установи “Центр пробацїї” № 228/К від 15.10.2020 року звільнена з 22.10.2020 року на підставі пункту 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” та пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” (за власним бажанням).
Згідно довідки № 108 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 , виданої Державною установою “Центр пробацїї”, нараховано до виплати за 53 предмета, за які виплачується грошова компенсація, - 16895,24 грн.
Вказана компенсація виплачена ОСОБА_1 29.12.2020 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку за період 29.12.2020 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 (далі - Порядок № 925/5) пунктом 3 розділу І якого визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Пунктом 1 глави 22 розділу ІІ Порядку № 925/5 встановлено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578, пунктом 27 якого встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Таким чином, нормативно-правовим актом, який регулює питання забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, чітко встановлений обов'язок адміністрації у день звільнення або видати належне особі, що звільняється зі служби, речове майно, або виплати грошову компенсацію за таке майно за цінами, що діють саме на день звільнення.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Оскільки положення спеціального законодавства не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні зі служби в органах державної кримінально-виконавчої служби України, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд визнає необхідним застосування до спірних правовідносин окремих положень КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 року в справі № 806/2164/16.
Приведеними вище приписами статей 116 та 117 КЗпП встановлено імперативний обов'язок роботодавця виплатити саме у день звільнення працівникові всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, а також відповідальність такого роботодавця у разі невиплати належним звільненому працівникові сум у день звільнення в вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що компенсація за не отримане речове майно повинна бути виплачена саме в день звільнення, у разі невиплати такої компенсації в день звільнення настає обов'язок відповідача з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Слід зазначити, що включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не проведення виплати ОСОБА_1 в день її звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, при розрахунку судом першої інстанції було враховано положення Порядку №925/5 та сума середньоденного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 29.12.2020 року склала 27324,61 грн.
Як вже зазначалося раніше, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Так, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З матеріалів справи слідує, що позивачу було своєчасно не виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно у розмірі 16895,24 грн., проте сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні склала 27324,61 грн., що перевищує суму компенсацію за недоотримане речове майно.
З огляду на встановлені обставини та враховуючи правову позицією Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, пропорційним та справедливим в даному випадку буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 29.12.2020 року у розмірі 16895,24 грн.
За приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалення нового рішення в цій частині.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року в адміністративній справі №160/978/21 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року в адміністративній справі №160/978/21 скасувати в частині стягнення з Державної установи "Центр пробації" на користь ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 29.12.2020 року в сумі 27324,61 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з Державної установи "Центр пробації" на користь ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 29.12.2020 року в сумі 16895,24 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 24 коп.).
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року в адміністративній справі №160/978/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко
суддя В.А. Шальєва