Справа № 420/2859/21
27 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
за участі секретаря Загрійчук О.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Крикунова В.В.
представника відповідачів Елісашвілі О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення другої кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення №42 від 23.11.2020 року другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки керівника Одеської обласної прокуратури №3044к від 23.12.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року;
поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) в Суворовській окружній прокуратурі м. Одеси з 30 грудня 2020 року;
стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, у межах суми стягнення за один місяць.
Позов обґрунтовано наступним.
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 10 липня 2001 року, а з червня 2020 - на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області, весь цей час сумлінно виконуючи складені законодавством обов'язки прокурора. За період роботи в органах прокуратури стягнення не накладались, неодноразово заохочувався наказами Генерального прокурора України, прокурора Одеської області.
Наказом виконуючого обов'язки керівника Одеської обласної прокуратури 3044к від 23.12.2020 позивача звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та органів прокуратури, на підставі пункту 9 істини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року.
Підставою для видачі наказу прокурора Одеської області №3044к від 23.12.2020 року стало рішення №42 Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 23.11.2020 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Копію наказу про звільнення позивач отримав 01.02.2021 року разом з видачею трудової книжки та копією рішення № 42 Другої кадрової комісії, про що власноручно розписався у наказі.
На думку позивача підставами для задоволення позову є:
Перша підстава:
Відповідно до п. 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Однак, будь якого скорочення, реорганізації чи ліквідації стосовно посади, з якої позивача звільнено у Одеській місцевій прокуратурі №4 Одеської області не відбувалось, посада позивача прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області станом на 30.12.2020 не скорочувалась.
Друга підстава:
Станом на час прийняття оскарженого наказу №3044к від 23.12.2020 року позивач перебував на листах непрацездатності (лікарняних) Серії АДН № 509846 з 28.12.2020 року по 25.01.2021 року, Серії АДН № 509864 з 26.01.2021 року по 29.01.2021 року та приступив до роботи з 31.01.2021 року.
Третя підстава:
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ з дня набрання ним чинності 25.09.2019, усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Персонального попередження про наступне звільнення позивачу не вручалась.
Четверта підстава:
Наказом Офісу Генерального прокурора №423 від 10.09.2020 Генеральним прокурором створено другу кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих, військових прокуратур гарнізонів ( на правах місцевих ) прокуратур, головою якої призначено Д.К. Атаєва, секретарем цієї комісії призначено Г. Луканьову, членами комісії призначено О. Ноздріна, К. Кліменка, Д. Попкова та С. Гришина. Наказ оприлюднено на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора /https://www.gp.gov.iiay.
В наступному Наказом Офісу Генерального прокурора №557 від 24.11.2020 Генеральним прокурором внесено зміни до наказу Генерального прокурора №423 від 10.09.2020 щодо складу членів комісії та замість членів комісії К. Кліменко та Д. Попкова , членами другої кадрової комісії визначені Є. Грушовець та В. Васечко.
При цьому, внесені зміни до наказу офіційно оприлюднені на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора не були.
П'ята підстава:
Дискримінаційність норм Порядку, передбачені Розділом III «Складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності навички з використанням комп'ютерних технік».
Атестація прокурорів місцевих прокуратур вирізнялась від проходження атестації іншими кандидатами не лише збільшенням кількості і складності завдань, але і проведення її у період спалаху пандемії COVID-19.
Так, у прокурорів місцевих прокуратур порівняно з прокурорами регіональних прокуратур і Генеральної прокуратури України збільшилась кількість питань для тестування на знання законодавства з 6044 та 6607 до 6710.
Невизначеність та дискримінаційність положень Порядку для кожного прокурора України є прямим порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Шоста підстава:
При ознайомленні з результатами тестування позивач побачив, що система не зарахувала правильні відповіді.
Відповідно до п.7 Порядку «Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
Таким чином, порядок регламентує лише розгляд заяв про перенесення дати тестування у зв'язку з неявкою, а не під час тестування та позивачу не надано можливості написати заяву про її перенесення у зв'язку з порушенням графіку проведення тестування.
