справа №380/5352/21
09 серпня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-103-11/13 від 08.02.2021 на загальну суму 10132,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що згідно з записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена з 30.07.2014. Таким чином, позивач стверджує, що не є платником єдиного внеску згідно зі ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-103-11/13 від 08.02.2021 на загальну суму 10132,26 грн незаконною, безпідставною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву покликається на те, що відповідно до реєстраційних даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів, позивач з 10.06.2009 перебуває на податковому обліку в ДПІ у Самбірському районі ГУ ДПС у Львівській області. Дата взяття на облік 11.06.2009 за № 20983. Згідно з даними податкового обліку та реєстрів органу доходів і зборів платник перебуває на загальній системі оподаткування. Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 07.05.2021 заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становить 10868,04 грн. Таким чином, стверджує, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-103-11/13 від 08.02.2021 на загальну суму 10132,26 грн сформовано відповідно вимог України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Крім того, звертає увагу, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільг по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI.
На спростування доводів відповідача позивач подав відповідь на відзив.
Стосовно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 09.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом; ухвалено розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами; визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом та поновлено цей строк.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до запису від 10.06.2009 № 24160000000002647.
Відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.07.2014 № 24160060004002647, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена.
Головним управлінням ДПС у Львівській області 08.02.20210 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103-11/13, якою позивача повідомлено, що станом на 31.01.2021 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 10132,71 грн.
Позивач вважає вказану вимогу протиправною, покликаючись на те, що підприємницьку діяльність не здійснює та не є платником єдиного внеску згідно зі ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, направленої на адресу позивача, підприємницька діяльність якого припинена.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За визначенням пунктів 2, 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено частиною дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини четвертої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Таким чином, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
У контексті зазначеного варто зауважити, що статус фізичної особи-підприємця нерозривно пов'язаний з її реєстрацією та внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Тобто, фізична особа може вважатись підприємцем з дати її державної реєстрації до дати припинення.
З аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» убачається, що статус платника ЄСВ нерозривно пов'язаний з її реєстрацією ФОП (у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 згаданого закону), відтак, припинення ФОП у встановленому законом порядку звільняє фізичну особу від низки обов'язків, яким зокрема є сплата ЄСВ.
Іншими словами, з дати реєстрації припинення фізичної особи-підприємця, така особа не є платником ЄСВ на підставі п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідач зазначає у відзиві на позовну заяву, що позивач з 10.06.2009 перебуває на податковому обліку в ДПІ у Самбірському районі ГУ ДПС у Львівській області та знаходиться на загальній системі оподаткування, стверджує, що на дату формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Ф-103-11/13 від 08.02.2021 платник не перебував в стані припинення та ліквідації.
При цьому, суд встановив, що згідно з запису в згідно з записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, № запису: 24160060004002647, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена з 30.07.2014.
Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що саме органами доходів і зборів, до яких входить відповідач, ведеться облік платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців.
Тобто, саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача як фізичною особою - підприємцем, дати припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, дати взяття його на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, підприємницьку діяльність якої припинено.
З огляду на викладене, суд висновує, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відтак у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відтак, вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-3450-50-У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності оскаржуваної вимоги не довів, а відтак остання підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення", пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-103-11/13 від 08.02.2021 на загальну суму 10132,26 грн.
Розподіл судового збору не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039).
Суддя Сидор Н.Т.