06.08.2021 Справа № 904/1149/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 904/1149/21
за позовом Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11, код ЄДРПОУ 36467402)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ахтол” (49040, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-б, код ЄДРПОУ 24267883)
про стягнення 24359 грн 90 коп.,
Відповідно до позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 24359 грн 90 коп. збитків, завданих безпідставним користуванням відповідачем земельною ділянкою (за адресою: м. Охтирка, вул.. Слобідська, 2) без правовстановлюючих документів, нарахованих за період з 01.07.2017 по 30.06.2020.
04.06.2021 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/1149/21 постановлено надіслати за підсудністю до господарського суду Сумської області.
06.07.2021 справа № 904/1149/21 надійшла на адресу господарського суду Сумської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2021 справу № 904/1149/21 розподілено судді Заєць С.В.
Ухвалою від 07.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 904/1149/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, установлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
Станом на 06.08.2021 відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.
При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвала суду про відкриття провадження у повернуте відділенням поштового зв'язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49040, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул.. Космічна, буд. 49Б. На вищезазначену адресу відповідача судом і була направлена кореспонденція господарського суду.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Як зазначає позивач, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю «Ахтол» є власником нерухомого майна за адресою: м. Охтирка, вул. Слобідська (раніше - Чапаєва), 2, загальною площею 64,1 м2, номер запису про право власності 16220555 від 17.01.2007
Зазначені об'єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 5910200000:08:009:0002 загальною площею 0,3134 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.11)
В обгрунтвання позовних вимог, позивач зазначає, що внаслідок невжиття з боку відповідача заходів щодо оформлення права землекористування та оформлення відповідного договору оренди землі міська об'єднана територіальна громада в особі Охтирської міської ради не отримала плату за використання земельної ділянки у вигляді збережених без достатньої правової підстави коштів орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.
У зв'язку з викладеним Охтирська міська рада змушена звертатись за захистом порушених прав до суду для стягнення безпідставно збережених коштів у примусовому порядку за період 6 місяців 2017 р., 2018 р., 2019 р. та 6 місяців 2020 р.
Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру вказаних збитків постановою КМУ від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Пунктами 2, 3 цього Порядку встановлено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними виконавчими комітетами міських рад. Відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, викупу, або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.
Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 17.02.2016 № 30 затверджено Порядок з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Охтирської міської ради та утворена відповідна комісія з визначення та відшкодування збитків власникам землі Охтирської міської ради.
При цьому розрахунки збитків проведено відповідно до пп. 6.1 п. 6 Порядку, затвердженого рішенням виконкому від 17.02.2016 № 30, а саме: із застосуванням розміру ставок орендної плати за землю, затверджених рішеннями Охтирської міської ради від 30.09.2014 №1207-МР та від 26.06.2018 № 1175-МР, які діяли на момент виникнення таких збитків.
На виконання вимог п.2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, відповідач ТОВ «Ахтол» листом виконавчого комітету Охтирської міської ради від 26.06.2020 № 01-14/1762 був запрошений на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі, яке мало відбутись 06.07.2020 року.
На засіданні, яке відбулось 06.07.2020 комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі, було встановлено, що земельна ділянка площею 0,0125 га (40/1000 від 0,3134 га), яка розміщена за адресою: м. Охтирка, вул. Слобідська, 2, кадастровий номер 5910200000:08:009:0002 використовується відповідачем ТОВ «Ахтол» для розміщення нежитлових приміщень без правовстановлюючих документів на землю, чим порушено вимоги ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.
Розрахунок збитків було проведено управлінням фінансів та економіки Охтирської міської ради, на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою: м. Охтирка, вул Слобідська, 2, кадастровий номер 5910200000:08:009:0002, який був наданий відділом в Охтирському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області.
За результатами роботи комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі Охтирської міської ради було складено акт про визначення збитків № 02-09/44 від 06.07.2020 р., згідно якого було встановлено, що розмір збитків внаслідок використання ТОВ «Ахтол» земельної ділянки площею 0,0125 га (40/1000 від 0,3134 га) розміщеної за адресою: м. Охтирка, вул. Слобідська, 2 без правовстановлюючих документів складає за 6 місяців 2017 р., 2018 р., 2019 р. та 6 місяців 2020 р. - становить 24359,90 грн. (а.с. 43).
Після затвердження акту про визначення збитків № 02-09/44 від 06.07.2020 рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 28.08.2020 р. № 111 (а.с.44) вказаний акт разом з повідомленням з пропозицією добровільно відшкодувати визначені збитки в досудовому порядку шляхом укладення відповідного договору про відшкодування збитків з Охтирською міською радою були направлені на адресу відповідача.
Відповідно до п.5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 № 284 передбачено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.
Однак, відповідачем вказане повідомлення було проігноровано, договір про добровільне відшкодування збитків він не уклав, збитки в добровільному порядку не відшкодував.
Таким чином відповідач фактично використовував земельну ділянку, протягом значного часу, ухилявся від укладення договору оренди, що є порушенням вимог чинного земельного законодавства щодо використання земельної ділянки без договору оренди земельної ділянки та є підставою для нарахування збитків, визначення та відшкодування яких врегульовано Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМ України від 19.04.1993р. №284 та Порядком з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Охтирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 17.02.2016 № 30.
Використання земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення, позбавило територіальну громаду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід в розмірі орендної плати.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст.157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 № 284, передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Також зазначаємо, що відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.93 № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи й неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини “Федоренко проти України” від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У даних правовідносинах неотриманні Охтирською міською радою Охтирського району Сумської області кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини “виправданого очікування” щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.
Як вже зазначалось вище, норми статті 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Тобто, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).
Вищенаведені висновки викладені також у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду в аналогічній справі.
Верховний Суд при розгляді справи № 922/391/18 у постанові від 11.02.2019 сформував правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.
Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Охтирською міською радою Охтирського району Сумської області (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області .
Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду ТОВ “Ахтол” зобов'язана повернути Охтирській міській раді Охтирського району Сумської області кошти, які товариство зберегло у вигляді несплаченої орендної плати.
Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, а також Вищий господарський суд України у постановах від 21.07.2016 у справі № 922/208/15, від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, від 04.11.2017 у справі № 922/210/15.
З огляду на вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманих доходів в сумі 24359 грн. 90 коп.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2270 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтол» (49040, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-6, код ЄДРПОУ 24267883) на користь Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11, код СДРПОУ 36467402, р/р UА308999980314090611000018538, Отримувач: ГУК Сумської обл../Охтирська МТГ/24062200, Код ЄДРПОУ: 37981563, Банк: Казначейство України, Код банку: 899998) безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за використанням земельної ділянки за адресою м. Охтирка, вул. Слобідська, 2, кадастровий № 5910200000:08:009:0002, площею 0,0125 га 40/1000 від 0,3134 га) без правовстановлюючих документів (договору оренди) за період з 1 липня 2017 року по 30 червня 2020 року в розмірі 24359 (двадцять чотири тисячі триста п'ятдесят дев'ять) гривень 90 копійок.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтол» (49040, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-6, код ЄДРПОУ 24267883) на користь Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11, код СДРПОУ 36467402) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.08 2021.
Суддя С.В. Заєць