Разом з тим, при проходженні тестування іншими прокурорами кадровими комісіями приймалось рішення про перенесення дати тестування іншим прокурорам.
Сьома підстава:
Для проведення тестування використано інформаційну систему «Аналітична система оцінки знань» Програмні продукти цієї системи належать розробникам - CentOS Linux 7 (Core), Yii 2.0.15.1, PHP 7.0.33, Apache 2.4.6, Maria DB, LibreOffice 6.2.
Водночас, договори на використання інформаційної системи «Аналітична система оцінки знань» відсутні.
Тестові питання не пройшли апробації перед їх впровадженням і використанням під час тестування прокурорів.
За таких обставин умови тестування є неналежними, процедура тестування, комп'ютерна програма за допомогою здійснювалось тестування в формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора за допомогою комп'ютерної техніки є ненадійними, не точними, які не спроможні визначити чи здатен прокурор застосувати знання. Також під час тестування не забезпечено відповідного рівня технічної підтримки та рівня безпеки.
Восьма підстава:
Рішення другої кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, які мають вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті другою кадровою комісією для прийняття рішення, не перевірялись.
Відповідно до п. 6 розділу V Порядку №22.1 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування.
У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32) та є гарантією від незаконного звільнення.
Дев'ята підстава:
Атестація працівників прокуратури, передбачена Законом України №113-XI від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 221 від 03.10.2019.
Рішення №42 від 23.11.2020 другої кадрової комісії прийнято на підставі неіснуючого наказу Генерального прокурора, оскільки 03.10.2020 року наказу №221 не видавалось, цей наказ видано 03.10.2019 року за №221.
Десята підстава:
Згідно з вимогами ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Статтями 21, 24 Рекомендацій щодо припинення трудових прав з ініціативи роботодавця № 166, яка є невід'ємною частиною Конвенції міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових прав з ініціативи роботодавця», ратифікованої Україною 04.02.1994, передбачено заходи запобігання припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного плану або зведення їхньої кількості до мінімуму та черговість прийняття назад на роботу, у тому числі шляхом переводу працівників у середині підприємства та надання переваги першочергового прийняття назад працівникам, з якими трудові відносини було припинено з причин економічного, технічного, структурного чи аналогічного плану, якщо роботодавець знову наймає працівників аналогічної кваліфікації і якщо працівники в певний строк після звільнення висловили бажання повернутися на колишнє місце роботи.
Аналогічні права працівника закріплені і ст. ст. 42-1, 49-2 КЗпП України, які на підставі Закону України №113-Х1 від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» скасовані для працівників прокуратури, що є звуженням прав (дискримінацією) за професійною належністю.
Одинадцята підстава:
Як вбачається з наказу №3044к від 23.12.2020 виконуючого обов'язки керівника Одеської обласної прокуратури про звільнення, правовою підставою того звільнення є п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», згідно з яким прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Вказана норма Закону вказує про наявність у ній трьох окремих самостійних підстав для звільнення прокурора з посади, а саме: ліквідація органу прокуратури; реорганізація органу прокуратури; скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Наказ про звільнення на підставі п. 9 частини 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», без відповідної конкретизації підстави для звільнення та без посилання на норми законодавства не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу. Зазначена правова не визначеність підстав для звільнення із займаної посади призводить до фактичного порушення прав, оскільки позивача не було належним чином повідомлено про дійсні підстави для звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 24.04.2019 № 815/1554/17.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 02.03.2021 року позовну заяву залишено без руху.
09.03.2021 року за вхід.№11635/21 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 15.03.2021 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.04.2021 року.
01.04.2021 за вхід.№ЕП/8697/21 та 02.04.2021 р. за вхід.№16571/21 через канцелярію суду надійшов відзив на позов Одеської обласної прокуратури, який вмотивовано наступним.
