про закриття провадження у адміністративній справі
03 серпня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1464/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.,
при секретарі Петрус К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 , представник - Вовканич С.М.,
відповідача: Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, представник - Резуненко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, -
У відповідності до ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошена вступна та резолютивна частини Ухвали. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 09 серпня 2021 року.
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, яким просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення №23 від 19.02.2021р. ІІ сесії VIІI скликання Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області "Про пониження ступеню та зміну назви Яроцької гімназії-філії "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , яка перебуває на посаді заступника директора Яроцької гімназії - філії «Великолазівського ліцею» та є мамою учня 8 класу Яроцької гімназії - філії «Великолазівського ліцею», вважає, що процедура підготовки, прийняття та оприлюднення рішення №23 від 19.02.2021 року II сесії VIII скликання Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області проведена з порушенням вимог Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про освіту», Закону України «Про повну загальну середню освіту».
Позивачка вважає, що вищенаведеним рішенням порушено її права як заступника директора Яроцької гімназії-філії «Великолазівського ліцею» та як мами учня 8 класу Яроцької гімназії- філії «Великолазівського ліцею», за таких обставин просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення №23 від 19.02.2021 року.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав висунуті позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представником відповідача до суду було подано відзив, в якому вказано, що жодних порушень при прийнятті оскаржуваного рішення не було, відтак підстав для задоволення позовних вимог відсутні.
В судовому засіданні представник відповідача просив у позові відмовити в повному обсязі.
Дослідивши всі подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають суттєве значення для розгляду даної справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.2 ст.2 КАС України).
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з дефініцією, наданою в п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначений ст. 19 КАС України. Так, зокрема, п.1 ч.1 ст.19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС).
Разом з тим, суд вважає помилковим поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Поряд з цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як вбачається зі змісту поданої позивачем позовної заяви предметом спору є рішення Рішення №23 від 19.02.2021р. ІІ сесії VIІI скликання Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області "Про пониження ступеню та зміну назви Яроцької гімназії-філії "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області, яким, зокрема, понижено ступінь Яроцької гімназії-філії "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області до Яроцької початкової школи - філії "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області, змінено назву "Яроцької гімназії-філії "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області" на "Яроцька початкова школа - філія "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області", затверджено статут Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області в новій редакції та положення про Яроцьку початкову школу філію "Великолазівського ліцею" Баранинської сільської ради Закарпатської області.
При цьому, як вбачається з тексту оскарженого рішення таке прийнято на підставі п.30 ч.1 ст.23 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.5 ст.13 та п.6 ст.25 Закону України "Про освіту", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ст.40 Кодексів законів про працю України.
Відповідно до ч.4 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Зі змісту ст.55 Господарського кодексу України вбачається, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Згідно ч.2 ст.169 Цивільного кодексу України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Як вбачається зі Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Великолазівський ліцей Баранинської сільської ради Закарпатської області є комунальною організацією, а засновником навчального закладу є Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області.
Таким чином, приймаючи рішення про реорганізацію навчального закладу та затверджуючи положення такого Баранинська сільська рада діяла як власник юридичної особи комунальної власності.
Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Порівняльний аналіз змісту ст.20 ГПК України та ст.19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що діяльність органу місцевого самоврядування щодо створення чи управління об'єктом комунальної власності є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин.
Великолазівський ліцей Баранинської сільської ради Закарпатської області є самостійною юридичною особою.
Отже, Баранинська сільська рада, приймаючи рішення з приводу реорганізації вказаного навчального закладу, реалізовувала організаційно-господарську діяльність, а тому оскаржене рішення в цьому випадку не є рішеннями суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішенням власника (засновника), яким такий власник (засновник) реалізує своє право на створення та управління комунальною установою.
До такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного суду в Постанові від 27 травня 2020 року у справі №813/1232/18.
У зв'язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що такий спір має приватноправовий характер, а тому з огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” (рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір виник у сфері приватноправових відносин, Закарпатський окружний адміністративний суд не є “встановленим законом судом” щодо розгляду такого.
За наведених обставин, провадження у справі, що розглядається, підлягає закриттю.
Відповідно до ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Наслідки закриття провадження у справі передбачені статею 239 КАС України.
Так, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Так, відповідно до вимог вищезазначеної норми, суд роз'яснює позивачу, що дану справу слід розглядати за правилами господарського судочинства, а тому позивачу слід звернутися з даним позовом до Господарського суду Закарпатської області.
Відповідно до ч.2 ст.239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
На підставі наведеного та керуючись ст. 238, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення за формою і змістом, передбаченими ст. 296 КАС України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк