09 серпня 2021 року Справа № 160/8903/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні,-
03.06.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби у розмірі 102 501,75 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 02.07.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 11.08.2015 року по 12.08.2019 року проходила військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Проте, відповідач у період з 12.08.2015 року по 28.02.2018 року протиправно не здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того, при звільненні 12.08.2019 року з нею не було проведено повного розрахунку. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року у справі 160/10027/20, зокрема, стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України недоплачену індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2015 року по 28.02.2018 року в розмірі 94068,20 грн., а також недоплачене грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року - серпень 2019 року в розмірі 9994,49 грн. На виконання рішення 27.05.2021 року відповідачем з нею було проведено розрахунок, тобто з порушенням строку, у зв'язку з чим вона має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що становить 102 501,75 грн.
01.07.2021 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що відсутні порушення, які б дозволяли стверджувати саме про наявність протиправної бездіяльності з боку посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з огляду на те, що позивач ні в період проходження військової служби, а ні після звільнення (після звільнення з військової служби до дати звернення з вимогою стягнення середнього заробітку пройшло майже 2 роки) ніколи не зверталась до командування Військової частини НОМЕР_2 із вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, доказів такого звернення чи відмову у виплаті не надала. Зверталась лише з вимогою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, тому стверджувати, що з боку відповідача мала місце протиправна бездіяльність про невиплату саме середнього заробітку, безпідставно, оскільки така вимога нічим непідтверджена та раніше не заявлялась. Вданій ситуації позовна вимога про стягнення середнього заробітку очевидно суперечить принципу співмірності та пропорційності недоплаченої суми, оскільки виплата індексації грошового забезпечення здійснена відповідачем при звільненні, а доплата індексації грошового забезпечення, у зв'язку із наявністю спору про розміри сум індексації, відбулася 27.05.2021 року. Не враховуючи зазначеного, позивач розраховує затримку у виплаті середнього заробітку з 12.08.2019 року по 27.05.2021 року на 655 днів, та чомусь обраховує суму середнього заробітку за час затримки при звільненні за недоотримане речове майно, що в цілому не відповідає дійсності. При цьому, з метою уникнення можливості застосування принципу пропорційності та співмірності, можливості зменшення судом величезної суми середнього заробітку, позивач здійснила розрахунок з помилками, при зазначенні суми середнього заробітку, яку слід стягнути із відповідача. Крім того, вимога про здійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому у позовних вимогах слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 12.08.2019 року №166 старшого солдата ОСОБА_1 з 12.08.2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Індустріального РТЦКСП м. Дніпро.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 серпня 2015 року по 12 серпня 2019 року не в повному обсязі, відповідно до довідки від 21.07.2020 року №49;
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, які полягають у не застосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103) при обчисленні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2018 та 2019 років;
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби відповідно до довідки від 21.07.2020 року №49;
- стягнуто з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоплачену індексацію грошового забезпечення за період з 12 серпня 2015 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 94068,20 грн.;
- стягнуто з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року-серпень 2019 року в розмірі 9994,49 грн.
Рішення є таким, що набрало законної сили 26.11.2020 року.
З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 26.10.2020 року, 27.05.2021 року здійснено перерахування грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в сумі 102 501,75 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» про надходження по картці позивача.
Вважаючи, що з боку відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року зокрема, стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України недоплачену індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2015 року по 28.02.2018 року в розмірі 94068,20 грн., а також недоплачене грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби) за період березень 2018 року - серпень 2019 року в розмірі 9994,49 грн.
З матеріалів справи вбачається, що нарахована сума грошового зобов'язання 102 501,75 грн. була перерахована на рахунок ОСОБА_1 27.05.2021 року, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_3 , та випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк», копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини Військової частини НОМЕР_1 виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 12.08.2019 року та проведення остаточного розрахунку з нею відбулося лише 26.05.2021 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2020 року №49 грошове забезпечення позивача за червень 2019 року та липень 2019 року складало по 10 200,22 грн. та 10 272,47 відповідно, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (10 200,22 грн. + 10 272,47 грн.) / 61 (кількість днів в червні та липні 2019 року) = 335,62 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 219 831,10 грн., виходячи із наступного розрахунку (335,62 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 655 (кількість днів затримки з 12.08.2019 року по 27.05.2021 року)).
Разом з тим, суд зазначає, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в розмірі 102 501,75 грн., суму компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 219 831,10 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. № 761/9584/15-ц зроблено висновок щодо зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. При цьому, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Слід також мати на увазі, що працівник є більш вразливою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Крім того, в пункті 78 постанови зазначено, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
В пункті 79 постанови зазначено, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Як вбачається з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року, позивач стверджувала, що на час прийняття наказу від 12.08.2019 року з нею неправомірно було не здійснено повний розрахунок.
При цьому, позивач ніяким чином не обґрунтувала в позовній заяві, чому понад рік вона не зверталася до суду щодо стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення, за період з 2015 року по 2019 рік, у зв'язку зі звільненням у запас.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку саме дії позивача призвели до значного зростання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому суд вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до розміру компенсації, яку виплатила позивачу Військова частина НОМЕР_1 та стягнути грошові кошти в сумі 102 501,75 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 12.08.2019 року по 27.05.2021 року включно в розмірі 102 501,75 (сто дві тисячі п'ятсот одна гривня сімдесят п'ять копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець