Справа№938/463/21
Провадження № 1-кп/938/96/21
10 серпня 2021 року селище Верховина
Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
потерпілого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 19.05.2021 року за номером №12021096130000031, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та зареєстровану в АДРЕСА_1 , жительку АДРЕСА_2 , українки, громадянки України, з повною професійно-технічною освітою, розлученої, непрацюючої, депутатом не обиралася, раніше не судимої
у вчиненні кримінального правопорушення (проступку) проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,-
Органом досудового розслідування встановлено, що 26.04.2021 року близько 21.00 год., ОСОБА_4 , перебуваючи в житловому будинку за місцем свого проживання, розміщеного в АДРЕСА_2 вступила із своїм співмешканцем ОСОБА_5 в конфлікт на грунті раптово виниклих між ними неприязних відносин. У ході даного конфлікту ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, завдала одного удару ножем в область правої китиці та правого стегна ОСОБА_5 , у результаті чого ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді: рани в ділянках правої китиці та правого стегна, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи №96/78 від 14.07.2021 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у заподіянні ОСОБА_5 умисних легких тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 відмовився від обвинувачення щодо ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Обвинувачена ОСОБА_4 підтримала відмову потерпілого від обвинувачення, не заперечувала щодо закриття кримінального провадження та звільнення її від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 125 КК України, оскільки потерпілий відмовився від обвинувачення.
Прокурор не заперечив щодо закриття даного кримінального провадження, оскільки потерпілий відмовився від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява потерпілого ОСОБА_5 підлягає до задоволення і кримінальне провадження за ч.1 ст.125 КК України щодо обвинуваченої ОСОБА_4 необхідно закрити.
Зокрема, згідно з п.7 ч.1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов'язаного з домашнім насильством.
Відповідно до ч.4 ст. 26 КПК України, відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Пунктом 1 ч.1 ст. 477 КПК України передбачено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочато слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, у тому числі за ч.1 ст. 125 КК України.
У ч. 1 ст. 283 КПК України закріплено, що особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, яке відповідно до п.1 ч.1 ст. 477 КПК України відноситься до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.
Згідно з правовим висновком, що викладений в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.02.2020 року по справі № 453/225/19, кримінальним правопорушенням, пов'язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон №2229-VIII), незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, пов'язане із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред'явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.
Зокрема, Законом № 2227-VIII, який набрав чинності 11 січня 2019 року, внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, в тому числі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, було доповнено словами: «крім кримінального провадження щодо злочину, пов'язаного з домашнім насильством».
Кримінальний кодекс також було доповнено ст.1261, якою передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Крім того, було внесено зміни й до ч. 1 ст. 67 КК, яку доповнено п. 61 і визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, а в деяких складах злочинів таку обставину передбачено як кваліфікуючу ознаку.
Згідно зі ст. 1 Закону № 2229-VIII під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
З огляду на викладене очевидним є те, що формулювання поняття «кримінальне правопорушення, пов'язане із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 1261 КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «кримінальне правопорушення, пов'язане із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер й регламентується у різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
Таким чином, аналізуючи комплексний характер домашнього насильства та виходячи з тлумачення закону, до злочину, пов'язаного з домашнім насильством, на який поширюється заборона у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, слід відносити не тільки злочин, передбачений ст. 1261 КК, та кримінальні правопорушення, що містять кваліфікуючу ознаку «вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», але й кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону № 2229-VIII.
Разом із цим, згідно з пунктами «a», «b» § 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально поінформованим про характер та причини обвинувачення, висунутого проти нього, і мати час та можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
Наведені гарантії стосуються всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні в силу ст. 91 КПК (тобто й такого важливого елемента обвинувачення, як вчинення злочину, пов'язаного з домашнім насильством, що обтяжує покарання і з урахуванням процесуальної заборони, закріпленої в п. 7 ч. 1 ст. 284 вказаного Кодексу, тягне за собою правові наслідки). При цьому відповідно до ст. 92 КПК тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Отже, обов'язковою умовою визнання судом кримінального правопорушення - незалежно від його родового чи безпосереднього об'єкта - пов'язаним із домашнім насильством, є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (характер домашнього насильства тощо). За відсутності цього гарантоване право на захист істотно порушується і, беручи до уваги імперативність приписів п. 19 ч. 1 ст. 7, ч.ч. 3, 6 ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК, унеможливлює застосування згаданого інституту заборони закриття кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 125 КК.
Вчинення кримінального проступку стосовно члена сім'ї або іншої особи, зазначеної в ч. 2 ст. 3 Закону № 2227-VIII, автоматично не скасовує гарантій права на захист. Якщо сторона обвинувачення вважає, що суспільно небезпечне діяння пов'язано саме з домашнім насильством, вона про це обов'язково має зазначити у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті, а на обґрунтування своєї позиції надати відповідні докази. Інакше підозрюваний (обвинувачений) буде позбавлений процесуальної можливості ефективно захищатися та спростувати висунуте обвинувачення.
Крім того, ч.1 ст.337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Засада диспозитивності, правила ст. 22 КПК вимагають від суду під час здійснення розгляду справи зберігати об'єктивність та неупередженість; функції суду та державного обвинувачення є несумісними.
Натомість, як убачається з матеріалів цієї справи, в обвинувальному акті не міститься жодних посилань на вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством. У вказаному процесуальному документі слідчі органи також констатували відсутність обтяжуючих обставин.
Оскільки органами досудового розслідування ОСОБА_4 не інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, то вона не була обізнана із таким обвинуваченням і не має можливості захищатися від нього.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, слід закрити в зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України.
Запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_4 не обирався.
Судових витрат та речових доказів в кримінальному провадженні немає, цивільний позов не заявлявся.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 26, 283, 284, 477 КПК України,-
Клопотання потерпілого задоволити.
Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.05.2021 року за номером №12021096130000031, закрити в зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1