Наказом виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури від 23.12.2020 № 3044к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та органів прокуратури за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020.
Як підставу в наказі зазначено рішення Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 42 від 23.11.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Згідно даного рішення кадрової комісії від 23.11.2020 № 42 позивач за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 68 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв'язку із чим позивач не успішно пройшов атестацію.
Із урахуванням наведеного, первинною підставою для прийняття спірного наказу обласною прокуратурою є рішення кадрової комісії № 42 від 23.11.2020, що свідчить про відсутність порушення роботодавцем прав позивача на даній підставі і одночасно необґрунтованість підстав для скасування наказу у вигляді відсутності реорганізації чи ліквідації органу прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки ці доводи суперечать нормам матеріального права - Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Ухвалою суду від 13.04.2021 року витребувано з Офісу Генерального прокурора належним чином засвідчені копії матеріалів атестації позивача і зупинено провадження по справі.
20.04.2021 року за вхід.№20044/21 надійшов відзив Офісу Генерального прокурора, який обґрунтовано наступним.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору, заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Згідно з п. 10 розділу 1 Порядку № 221 заява, вказана у п. 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Вищевказані вимоги ОСОБА_1 дотримано, ним подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Заяву подано у встановлений строк і за визначеною формою, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.
З огляду на це, ним надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-У1І (відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ).
Першим етапом атестації є складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Відповідно до пунктів 3, 5 розділу II Порядку тестування І етапу проходить автоматизовано з використанням комп'ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.
Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів (п. п. 4, 5 розділу II Порядку № 221).
Перед початком тестування для усіх його учасників проведено детальний інструктаж. Всі учасники були в рівних умовах і кожен мав можливість самостійно обрати собі комп'ютер.
За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивачем, відповідно до додатку № 5 до протоколу № 7 засідання кадрової комісії з атестації прокурорів обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 30.10.2020 набрано 68 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (70 балів), і його не допущено до проходження наступного етапу атестації.
Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно, набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час першого етапу атестації 68 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та пункту 5 розділу II Порядку № 221 для його не допуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Водночас, в рішенні другої кадрової комісії від 23.11.2021 № 42 зазначено підставу, на якій воно ґрунтується, а саме вказано кількість набраних позивачем балів, що є головним критерієм обґрунтованості. Іншого обґрунтування у силу специфіки складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора таке рішення не потребує.
Крім того, прийняте рішення відповідає затвердженій Порядком типовій формі та містить всі необхідні дані, зокрема посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття.
Також пунктом 7 розділу І Порядку передбачено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 2 КАСУ випливає, що під обґрунтованістю розуміється врахування суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що маюсь значення для прийняття рішення (вчинення дії). Жодних інших загальних вимог, критеріїв чи умов для визнання рішення суб'єкта владних повноважень обґрунтованим ні в КАСУ, ні в інших законодавчих актах, немає.
05.05.2021 року за вхід.№22547/21 надійшли пояснення Офісу Генерального прокурора щодо строку подання відзиву на позов.
06.05.2021 року за вхід.№22698/21 надійшла уточнена позовна заява, в якій, зокрема, зазначено, що згідно з пунктами 3 та 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ до дня початку роботи окружних прокуратур їх повноваження здійснюють місцеві прокуратури. День початку роботи окружних прокуратур визначається рішенням Генерального прокурора стосовно всіх окружних прокуратур.
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40 встановлено дату початку роботи окружних прокуратур, а саме 15 березня 2021 року.
Позивач є батьком багатодітної сім'ї, що підтверджується посвідченням батьків багатодітної сім'ї серії НОМЕР_1 від 18.11.2014 та, відповідно, має певні пільги та додаткові гарантії, що обумовлені цим спеціальним статусом, зокрема, законодавством для багатодітних сімей.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» - багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує.
Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 30 грудня 2000 року №1396/2000 передбачене сприяння батькам багатодітних і неповних сімей у працевлаштуванні, здійсненні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації.
