02.08.2021 Справа № 920/712/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Сумської міської ради
до - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
про стягнення 9097 грн 78 коп.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
01.07.2021 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 9097 грн 78 коп за використання земельної ділянки площею 0,0088 га, кадастровий номер 5910136300:06:003:0063, за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення договору оренди за період з 01.01.2018 по 31.12.2020.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться на зазначеній вище земельній ділянці. Відповідачем сплачувався у 2018-2020 роках земельний податок, на підставі Податкового кодексу України. В той же час, орендна плата відповідачем позивачу не сплачувалась, а тому позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату недоотриманого позивачем доходу, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Оскільки відповідач кошти не сплатив, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 02.07.2021 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання. Копія ухвали суду від 02.07.2021 направлялась на адресу відповідача, яка зазначена позивачем, однак була повернута на адресу суду.
Судом 29.07.2021 було зроблено витяг є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, яким підтверджена адреса відповідача, яка зазначена позивачем у позові.
Отже, враховуючи, що судом були вчинені всі можливі дії для повідомлення сторін, які передбачені ГПК України, то вважається, що сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені належним чином.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Щодо того чи є спірна земельна ділянка об'єктом цивільних прав.
Відповідач є власником нежитлового приміщення, кафе-зупинка, загальною площею 67,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,0088 га, кадастровий номер 5910136300:06:003:0063, що підтверджується відповідними витягами (а.с.8-14).
Отже, спірна земельна ділянка є сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові - 2018 - 2020 роки.
Щодо наявності договірних відносин між сторонами.
Позивач зазначає, що листом від 02.03.2021 Департамент ресурсних платежів Сумської міської ради повідомив відповідача про необхідність усунення порушень вимог земельного законодавства шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Однак відповідач на лист не відповів, договір не уклав (а.с.16-17).
Проте, суд звертає увагу, що позивачем по справі є не зазначений департамент, а саме Сумська міська рада. Позивачем не надано суду доказів, що у спірний період (2018-2020 роки) саме позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір оренди та сприяв укладенню такого договору - врегулюванню спірних правовідносин або наявності у Департаменту ресурсних платежів Сумської міської ради повноважень на укладення договору оренди землі.
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 130 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Суд звертає увагу, що відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у користувача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання.
Суд звертає увагу, що процедура укладення між сторонами договору оренди взагалі не є предметом дослідження по даній справі.
В той же час, суд дійшов висновку, що між сторонами відсутні договірні відносини. Крім того, позивачем до матеріалів справи не надано договору оренди земельної ділянки із попереднім власником, а тому не доведено факту наявності такого договору, який може бути використаний для розрахунку розміру орендної плати для нового власника на період відсутності нового договору між сторонами.
Щодо факту сплати відповідачем орендної плати та/або земельного податку.
На переконання суду, з одного боку, підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки. З іншого - орендна плата є, по-суті, одним із податків, а отже, його справляння відбувається з урахуванням норм Податкового кодексу Ураїни (надалі - ПК України).
Як було встановлено судом, договір між сторонами відсутній. Не надано позивачем і договору оренди землі, який укладався з попереднім власником.
Як визначає Податковий кодекс України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, зобов'язані подавати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік.
Листом від 23.03.2021 № 3583/5/18-28-24-06-09 Головне управління ДПС у Сумській області (контролюючий орган) повідомило, що відповідач є платником земельного податку за 2018-2020 роки (а.с.18). Відповідачем здійснена сплата земельного податку за 2018 рік у розмірі 3764 грн 59 коп., у 2019 році - 3764 грн 59 коп., у 2020 році - 3540 грн 87 коп.
Статтею 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю вважається земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України).
Питання орендної плати за землю державної та комунальної власності врегульовано ст. 288 ПК України.
Згідно з п. 288.1 зазначеної статті ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Суд дійшов висновку, що орендну плату необхідно вносити лише в період дії такого договору. Оскільки у даному випадку відсутній договір оренди між сторонами, а також позивачем не підтверджено наявності договору оренди земельної ділянки із попереднім власником, яким був встановлений розмір орендної плати, то у відповідача був відсутній обов'язок сплати орендної плати як землекористувача та відповідач був зобов'язаний сплачувати земельний податок, який ним сплачувався добровільно, що підтверджує сам позивач.
