Іменем України
10 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2669/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дії та бездіяльність, стягнення заборгованості та моральної шкоди,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 2), в якому позивач після уточнення позовних вимог просив суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника у період з 01.02.2015 до 31.03.2020;
-визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у період з 01.02.2015 до 31.03.2020 у розмірі 90357,17 грн;
-стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.02.2015 до 31.03.2020 у розмірі 90357,17 грн з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
-стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн;
-зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України (а.с.40-46).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства ІІ групи та отримую пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2014 року у зв'язку з проведенням на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції позивач вимушений був переселитися на територію, підконтрольну українській владі. З 2014 року позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва було реорганізовано шляхом злиття до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке 27.04.2018 було припинено. 27 квітня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» ліквідовано Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві та утворено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
У лютому-березні 2020 року у зв'язку з вимушеним переселенням до м. Сєвєродонецьк Луганської області особову пенсійну справу позивача було передано до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яким з квітня 2020 року здійснювалася виплата пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
У період з 01.02.2015 до 31.03.2020 з незрозумілих для позивача причин останній не отримував пенсію. Крім того, жодного рішення щодо припинення пенсійних виплат, підстав або будь-якого обґрунтування щодо припинення виплати пенсії від органу Пенсійного фонду позивач не отримував.
Позивач вважає, що йому незаконно було припинено виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника у період з 01.02.2015 до 31.03.2020. У квітні 2021 року позивач звернувся до відповідача 2 з заявою про надання інформації (рішення) про причини припинення та невиплати пенсії, вжиття заходів щодо виплати заборгованості з пенсії за період з 01.02.2015 до 31.03.2020, надання інформації про розмір невиплаченої пенсії за цей період, а також провести нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у відповідності до норм Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Згідно листа відповідача 2 від 11.05.2021 № 255-245/Л-02/8-1216/21 позивача повідомлено «Враховуючи зміни, внесені в пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції Постанови КМУ № 788 від 21.08.2019), якою передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, а саме з 01.02.2015 по 31.03.2020, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Станом на сьогоднішній день порядок виплати Кабінетом Міністрів України не визначено». Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 протиправними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач 2 до відділу діловодства та обліку звернення громадян 05.07.2021 за вхідним реєстраційним номером 22552/2021 надав відзив на позовну заяву від 02.07.2021 №1200-0802-8/20620 (а.с.72-75), в якому заперечував проти задоволення позову.
В обґрунтування зазначив, що 20.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про взяття на облік пенсійної справи. 21.02.2020 за заявою позивача про взяття на облік управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку запросило пенсійну справу на ОСОБА_1 з попереднього міста перебування, тобто з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. В березні 2020 року позивача взято на облік в управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, як внутрішньо-переміщену особу за матеріалами електронної пенсійної справи. Разом з пенсійною справою ОСОБА_1 на адресу управління надійшов супровідний лист вх. від 10.03.2020, в якому було відображено дату останньої виплати пенсії - 31.01.2015. Управління наголошує, що позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку з заявою про взяття на облік 20.02.2020, а пенсія позивачу з 01.02.2015 не виплачувалась на час його перебування на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві, тому управлінню ПФУ в м.Сєвєродонецьку невідомі підстави невиплати пенсії, рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області не приймалось. Відповідач 2 також зазначив, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №788 від 21.08.2019) суми пенсій, які не виплачено за період до їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Передбачений вказаною нормою окремий порядок Кабінетом Міністрів на сьогодні не прийнято. Стосовно нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідач 2 зазначив, що суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. З огляду на викладене просив суд відмовити у задоволеної вимоги про зобов'язання виплатити заборгованість з 01.02.2015 по 31.03.2020 з нарахуванням компенсації втрати часини доходів, оскільки вважає її передчасною. Стосовно стягнення з управління моральної шкоди у розмірі 50000 грн, відповідач 2 вказав, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями органу державної влади, оскільки сума заборгованості по пенсії вже нарахована позивачу. На підставі викладеного, відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
12.07.2021 до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив взяти до уваги доводи позивача щодо строку звернення до суду (а.с.110-111).