Позивач виховує 4-х дітей.
Ці обставини також не були враховані при звільненні позивача.
10.06.2021 року за вхід.№30249/21 надійшов відзив Одеської обласної прокуратури на уточнену позовну заяву.
18.06.2021 року за вхід.№32109/21 надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на уточнену позовну заяву в якому, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу в Одеській місцевій прокуратурі №4 Одеської області, тому відсутні підстави для покладення на Одеську обласну прокуратуру обов'язків щодо поновлення позивача на рівнозначній посаді, що підтверджується практикою Верховного Суду.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року провадження по справі поновлено.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року прийнято до розгляду, в порядку ст.47 КАС України, уточнену позовну заяву від 06.05.2021 року.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року закрито підготовче засідання по справі та призначено розгляд справи по суті.
10.07.2001 р. ОСОБА_1 призначений на посаду помічника Чорноморського транспортного прокурора Одеської області (наказ №124 від 10.07.2001р.).
15.10.2001р. у зв'язку із ліквідацією Чорноморської транспортної прокуратури призначений помічником Одеського транспортного прокурора Одеської області (наказ №222 від 15.10.2001р.).
19.09.2002 р. у зв'язку з утворенням Чорноморської транспортної прокуратури призначений помічником Чорноморського транспортного прокурора (наказ №201 від 19.09.2002р.).
21.09.2004 р. призначений старшим помічником Чорноморського транспортного прокурора Одеської області (наказ №275 від 21.09.2004р.).
19.05.2010 року призначений на посаду заступника прокурора Суворовського району м. Одеси (наказ №441к від 19.05.2010р.).
28.01.2011 року прийнято Присягу працівника прокуратури.
02.06.2020 р. призначений на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 (наказ №972к від 01.06.2020р.).
30.12.2020 р. звільнений з посади та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» (наказ №3044к від 23.12.2020р.).
Безперервний стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури складає 19 років 5 місяців 20 днів.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію
10.09.2020 року Офісом Генерального прокурора прийнято наказ №423 «Про створення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих).
Склад комісії: Атаєва Дженнет Керімівна - голова комісії, Луканьова Г.А. - секретар комісії, Ноздрін О.В. - член комісії та члени комісії, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями: Клименко Кирило , Попков Даніїл , Грішин Станіслав .
Офісом Генерального прокурора наказом від 24.11.2020 № 557 до наказу від 10.09.2020 № 423 внесено зміни, зокрема, виключено зі складу другої кадрової комісії Клименко Кирила , Попкова Даніїла , натомість включено до складу Грушовець Євгена та Васечко Володимира .
30.10.2020 р. позивач проходив іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Згідно Відомості про результати тестування, ОСОБА_1 (логін U202010307497) набрала 68 балів.
Протоколом №7 від 30.10.2020 р. затверджено список осіб, які 30.10.2020 р. не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набравши менше 70 балів, серед яких ОСОБА_1
10.11.2020 позивачем подана заява до Офісу Генерального прокурора та Другої кадрової комісії про можливість перездачі І етапу тестування.
Протоколом №12 від 13.11.2020 року розглянута заява позивача та відмовлено в її задоволенні.
Протоколом №15 від 23.11.2020 р. ухвалені рішення про неуспішне проходження атестації, серед яких, ОСОБА_1
23.11.2020 року другою кадровою комісією у відношенні ОСОБА_1 прийнято рішення №42 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
З 30.12.2020 ОСОБА_1 звільнений з займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «про прокуратуру» (Наказ №3044к від 23.12.2020 р.).
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX (Закон №113-IX).
Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади та притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до приписів частини 3 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ з дня набрання ним чинності 25.09.2019, усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).
Згідно зі сталим розумінням принципу верховенства права одним із його складників є юридична визначеність, що вимагає, з-поміж іншого, чіткості та зрозумілості норм права, зокрема в аспекті передбачності їх змісту та правовідносин, що будуть врегульовані цими нормами.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі „Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11) зазначив, що акти права мають бути доступні для осіб, яких вони стосуються, та сформульовані з достатньою чіткістю для того, щоб надати цим особам можливість регулювати свою поведінку, аби бути здатними (отримавши за потреби відповідну пораду) передбачати тією мірою, що є допустимою за конкретних обставин, наслідки, які може спричинити конкретна дія (див., наприклад, рішення у справах The Sunday Times v. the United Kingdom (№ 1)" від 26 квітня 1979 року (заява № 6538/74), § 49, Series А № 30; „Rekvenyi v. Hungary" [ВП] від 20 травня 1999 року (заява № 25390/94), § 34, ECHR 1999-III; „Rotaru v. Romania" [ВП] від 4 травня 2000 року (заява № 28341/95), § 55, ECHR 2000-V; „Maestri v. Italy" [ВП] від 17 лютого 2004 року (заява № 39748/98), § 30, ECHR 2004-І) (§ 52).
Для розуміння змісту поняття „юридична визначеність" значущим є також наведене у Доповіді про правовладдя, схваленій Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25?26 березня 2011 року, CDL-AD(2011)003rev, судження, відповідно до якого „юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин" (перше речення § 46).
Водночас доступність учасникам суспільних відносин акта права для ознайомлення не гарантує доступності його змісту, якщо припис такого акта викладений неякісно, зокрема нечітко або суперечливо.
Аналіз пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113 дає підстави вважати, що використання в ньому сполуки слів „можливе майбутнє звільнення" призвело до суперечливості його змісту.
Такий висновок зумовлений тим, що позивач з моменту набрання чинності оспорюваним приписом Закону № 113 міг вважати, що цей припис є або неналежним повідомленням про його майбутнє звільнення, або, з огляду на використання у ньому слів „можливе" та „майбутнє", що звільнення в подальшому щодо нього може бути не застосоване, та розраховувати на продовження трудових відносин.
У Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів (пункт 3 частини першої).
Згідно зі статтею 91 Конституції України Верховна Рада України ухвалює закони, постанови та інші акти.
Пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113 має ознаки акта правозастосування у відносинах за участю ОСОБА_1 . Проте з огляду на низку норм Основного Закону України у їх посутньому взаємозв'язку та юридичні позиції Конституційного Суду України Верховна Рада України не є суб'єктом правозастосування та не повноважна ухвалювати акти такого виду за винятком випадків, що прямо визначені Конституцією України.
Тобто Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має. Випадки, коли Верховна Рада України уповноважена звільняти та призначати окремих осіб у спосіб ухвалення індивідуальних актів права, визначені приписами Основного Закону України.
Такі висновки містяться в рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)2021 від 21.07.2021 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_15 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу ХІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про Національну поліцію".
На думку суді такі висновки Конституційного Суду України у вказаній справі є релевантними до спірних правовідносин, оскільки приписи п.8 р. ХІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про Національну поліцію" є тотожними п.6 р. ІІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ».
Пункт 6 розділ ІІ Закону №113 «З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Пункту 8 розділу ХІ „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ „З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів".
Згідно з частиною другою статті 43 Основного Закону України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Аналізуючи домірність (пропорційність) втручання у право на працю ОСОБА_1 та дотримання наданих йому Основним Законом України гарантій захисту від незаконного звільнення, суд враховує, що зміст конституційної гарантії захисту від незаконного звільнення полягає також у тому, що при законодавчому регулюванні цих відносин мають бути дотримані вимоги Конституції України щодо створення державою умов для повного здійснення громадянами права на працю у випадках, коли звільнення працівника відбувається всупереч його бажанню.
Україна є стороною низки міжнародних договорів, що покладають на державу обов'язок діяти відповідним чином з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю та розглядати звільнення (вивільнення) працівника, а тим більше цілої групи працівників, як ultima ratio (останній засіб) в регулюванні трудових відносин.