Отже, без наявності договору оренди земельної ділянки відповідач цілком правомірно сплачував земельний податок.
Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що позивачем розраховувався розмір орендної плати за 2018 - 2020 роки та про розмір такої плати було повідомлено відповідача, для можливості проведення відповідної оплати (докази виставлення рахунків, листів тощо).
Також, суд звертає увагу, що не є предметом дослідження у даній справі податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу стосовно сплачених відповідачем сум земельного податку.
Щодо можливості застосування ст.1212 ЦК України до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.
Згідно з ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
На переконання суду, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Проте суд одразу звертає увагу, що позивачу необхідно належним чином та допустимими доказами довести розмір вказаних вище коштів, з урахуванням факту оплати відповідачем земельного податку.
Щодо розрахунку позивача суми безпідставно збережених відповідачем коштів.
З огляду на вимоги статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" і статей 77, 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Отже, необхідно встановити в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов'язані з безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.
Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (позивачем є Сумська міська рада) було визначено 26.04.2021 недоотриманий доход. Розрахунок було направлено відповідачу (а.с.19-21).
Ставка орендної плати за землю, яка вказується у договорах оренди, затверджується рішенням сесії місцевого органу влади, як правило, за їх цільовим та функціональним використанням у відсотковому відношенні до нормативної грошової оцінки земель об'єднаної територіальної громади.
Суд звертає увагу, що розмір орендної плати позивач фактично визначив відповідно до рішення міської ради, однак жодних рішень позивач не зазначає у позовній заяві (номер, дата тощо) та копій до матеріалів справи не надає, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність розрахунку вказаному рішенню.
Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду.
Згідно з ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В той же час, обов'язок доведення розміру безпідставно збережених коштів покладено саме на позивача, а позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів про розмір нормативно-грошової оцінки землі за спірний період (2018-2020 роки), в той час, як витяг зроблено станом на 03.03.2021 та не містить даних про те, за який період визначена нормативно-грошова оцінка землі. Тобто, не доведено, що у спірному періоді нормативно-грошова оцінка не мала іншого розміру, що може вплинути на правильність розрахунку розміру орендної плати.
Отже, позивачем не доведено розміру розрахованої суми та не надано суду належних та допустимих доказів, які б надавали змогу перевірити вказані розрахунки.
Крім того, відповідно до п. 288.1 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, а точніше її мінімальна та максимальна, розрахована та встановлюється у п. 288.5 ПК України.
Таким чином, застосовувати розмір орендної плати без укладення договору є неможливим, а рішення міської ради не може замінити його.
Щодо принципу справедливості та добросовісності. Висновки суду.
Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права. Зазначені принципи застосовуються до даних правовідносин.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Кожен із учасників цивільних правовідносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Отже, не доведено позивачем, що у спірний період він також вживав всіх заходів щодо врегулювання правовідносин на спірну земельну ділянку - мав на меті передавати зазначену земельну ділянку в оренду та отримувати за її користування дохід у вигляді орендної плати, в той час, як відповідач сплачував земельний податку за неї.
Таким чином, відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці. Відсутність договору оренди землі не є правопорушенням. Позивачем не надано доказів, що він, як власник спірної земельної ділянки, у спірний період пропонував відповідачу укласти договір та сплачувати орендну плату. Оскільки договір був відсутній, то контролюючий орган розраховував відповідачу земельний податок, який ним добровільно сплачувався. Відповідач при сплаті земельного податку, в той час як позивач до нього не звертався (доказів суду не надано), мав право розраховувати на певну стабільність в рішенні державних органів, стосовно себе.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача, що відповідач не сплачував оредну плату та дія недобросовісно. Є несправедливим стягнення з відповідача розміру орендної плати, враховуючи те, що позивачем не доведено правомірного нарахування зазначеної суми та в даному випадку не можна говорити про те, що лише відповідач несумлінно здійснював свої права і обов'язки, зважаючи на вищезазначені обставини.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є неправомірними, необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. В задоволенні позову Сумської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9097 грн 78 коп. - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн покласти на позивача - Сумську міську раду.
3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.08.2021.
Суддя О.Ю. Резніченко