Відповідач 1 - 06.08.2021 надав до канцелярії суду відзив від 21.07.2021 №2600-0903-7/117281, в якому зазначив наступне (а.с.121-123). В обґрунтування відзиву зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні (Дніпровський район) як одержувач пенсії по інвалідності II групи (у зв'язку з втратою годувальника) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV з 2014 року. Згідно даних електронного особового рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1 , остання виплата пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Київ була проведена 31.01.2015. З 01.02.2015 виплата призупинена, так як при співставленні діючої бази обліку внутрішнього переміщення осіб в органах управління соціального захисту населення та бази отримувачів пенсійних виплат Головного управління Пенсійного фонду України в м. Київ було визначено 93 особливість (переселенець не зареєстрований). За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 не звертався. Визначальною підставою розрахунку суми пенсії за минулий час є звернення особи із заявою про поновлення виплат такої, проте, однак, позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не обліковувало заборгованість з виплати пенсії та не відмовляло позивачеві у поновлені (виплаті) пенсії, оскільки були відсутні підстави для прийняття відповідного рішення. Жодних доказів перебування позивача в статусі внутрішньо переміщеної особи за місцем фактичного проживання в адміністративно-територіальній одиниці, на яку розповсюджується юрисдикція ГУ ПФУ в м. Києві під час спірного періоду позивачем не надано. Відповідач 1 також зазначив, що з дати постановлення на облік в управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьк Луганської області, обов'язок виплати недоотриманої суми пенсії позивачу, у розумінні п.1 Постанови № 637, покладається саме на орган, що наразі здійснює пенсійні виплати. 20.02.2020 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьк Луганської області, щодо запиту електронної пенсійної справи та паперової пенсійної справи задля взяття на облік та поновлення виплати пенсії на підставі інформації для призначення, відновлення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам від управління праці та соціального захисту населення щодо дійсності довідки. Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьк Луганської області листом № 236-225/Л-02/8-1216/21 від 19.04.2021 повідомило ОСОБА_1 , що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, а саме, з 01.02.2015 по 31.03.2020, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку. На підставі викладеного, відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.64-65).
Ухвалою суду від 06.07.2021 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про заміну відповідача правонаступником у справі №360/2669/21 задоволено. Замінено відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (а.с.104-105).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.8,9).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з фактичним місцем проживання АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 21.01.2020 №919-5000257631 (а.с.10).
Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні № НОМЕР_4 від 05.03.2003 позивач є інвалідом з дитинства ІІ групи (а.с.11).
До 31.01.2015 позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва було реорганізовано шляхом злиття до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, правонаступником якого в подальшому є Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
20.03.2020 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про поновлення пенсії як внутрішньо-переміщена особа (а.с.90).
Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області звернулось до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з запитом пенсійної (особової) справи ОСОБА_1 (а.с.91).
Супровідним листом від 10.03.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві направило пенсійну справу ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, також в листі зазначено, що ОСОБА_1 задоволено пенсію по 31.01.2015 (а.с.78).
З 01.04.2020 позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області) та отримує пенсію в разі втрати годувальника.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області до матеріалів справи надано довідку від 01.07.2021 №208, з якої вбачається, що ОСОБА_3 отримав пенсію в січні 2015 року в сумі 1049,00 грн, в квітні 2020 року в сумі 5000,00 грн. Пенсія за період з 01.02.2015 по 31.03.2020 в сумі 90357,17 грн нарахована, але не виплачена (а.с.96).
На звернення позивача від 07.04.2021 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надано відповідь від 19.04.2021 №236-225/Л-02/8-1216/21, в якій зазначив, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, в саме 01.02.2015 по 31.03.2020 обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, станом на сьогоднішній день порядок виплати КМУ не визначено (а.с.15).