Згідно зі статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини отримати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права (пункт 1); заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього пакту з метою повного здійснення зазначеного права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини (пункт 2).
Відповідно до статті 4 Конвенції № 158 трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного зі здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Конституція України є засадничим актом щодо галузевого законодавства, яке має містити норми, що повинні враховувати та розвивати відповідні конституційні приписи.
Визначені в Кодексі та інших актах законодавства України юридичні інститути мають забезпечити надійне галузеве нормативне підґрунтя для ефективного виконання встановлених частиною другою статті 43 Конституції України обов'язків держави, зокрема зі створення умов для повного здійснення громадянами права на працю.
Кодекс містить низку норм, спрямованих на реалізацію приписів частини другої статті 43 Конституції України.
У преамбулі Кодексу визначено правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Відповідно до абзацу сьомого статті 51 Кодексу держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, „правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи".
Статтею 42 Кодексу встановлено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації тощо).
Статтею 49-2 Кодексу визначено порядок вивільнення працівників, зокрема встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша).
Суд враховує, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах прокуратури з 2001 року, стаж роботи на день його звільнення становила понад 19 років. Фактично позивач не мав іншого професійного досвіду, ніж досвід, набутий протягом роботи в органах прокуратури, а тому оспорюваний припис Закону № 113 містить ознаки істотного втручання у приватне та професійне життя ОСОБА_1 .
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі „Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 року (заява № 21722/11), стверджуючи про порушення права заявника на повагу до його приватного життя, встановленого статтею 8 Конвенції, зазначив, зокрема, таке:
- «приватне життя „включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру"… Стаття 8 Конвенції „захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом"… Поняття „приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом» (§ 165).
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення № 42 другої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Відповідно до підпунктів 9, 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення «Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» атестація здійснюється кадровими комісіями згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (надалі - Порядок № 221).
Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Згідно з підпунктом 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями, перелік і склад яких визначаються наказами Генерального прокурора.
Як встановлено судом, 10.09.2020 року Офісом Генерального прокурора прийнято наказ №423 «Про створення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих).
Склад комісії: Атаєва Дженнет Керімівна - голова комісії, Луканьова Г.А. - секретар комісії, Ноздрін О.В. - член комісії та члени комісії, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями: Клименко Кирило , Попков Даніїл , Грішин Станіслав .
Офісом Генерального прокурора наказом від 24.11.2020 № 557 до наказу від 10.09.2020 № 423 внесено зміни, зокрема, виключено зі складу другої кадрової комісії Клименко Кирила , Попкова Даніїла , натомість включено до складу Грушовець Євгена та Васечко Володимира .
Саме таким складом 13.11.2020 розглянута заява ОСОБА_1 від 10.11.2020 року, що відображено у протоколі №12, та відмовлено в її задоволенні.
Разом з тим, 13.11.2020 року розглядалась заява ОСОБА_13. та була задоволена з огляду на те, що мало місце некоректність окремих питань. Вказане визнано комісією таким, що суттєво вплинуло на результати іспиту та є поважним для визнання недійсним результату проходження 30.10.2020 року іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та виключення її зі списку осіб, які 30 жовтня 2020 року не пройшли іспит, набравши менше 70 балів.
ОСОБА_13. під час проходження іспиту 30.10.2020 року набрала 68 балів, як і ОСОБА_1 .
При цьому, при розгляді заяви позивача питання щодо коректності окремих питань не з'ясовувалось, однак це має дійсно суттєве значення.
Не з'ясовувалось це питання і при розгляді інших заяв.
Частина 1 статті 24 Основного Закону України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Конституційний Суд України у абзаці другому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 16.10.2007 №8-рп/2007 зазначив, що гарантована частиною першою статті 24 Конституції України рівність громадян перед законом означає рівну для всіх обов'язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов'язках, привілеях чи обмеженнях, які в цьому законі встановлені.
Тобто, гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними принципами національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі №12 до неї (стаття 1) та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7).
