06 серпня 2021 року Справа № 280/5060/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
17 червня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період проходження служби за контрактом у Соборному районному військовому комісаріаті м.Дніпра з 03 жовтня 2016 року по 11 січня 2017 року та у Солонянському районному військовому комісаріаті Дніпропетровської області з 12 січня 2017 по 07 червня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (08 червня 2017 року переведений для проходження подальшої служби за контрактом до Шевченківського районного військового комісаріату м. Запоріжжя;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період проходження служби за контрактом у Соборному районному військовому комісаріаті м. Дніпра за період 03 жовтня 2016 року по 11 січня 2017 року та у Солонянському районному військовому комісаріаті Дніпропетровської області з 12 січня 2017 по 07 червня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (08 червня 2017 року переведений для проходження подальшої служби за контрактом до ІНФОРМАЦІЯ_1 )
Ухвалою суду від 23.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до розгляду без участі/виклику представників сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у Соборному районному військовому комісаріаті м.Дніпра з 03.10.2016 по 11.01.2017 та у Солонянському районному військовому комісаріаті Дніпропетровської області з 12.01.2017 по 07.06.2017, а з 08 червня 2017 року переведений для проходження подальшої служби за контрактом до Шевченківського районного військового комісаріату м. Запоріжжя. Зазначає, що у період проходження військової служби у Соборному районному військовому комісаріаті м.Дніпра та у Солонянському районному військовому комісаріаті Дніпропетровської області йому не надавалась додаткова відпустка, як учаснику бойових дій. Вказує на те, що він звернувся до відповідача з заявою про виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, проте, відповідачем було відмовлено у виплаті відповідної грошової компенсації. Зазначає, що така відмова відповідача суперечить приписам Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, не належить до виду щорічних відпусток, а тому не може бути перенесена на інший період, у зв'язку з чим чинним законодавством не передбачено виплату компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки. Також, відповідач вважає, що оскільки позивач продовжив проходження військової служби, то належним відповідачем по справі є Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в підрозділах якого позивач продовжив проходження служби. З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Соборному районному військовому комісаріаті м.Дніпра з 03.10.2016 по 11.01.2017 та у Солонянському районному військовому комісаріаті Дніпропетровської області з 12.01.2017 по 07.06.2017, а з 08 червня 2017 року переведений для проходження подальшої служби за контрактом до Шевченківського районного військового комісаріату м. Запоріжжя.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16.06.2015.
У зв'язку із неотримання компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернуся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації.
Листом від 09.03.2021 позивачу відмовлено у виплаті компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Позивач не погодився з відмовою у виплаті грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено, що установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до положень статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно ч.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Частинами 17 - 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно пункту 21 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
У статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення особливому періоду, а саме особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Суд зазначає, Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін рішенням Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 11 січня 2017 року та 07 червня 2017 року проходження військової служби не припиняв та з військової служби звільнений не був, а був переведений для проходження військової служби спочатку у Солонянський РВК Дніпропетровської області, а в подальшому до Шевченківського РВК м.Запоріжжя.
Суд зазначає, що за змістом п.40 Положення №1153/2008, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Згідно п. 110 Положення №1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб. Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Згідно п. 3 розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до пункту 181 Положення №1153/2008, у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
Отже, з урахуванням вимог п. 181 Положення № 1153/2008, після переміщення позивача по службі з Солонянського районного військового комісаріату Дніпропетровської області до Шевченківського районного військового комісаріату м.Запоріжжя невикористана ним відпустка повинна надаватися за новим місцем військової служби.
За таких обставин, саме у відповідача не виникало обов'язку нарахувати та виплачувати позивачу компенсацію неотриманої додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, оскільки позивач не був звільнений з військової служби, а продовжив проходження служби в військовій установі.
А тому обов'язок надати позивачу додаткову відпуску, а у разі її не використання на день звільнення з військової служби виплатити грошову компенсацію, перейшов до командування за новим місцем служби.
За таких обстави, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та про відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (49006, м.Дніпро, вул.Шмідта, буд.16, код ЄДРПОУ 08353525) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Новікова