02 серпня 2021 року Справа № 280/7318/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., позивача: ОСОБА_1 , представників відповідача: Рудяк А.М., Ковальчука О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (84333, Донецька область, м.Крамоторськ, вул.Маяковського, буд.21; код ЄДРПОУ 39969443)
про зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (далі - також відповідач), в якій позивач просить суд:
1) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з військової служби за 8 років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - з урахуванням раніше виплачених сум;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсацію за невикористанні відпуски у кількості 283 діб з урахуванням грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - з урахуванням раніше виплачених сум;
3) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсацію за невикористанні відпуски у кількості 283 діб з урахуванням кратності відповідно до вимог п.3 XXXI Розділу наказу Міністра оборони України №260 - з урахуванням раніше виплачених сум;
4) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 грошове забезпечення, матеріальні допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, а також перерахувати вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористанні відпуски з урахуванням військового звання «полковник юстиції» відповідно до пролежень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу»;
5) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 грошове забезпечення, матеріальні допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових, а також перерахувати вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористанні відпуски з 26 березня 2020 року відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р(ІІ)2020;
6) зобов'язати відповідача здійснити виплату звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 починаючи з 11 вересня 2020 року компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до вимог ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2004-2020 роках проходив службу в органах прокуратури України, наказом виконуючого обов'язки військового прокурора об'єднаних сил від 10.09.2020 позивача звільнено з посади начальника відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері Військової прокуратури об'єднаних сил. При звільненні зі служби з позивачем не проведено усіх необхідних розрахунків. Так, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби та компенсацію за невикористані 283 дні відпустки без урахування винагороди ОСОБА_1 за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - також винагорода). Позивач звертає увагу, що винагороду він отримував 5 років щомісяця, тобто вона мала постійний характер, а тому обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки мали бути здійснені з урахуванням винагороди. Крім того, при обчисленні розміру компенсації за невикористані дні відпустки протиправно не враховано положення пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України віл 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), згідно якого компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку: тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня. Також посилається на те, що позивачу при звільненні протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням військового звання «полковник юстиції», виходячи із 50 % розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019, 2020 роки. Крім того, вважає, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18) має право на отримання грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за період з 26.03.2020 по 11.09.2020, вихідної допомогу при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням розміру заробітної плати, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII). Однак, при проведенні розрахунку відповідач безпідставно не врахував вказане рішення Конституційного Суду України. Також позивач вважає, що має право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20.10.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 16.11.2020.
13.11.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого не погоджується із заявленими позовними вимогами, зазначає, що винагорода належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, який не враховується при обчисленні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців та компенсації за невикористані дні відпустки. Факт отримання позивачем винагороди протягом більш ніж чотирьох років підтверджує не системність такої виплати, а системне виконання Державою свого обов'язку щодо реалізації соціального захисту військовослужбовців під час виконання військового обов'язку на територіях з особливим статусом. Крім того, вважає безпідставними посилання позивача на те, що компенсація за невикористані дні відпустки має бути розрахована на підставі положень пункту 3 Порядку №260, згідно якої компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку: тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня, оскільки такий розрахунок здійснюється для військовослужбовців, які звільняються за власним бажанням, з урахуванням часу, прослуженого у році звільнення. Звертає увагу, що позивача звільнено у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а тому вказані положення пункту 3 Порядку №260 на нього не розповсюджуються. Що стосується доводів позивача про те, що він має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням військового звання «полковник юстиції», виходячи із 50 % розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019, 2020 роки, звертає увагу, що частиною 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Всі виплати позивачу здійснені з урахуванням вказаної норми. Щодо права позивача на отримання грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за період з 26.03.2020 по 11.09.2020, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням розміру заробітної плати, визначеної статтею 81 Закон №1697-VII, вказує, що на підставі наведеної норми розрахунок проводиться з прокурорами Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури не був переведений, його звільнено з Військової прокуратури об'єднаних сил, а тому у спірних правовідносинах стаття 81 Закону №1697-VII на позивача не поширюється. Таким чином, виплати, проведені з позивачем при звільненні з військової служби, здійснені з дотриманням вимог чинного законодавства та проведені у повному обсязі. Підстави для виплати позивачу компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби відсутні. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 16.11.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 03.12.2020.
Ухвалою суду від 03.12.2020 продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 21.12.2020.
Ухвалою суду від 21.12.2020 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.01.2021.
Ухвалою суду від 14.01.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 21.01.2021.
Ухвалою суду від 21.01.2021 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №280/7185/20 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2021 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 18.06.2021 провадження у справі продовжено зі стадії, на якій воно було зупинено, призначено судове засідання на 05.07.2021.
Ухвалою суду від 05.07.2021 відкладено розгляд справи на 21.07.2021.
Ухвалою суду від 21.07.2021 відкладено розгляд справи на 02.08.2021.
Під час судового розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, представники відповідача заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 02.08.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши вступне слово та пояснення учасників справи, розглянувши заяви по суті справи, безпосередньо дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі обставини.
З 26.06.2004 по 27.07.2004 ОСОБА_1 проходив військову службу в Генеральній прокуратурі України, з 28.07.2004 по 11.09.2020 в органах військової прокуратури, має військове звання полковник юстиції.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 11.06.2009.
Згідно з довідкою Військової прокуратури об'єднаних сил від 10.09.2020 №15-640 вих-20 ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення з 02.11.2015 по 30.04.2018 та з 01.05.2018 по 10.09.2020 приймав участь в операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України від 10.09.2020 №449 полковника юстиції ОСОБА_1 , начальника відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері Військової прокуратури об'єднаних сил, відрядженого до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX) та пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Згідно з наказом Військової прокуратури об'єднаних сил від 10.09.2020 №583к полковника юстиції ОСОБА_1 , звільненого з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 Закону №2232-XII (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 11.09.2020 звільнено з посади начальника відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військової сфері Військової прокуратури об'єднаних сил, та з органів прокуратури, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури об'єднаних сил усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Шевченківського районного військового комісаріату міста Запоріжжя. Вирішено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби. Крім того, відділу фінансування та бухгалтерського обліку Військової прокуратури об'єднаних сил наказано провести повний розрахунок у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Військової прокуратури об'єднаних сил.
Як слідує з розрахункового листа за вересень 2020 року, позивачу, окрім поточних виплат (оклад, звання, вислуга, надбавка за ОВЗ, премія, індексація доходів, винагорода) виплачено компенсацію за невикористані 283 дні відпустки в розмірі 381 045,35 грн., та одноразову допомогу при звільненні військовим в сумі 161 574,00 грн.
У зв'язку з неотриманням під час звільнення зі служби:
- одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби з урахуванням винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду;
- компенсації за невикористані 283 дні відпустки з урахуванням винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду;
- компенсації за невикористані 283 дні відпустки, розрахованої на підставі пункту 3 Порядку №260 згідно якої, військовослужбовцям, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку - 3,3 календарних дня;
- грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням військового звання «полковник юстиції» виходячи із 50 % розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019, 2020 роки;
- грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за період з 26.03.2020 по 11.09.2020, вихідної допомогу при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням розміру заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону №1697-VII на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18),
та вважаючи, що має право на отримання компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону №2232-XII, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
За змістом статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закону №1697-VII.
Відповідно до статті 1 Закону №1697-VII (тут й надалі у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №113-IX) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно зі статтею 7 Закону №1697-VII систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
Відповідно до змісту частини 4 статті 27 Закону №1697-VII порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.
Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.
Згідно з частинами 2, 3 статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 8 вказаної статті 81 Закону №1697-VII визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 83 Закону України №1697-VII на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
25.09.2019 набрав чинності Закон №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
На виконання Закону 113-IX 05.02.2020 Генеральним прокурором видано наказ №66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)», пунктом 4 якого перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура об'єднаних сил» у «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наказом Генерального прокурора «Про день початку роботи обласних прокуратур» від 08.09.2020 №414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.
Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об'єднаних сил у своїй діяльності керуються Законом №1697-VII, при цьому, вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто, на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби.
При цьому, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.11.2020 у справі №640/19556/18, частиною 8 статті 81 Закону №1697-VII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто, наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури виплачується саме грошове забезпечення. Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме частиною 4 статті 27 та частиною 4 статті 83. Тобто, положення частини 8 статті 81 Закону №1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із частиною 4 статті 27 та частиною 4 статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, яке регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту. Визначення частиною 8 статті 81 Закону №1697-VII складу грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє від обов'язку здійснювати виплату складових грошового забезпечення відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.
Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби з урахуванням винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначає Порядок №260.
Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з пунктом 2 розділу XXXII Порядку №260 у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Пунктом 5 розділу XXXII Порядку №260 визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються, зокрема, звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів з вислугою понад 10 років з військової служби їм виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону №2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Як встановлено судом, при звільненні зі служби позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби у розмірі 161 574,00 грн.
У цій справі не сторони не заперечують право ОСОБА_1 на отримання при звільненні одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби, а спір виник щодо складових грошового забезпечення, які враховані відповідачем при обрахунку розміру цієї допомоги.
Так, з матеріалів справи слідує, що розмір одноразової грошової допомоги обчислено з урахуванням таких складових грошового забезпечення позивача: посадовий оклад, оклад за військове звання, вислуга років, ОВЗ 100%, надбавка за доступ до державної таємниці, премія (т.1, а.с.168).
Проте, позивач вважає, що при обчисленні розміру розмір одноразової грошової допомоги до складу грошового забезпечення, крім вищевказаних складових, відповідач повинен був включити винагороду за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, оскільки вказаний вид грошового забезпечення він отримував щомісяця.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку виплати військовослужбовцям військових прокуратур винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджений наказом Генеральної прокуратури України від 26.07.2018 №152 (далі - Порядок №152) військовослужбовцям за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода в розмірі до 100 відсотків місячного грошового забезпечення у межах бюджетних призначень.
Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії.
Згідно з пункту 3 Порядку №152 винагорода виплачується пропорційно часу участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі у цих заходах до дня завершення такої участі, на підставі відповідних наказів керівників штабу антитерористичної операції, Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України та інших оперативних штабів про включення (виключення) військовослужбовців до (зі) складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, забезпеченні їх проведення з метою виконання службових завдань.
Пунктами 1, 2 Порядку №152 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу керівника органу прокуратури, підготовленого кадровим підрозділом та погодженого бухгалтерською службою цього органу прокуратури.
У разі звільнення військовослужбовця з органів військової прокуратури з метою своєчасного і повного розрахунку з військовослужбовцем винагорода виплачується за поточний місяць пропорційно часу участі у розмірі, визначеному наказом Генерального прокурора за попередній місяць, про що зазначається у наказі про звільнення.
Суд зазначає, що з розрахункових листів ОСОБА_1 , зокрема, за період з серпня 2018 року по вересень 2020 року (т.1. а.с.127-138) слідує, що позивачу нараховувалася та виплачувалася винагорода, передбачена Порядком №152, щомісяця до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний (систематичний) характер.
З відзиву на позовну заяву слідує, що позиція відповідача щодо не включення винагороди до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, ґрунтується на нормах пункту 2 розділу 1 та пункту 5 розділу XXXII Порядку №260 та полягає у тому, що винагорода за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, який не враховується при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Водночас, застосовуючи Порядок №260 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінено лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Судом враховується, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Суд зазначає, що перед звільненням зі служби винагорода, передбачена Порядком №152, нараховувалися і виплачувалися позивачеві щомісяця та мала систематичний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення у суду відсутні.
Вищенаведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеній у постанові від 14.04.2020 у справі №820/3719/18.
З огляду на вказане, та урахуванням того, що розрахунок при звільненні з позивачем проводився Військовою прокуратурою об'єднаних сил, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, наявні підстави для визнання протиправними дій Військової прокуратури об'єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону №2011-ХІІ в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби без урахування винагороди та зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, як правонаступника органу, з якого звільнено позивача, нарахувати ОСОБА_1 вказану допомогу з урахуванням винагороди та здійснити виплату нарахованої допомоги з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо нарахування та виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані 283 дні відпустки без урахування винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Згідно з частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За змістом частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260 встановлено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, грошова компенсація за всі невикористаної дні відпустки розраховується виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою.
Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується сторонами, що компенсацію за невикористані 283 дні відпустки позивачу обчислено без урахування такого додаткового виду грошового забезпечення позивача як винагорода за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (т.1 а.с.180).
Позиція відповідача щодо не включення винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено компенсацію за невикористані дні відпустки ґрунтується на тому, що вказана винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення позивача, з чим суд вище не погодився.
Враховуючи вищевикладені висновки суду про те, що винагорода, передбачена Порядком №152, у даному випадку є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення позивача, суд констатує право позивача на отримання компенсації за невикористані 283 дні відпустки, обчисленої з урахуванням вказаної винагороди.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у вказаній частині позовних вимог є визнання протиправними дії Військової прокуратури об'єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані 283 дні відпустки без урахування винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду та зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 283 дні відпустки з урахуванням винагороди та здійснити виплату нарахованої компенсації з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані 283 дні відпустки, розрахованої на підставі пункту 3 Порядку №260 згідно якої, військовослужбовцям, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку - 3,3 календарних дня.
За змістом пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.
Аналіз вищенаведених норм в контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Проте, іншим військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, які визначаються пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, а також за дні відпустки за минулі роки. При цьому, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням обчислюється з урахуванням вислуги років, зокрема, тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня за кожен повний місяць служби у році звільнення.
Тобто, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненого з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, який, зокрема, має вислугу років від 15 до 20 календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (40 календарних днів), а також дні додаткової відпустки у році звільнення незалежно від періоду служби у році звільнення, в тому числі за минулі роки. Натомість, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненого з військової служби за власним бажанням, який, зокрема, має вислугу років від 15 до 20 календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки за минулі роки, а також невикористані дні щорічної основної відпустки, та дні додаткової відпустки у році звільнення, однак із розрахунку 3,3 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку він має право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (40 : 12 = 3,3)).
Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби у запас на підставі за підпунктом «г» 2 пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а отже положення пункту 3 Розділу XXXI Порядку №260 щодо виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення з розрахунку - 3,3 календарних дня, на позивача у спірних правовідносинах не поширюється.
Крім того, з аналізу змісту позовної заяви, слідує, що у зв'язку з наявністю вислуги років більш ніж 17 років, позивач вважає, що має право на отримання компенсації за невикористані 283 дні відпустки, помножені на 3,3 календарних дня.
Разом з тим, суд зауважує, що, а ні нормами статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, а ні пунктом 3 Розділу XXXI Порядку №260 не передбачено застосування «кратності» 3,3 календарних дні за кожен день невикористаної відпустки (на чому наполягає позивач) при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Такі доводи позивача ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права, у зв'язку з чим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням військового звання «полковник юстиції», виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019, 2020 роки, суд зазначає таке.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також, додатком 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності Постановою №704, пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції, визначеній пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанови №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, суд звертає увагу, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови №704 не вносилися.
Таким чином, з часу набрання чинності Постановою №704 пункт 4 вказаної постанови визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.».
В подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Тобто лише з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Таким чином, до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, пункт 4 Постанови №704 передбачав використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 - розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач пов'язує своє право на отримання грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням військового звання «полковник юстиції», виходячи із 50 % розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019, 2020 роки, з тим, що відповідно до примітки додатку 14 до Постанови №704 (редакції, на час виникнення спірних правовідносин) оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З посиланням на вказану примітку додатку 14 до Постанови №704 позивач вважає, що його оклад за військовим званням «полковник юстиції» підлягає визначенню, виходячи з показника «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» у 2018, 2019 та 2020 роках.
У свою чергу, відповідач посилається на те, що розмір окладу за військовим званням позивача визначається на підставі пункту 4 Постанови №704, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.08.2018.
Вирішуючи питання про те, яку із вказаних розрахункових величин повинен був застосувати відповідач у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що правила визначення розміру окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначає саме пункт 4 Постанови №704.
Натомість у додатку 14 до Постанови №704 посилання на іншу розрахункову величину ніж у пункті 4 цієї ж постанови міститься у примітці, яка за своїм змістом та призначенням є такою, що лише роз'яснює механізм (формулу) окладу за військовим (спеціальним) званням.
Судом враховується, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила №870), які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.
За змістом пункту 20 вказаних правил у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.
Положеннями пункту 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Зазначені норми права додатково підтверджують, що примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер, не може містити норм права і не може визначати яку саме розрахункову величину слід використовувати при обчисленні окладів.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пунктом 4 Постанови №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Відтак, не приведення Кабінетом Міністрів України примітки додатку 14 Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені до пункту 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».
Однак, як зазначалось вище, на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Разом з тим суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
За приписами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином суд зазначає, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та примітки додатку 14 Постанови №704, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020.
З розрахункових листів ОСОБА_1 за спірний період слідує, що позивачу нараховувався і виплачувався оклад за військове звання у розмірі 1 480, 00 грн.
У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було установлено з 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 1 762,00 грн.
У свою чергу, відповідно до додатку 14 Постанови №704 тарифний коефіцієнт для військового звання полковник становить - 0,84.
Таким чином, враховуючи приписи пункту 4 Постанови №704, розмір окладу позивача за військове звання становить 1 480,00 грн. (1 762,00 грн. х 0,84.).
Отже, при визначенні розміру окладу позивача за військове звання відповідач діяв у відповідності до норм законодавства, а тому підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за 2018, 2019 та 2020 роки, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки, у зв'язку з невірним, на думку позивача, обчисленням розміру окладу за військове звання, відсутні.
З огляду на вказане, позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.
Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за період з 26.03.2020 по 11.09.2020, вихідної допомогу при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням розміру заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону №1697-VII на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 81 Закону №1697-VII (в редакції, чинній на час прийняття) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Частинами 3, 4 статті 81 Закону №1697-VII передбачалось, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався).
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
В подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016, яким внесено зміни до частини 3 статті 81 Закону №1697-VII та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Крім того, Законом 113-IX, який набрав чинності від 25.09.2019, частину 3 та 4 статті 81 Закону №1697-VII викладено у наступній редакції:
«Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3».
Поряд з вищенаведеним, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким, зокрема, стаття 81 Закону 1697-VII застосовуюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505 (далі - Постанова №505).
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Разом з тим, як зазначалось вище, частина 3 статті 81 Закону №1697-VІІ в редакції Закону №113-IX з 25.09.2019 встановлює розміри посадових окладів прокурорів окружних, обласних прокуратур, та Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
Як встановлено судом, днем початку Спеціалізованої прокуратура у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, яка діє на правах обласної прокуратури є 11.09.2020.
При цьому, позивача звільнено 11.09.2020 з Військової прокуратури об'єднаних сил, яка мала статус регіональної прокуратури.
Таким чином, аналіз вищенаведених норм, з урахуванням фактичних обставин справи, дає підстави для висновку, що дія статті 81 Закону 1697-VII у редакції, чинній у період з 26.03.2020 до 11.09.2020, не поширюється на прокурорів Військової прокуратури об'єднаних сил.
Підсумовуючи вищенаведене у сукупності, суд зазначає, що у Військової прокуратури об'єднаних сил були відсутні повноваження на здійснення перерахунку та виплати посадового окладу позивачу за період 26.03.2020 до 11.09.2020, без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому, ніж встановленому Постановою №505. При цьому, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX є чинним та не визнавався не конституційним.
З огляду на вказане, суд не знаходить підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та здійснити виплату грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань за період з 26.03.2020 по 11.09.2020, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням розміру заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону №1697-VII на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18).
Щодо компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Частина 1 статті 117 КЗпП переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
У цій справі судом встановлено протиправність дій Військової прокуратури об'єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби та компенсації за невикористані 283 дні відпустки без урахування винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
При цьому, станом на час пред'явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи остаточного розрахунку з урахуванням вищевказаних виплат з позивачем не проведено.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише в момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Наведене дає підстави для висновку, що вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можливе лише після проведення остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що відшкодування за час затримки розрахунку має визначатися з урахуванням фактичних обставин справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок (розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат.
Таким чином до повного розрахунку із позивачем суд позбавлений можливості визначити обґрунтований розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням вищевказаних критеріїв.
З огляду на вказане позовні вимоги в частині виплати компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби заявлено передчасно, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України "Про судовий збір", питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової прокуратури об'єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби без урахування винагороди ОСОБА_1 за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби з урахуванням винагороди ОСОБА_1 за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснити виплату нарахованої допомоги з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової прокуратури об'єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані 283 дні відпустки без урахування винагороди ОСОБА_1 за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 283 дні відпустки з урахуванням винагороди ОСОБА_1 за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснити виплату нарахованої компенсації з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, місцезнаходження: 84333, Донецька область, м.Крамоторськ, вул.Маяковського, буд.21; код ЄДРПОУ 39969443.
Повне судове рішення складено 09.08.2021.
Суддя М.О. Семененко