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Враховуючи наявність суспільної думки щодо необхідності реформування органів прокуратури з метою відновлення довіри суспільства до прокуратури, суд вважає, що процедура проведення атестації, зокрема, її прозорість, і повинна слугувати меті проведення такої атестації - відновленням довіри суспільства до прокуратури.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення №42 від 23.11.2020 року другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку наказу прокуратури Одеської області від 23.12.2020 №3044к про звільнення позивача з посади, суд виходить з наступного.
Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
У нормі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ законодавець застосовує відсилання саме на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697, а не на будь-який інший пункт частини першої статті 51 Закону №1697.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Отже, відсилання до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 в нормі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ вказує на необхідність для прийняття рішення про звільнення прокурора наявності сукупності двох юридичних фактів:
1. Неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію або рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури або в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію або ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
2. Наявність ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Текстове викладення норми підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у разі зміни застосованого словосполучення "на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" на текстовий виклад цієї норми в Законі №1697 - виглядає так: прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора "у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури" і за умови настання однієї із наступних підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури".
Норма закону, якою б безпосередньо встановлювалося право чи обов'язок звільняти прокурора з посади виключно за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури без застосування в якості підстави пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", відсутня.
У постанові від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 Верховний Суд висловив правовий висновок про те, що пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Колегія суддів наголосила, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Також Верховний Суд вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Загальний підхід, який використовує ЄСПЛ через методологію застосування класичного прецеденту, вимагає застосування практики ЄСПЛ через схожість фактів, скарг або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих трьох підставах. ЄСПЛ досить часто використовує схожість правових систем, правових інститутів матеріального або процесуального права чи схожість правового регулювання в ситуаціях, коли йдеться про застосування подібного рішення.
Сам Суд, покликаючись на свої ж рішення в інших справах, використовує в якості застереження словосполучення mutatis mutandis, що означає «із заміною того, що підлягає заміні»; з урахуванням відповідних відмінностей. Згідно тлумачних словників, це словосполучення використовується при порівнянні двох або більше речей для того, щоб сказати, що незважаючи на те, що зміни будуть необхідними для того, щоб взяти до уваги різні ситуації, базова думка (позиція) залишається такою ж.
Поряд із перевіркою схожості обставин, необхідно оцінювати й національне законодавство, оскільки ЄСПЛ розглядає справи з урахуванням національного законодавства, яке регламентує відповідні правові відносини в державі.
Суд вважає висновки у вказаній справі релевантними до спірних правовідносин з огляду на наступне.
На час прийняття постанови ВС від 24.04.2019 р. по справі №815/1554/17 діяла редакція п.9 ч.1 ст.51 ЗУ «Про прокуратуру» станом на 01.01.2019р.:
Прокурор звільняється з посади у разі
9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На час прийняття наказу прокуратури Одеської області №782 від 29.04.2020р. діяла редакція п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» станом на 03.07.2020р.:
1. Прокурор звільняється з посади у разі:
9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відтак, як свідчать тексти п.9 ч.1 ст.51 ЗУ «Про прокуратуру» в редакції станом на 01.01.2019р. та 03.07.2019р., Закон № 113-IX від 19.09.2019 не вніс змін до ЗУ «Про прокуратуру» в цій частині.
Закон №113 доповнив ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» частиною п'ятою наступного змісту:
На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.
Слід зазначити, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
Ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду до звільнення, не відбулися, що підтверджується витягом з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Натомість, згідно з пунктами 3 та 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ до дня початку роботи окружних прокуратур їх повноваження здійснюють місцеві прокуратури. День початку роботи окружних прокуратур визначається рішенням Генерального прокурора стосовно всіх окружних прокуратур.
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40 встановлено дату початку роботи окружних прокуратур, а саме 15 березня 2021 року.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" №1906-IV від 29.06.2004 (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Як вже зазначалося судом, статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.
За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16.12.1992). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28.05.2009 (справа №26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19.10.2010 (справа №20999/04)).
Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання ним наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.
Вище судом наведені висновки стосовно того, що втручання держави у приватне життя позивача у спірних правовідносинах не мало законного характеру.
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява №27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
У цьому втручанні суд не вбачає і легітимної мети. Закон №113-ІХ не містить вказівки на таку мету. Враховуючи наявність суспільної думки щодо необхідності реформування органів прокуратури з метою відновлення довіри суспільства до прокуратури, суд не знаходить будь-якого зв'язку між відновленням довіри суспільства до прокуратури та звільненням окремого працівника ( ОСОБА_1 ).
Окремо слід зазначити, що Позивач є батьком багатодітної сім'ї, що підтверджується посвідченням батьків багатодітної сім'ї серії НОМЕР_1 від 18.11.2014 та, відповідно, має певні пільги та додаткові гарантії, що обумовлені цим спеціальним статусом, зокрема, законодавством для багатодітних сімей.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» - багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує.
Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 30 грудня 2000 року №1396/2000 передбачене сприяння батькам багатодітних і неповних сімей у працевлаштуванні, здійсненні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації.
Позивач виховує 4-х дітей.
Ці обставини також не були враховані при звільненні позивача.
Відповідно, питання про пропорційність вчиненого відповідачами у цій справі втручання до приватного життя позивача судом не розглядається.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ Одеської обласної прокуратури №3044к від 23.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокурату», прийнятий відповідачем не на підставі, що визначені Законами України, та необґрунтовано, а тому вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Така ж правова позиція сформована і Верховним Судом у постанові від 20.01.2021 року по справі №804/958/16.
Отже, позивач підлягає поновленню в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 року (із змінами і доповненнями), порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправного наказу, суд вважає необхідним обраховувати з 30.12.2020 року по 27.07.2021 року.
Згідно листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №3501-06/219 від 12.08.2020 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік»:
- кількість робочих днів у січні 2021 року складає 19 (кількість днів вимушеного прогулу - 19)
- кількість робочих днів у лютому 2021 року складає 20 (кількість днів вимушеного прогулу - 20);
- кількість робочих днів у березні 2021 року складає 22 (кількість днів вимушеного прогулу - 22);
- кількість робочих днів у квітні 2021 року складає 22 (кількість днів вимушеного прогулу - 22);
- кількість робочих днів у травні 2021 року складає 18 (кількість днів вимушеного прогул - 18);
- кількість робочих днів у червні 2021 року складає 20 (кількість днів вимушеного прогулу складає 20);
- кількість робочих днів у липні 2021 складає 22 (кількість днів вимушеного прогулу складає 19).
Відтак, кількість днів вимушеного прогулу складає 142 дні (в т.ч. 2 дні грудня місяця 2020 року).
Згідно довідки Одеської обласної прокуратури №21-88 від 23.03.2021 року, середньомісячна заробітна плата позивача складає 22278,90 грн., а середньоденна заробітна плата складає 1060,90 грн.
Виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період часу з 30.12.2020 року по 27.07.2021 рік, а саме: оскільки нарахована середньоденна заробітна плата становить 1060,90 грн., а кількість днів вимушеного прогулу складає 142 дні, то середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Одеської обласної прокуратури складає 150647,80 грн.
Згідно із пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Керуючись ст.ст. 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297, 371 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення другої кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення №42 від 23.11.2020 року другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки керівника Одеської обласної прокуратури №3044к від 23.12.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року.
Поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області з 30 грудня 2020 року.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2020 року по 27.07.2021 у сумі 150 647, 80 грн. (сто п'ятдесят тисяч шістсот сорок сім гривень 80 копійок).
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , телефон: НОМЕР_3 , е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552, телефон: (048) 731 98 21, е-mail: odesprok.public@ukr.net)
Офіс Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, телефон: (044) 280 10 20, е-mail: public@gr.gov.ua)
Головуючий суддя Потоцька Н.В.