Також, на звернення позивача від 26.04.2021 (а.с.16) Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надано відповідь від 11.05.2021 №255-2545/Л-02/8-1216/21, в якій, серед іншого, зазначив, що згідно матеріалів пенсійної справи виплата пенсії була призупинена управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі м.Києва з 01.02.2015, будь-яке розпорядження щодо підстав припинення виплати пенсії в пенсійній справі відсутнє (а.с.17).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
-перебуває на території України на законних підставах;
-має право на постійне проживання в Україні;
-була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3)у разі смерті пенсіонера;
4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5)в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним і передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав тільки в випадках, прямо передбачених законом.
Припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Суд зазначає, що відповідачем 1 до суду не надано жодного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачеві.
При цьому, підставами для припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2015 слугувало співставлення діючої бази обліку внутрішнього переміщення осіб в органах управління соціального захисту населення та бази отримувачів пенсійних виплат Головного управління Пенсійного фонду України в м.Київ.
Однак такі підстави не можливо віднести до вказаного переліку підстав, передбачених частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Оскільки відповідачем 1 не надано до суду доказів прийняття рішення про припинення виплати позивачу пенсії з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника у період з 01.02.2015 до 31.03.2020.
Що стосується бездіяльності відповідача 2, суд дійшов наступного.
Як вже було зазначено, пенсія за період з 01.02.2015 по 31.03.2020 в сумі 90357,17 грн нарахована позивачу, але не виплачена та обліковується наразі у відповідача 2 (а.с.96).
При цьому, Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Таким чином, невиплата призначеної позивачу пенсії за період з 01.02.2015 до 31.03.2020 є саме протиправною бездіяльністю відповідача 2, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.
При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача 2 у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача 2 про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнято з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України №788 від 21.08.2019 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному Фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача 2 не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача 2 щодо невиплати пенсії позивачу у період з 01.02.2015 до 31.03.2020 включно, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв'язку з чим належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь позивача заборгованість з пенсії за вказаний період у розмірі 90 357,17 грн.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.02.2015 до 31.03.2020 включно, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, суд зазначає наступне.
Згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 4 Закону №2050 та п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Оскільки наразі виплата заборгованості з пенсії ще не відбулась, вимога про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів є передчасно заявленою.
За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Згідно частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди та її розміру позивач зазначає, що залишився без коштів для проживання та лікування, які б мали забезпечити його життєздатність та підтримання здоров'я, пережив глибокі не лише душевні страждання, але й фізичні, коли займаних у знайомих та родичів коштів не вистачало для підтримання здоров'я. Позивач вважає, що достатньою компенсацією його моральних страждань повинна бути грошова сума у розмірі 50000 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача та наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням йому шкоди.
Обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру покладається на особу, що позивається із таким позовом.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо доводів відповідачів про порушення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 23 Закону №1058 спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку.
Таким чином, Законом №1058 передбачена можливість досудового порядку вирішення спору.
Дослідженням матеріалів справи, судом встановлено, що позивач скористався досудовим порядком врегулювання спору, звернувшись до відповідача 2 з відповідною заявою 26.04.2021 (а.с.16). На вказану заяву відповідач 2 надав позивачу відповідь 11.05.2021 (а.с.17). 24.05.2021 позивач звернувся до суду з позовом (а.с.1-7).
Таким чином, судом встановлено, що позивач звернувся до суду в межах строку визначеного частиною четвертою статті 122 КАС України, а отже не пропущено строк звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 9 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дії та бездіяльність, стягнення заборгованості та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника у період з 01.02.2015 по 31.03.2020.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.02.2015 по 31.03.2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21782461) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість з пенсії за період з 01.02.2015 по 31.03.2020 у розмірі 90 357 (дев'яносто тисяч триста п'ятдесят сім) гривень 17 коп.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова