Справа № 604/634/19Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б.
Провадження № 22-ц/817/643/21 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
05 серпня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Бершадська Г. В., Храпак Н. М.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - позивача ОСОБА_1 , представника
Тернопільської обласної прокуратури - Марцун А.А.,
представника ГУНП в Тернопільській області -
Кобилянської О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційні скарги Тернопільської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Підволочиського районного суду від 10 березня 2021 року (головуючий суддя Сташків Н.Б., дата виготовлення рішення не вказана) у справі № 604/634/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
В обгрунтування позову зазначив, що 27 травня 2014 року заступником начальника СВ Підволочиського РВ УМВС України в Тернопільській області було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210150000127 відомості про скоєне ним правопорушення за ознаками передбаченими ч.З. ст. 368 КК України.
20 червня 2014 року о 13.00 год. затриманий заступником начальника СВ Підволочиського РВ УМВС України в Тернопільській області.
21 червня 2014 року о 13.00 год. його було повідомлено про те, що він, перебуваючи на посаді завідуючого гінекологічного відділення Підволочиської клінічної лікарні, будучи службовою особою, використовуючи надану владу і службове становище, підозрюється у вимаганні неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
В той же день, 21.06.2014 року слідчим суддею Підволочиського районного суду було ухвалено: «застосувати до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту терміном до 05 серпня 2014 року».
25 червня 2014 року до нього Підволочиським районним судом застосовано захід забезпечення кримінального провадження - відсторонення від посади терміном до 25 серпня 2014 року.
10 листопада 2014 року вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області його визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 1100 (однієї тисячі сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Даний вирок ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 28.01.2015 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 368 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 квітня 2017 року, вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року по справі №604/1071/14-к залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №604/1071/14-к касаційну прокурора, який брав участі у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 квітня 2017 - без змін.
Вважає, що незаконними діями органів досудового розслідування, органами прокуратури були порушені його конституційні права та свободи, заподіяні страждання, внаслідок психологічного впливу при допитах слідчим та під час судових засідань, порушилися та змінилися у негативний бік відносини із оточуючими. Був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршився стан здоров'я. Крім того було порушено його нормальні життєві зв'язки, оскільки значний проміжок часу повинен був витрачати на захист своїх прав проти неправомірного обвинувачення. Враховуючи те, що період його перебування під слідством з 21 червня 2014 року і по 19 квітня 2017 року становить повних 33 місяці, просив стягнути моральну шкоду в розмірі 137709,00 грн.
Окрім того він втратив можливість належним чином утримувати себе та свою сім'ю, адже в період з 25 червня 2014 року по 25 серпня 2014 року був відсторонений від займаної посади, з 01 вересня 2014 року був переведений на посаду лікаря акушера-гінекологічного відділення на 1,0 ставки згідно штатного розпису. Також йому було заборонено в нічний час надавати невідкладно кваліфіковану допомогу вагітним та породіллям і іншим особам, які нагально потребували такої допомоги. Розмір втраченого заробітку оцінює у 147 600 грн,, яку просить стягнути з Державного бюджету в його користь.
У судовому засіданні уточнив вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, просив стягнути 198000 грн.
Рішенням Підволочиського районного суду від 10 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто із Державного Бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) 198 (сто дев'яносто вісім) тисяч гривень моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів державної влади та їх посадових осіб.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю.
Судові витрати відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В апеляційній скарзі Тернопільська обласна прокуратура просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що вирок у кримінальній справі не може слугувати доказом моральних страждань особи, погіршення самопочуття та стану здоров'я, зниження ділової репутації. При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано, що позивачем всупереч ст. 81 ЦПК України не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які би підтверджували зміст заподіяної йому моральної шкоди; характер, обсяг і тривалість моральних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках; причинно-наслідковий зв'язок між діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду та заподіяною позивачу моральною шкодою. Факт постановлення виправдувального вироку надав позивачу право ставити питання про відшкодування шкоди відповідно до вимог Закону. Також не враховано, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден нормативний акт не встановлює імперативного обов'язку компенсації шкоди. Право на відшкодування у розумінні закону - це процесуальна можливість ставити питання та довести наявність шкоди за допомогою відповідних доказів, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Тобто, це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру через підтвердження належними доказами. Судом першої інстанції не взято до уваги доводи представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо самообмови позивача під час розгляду судом справи у першій інстанції, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 1176 ЩС України вбачається, що не підлягає відшкодуванню моральна шкода у випадку, якщо фізична особа в процесі досудового розслідування та судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню.
В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Тернопільській області просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно вироку суду першої інстанції, котрий у подальшому був скасований, обвинувачений у судових дебатах повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого злочину та просив врахувати пом'якшуючі обставини і застосувати покарання відповідно до вимог ст. 69 КК України. Таким чином позивач внаслідок здійснення само обмови перешкоджав з'ясуванню істини судом, а тому є безпідставним задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
У судовому засіданні представники Тернопільської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області подані ними апеляційні скарги підтримали, позивач ОСОБА_1 заперечив відносно апеляційних скарг та пояснив, що рішення суду є законним обгрунтованим, а доводи апеляційних скарг безпідставними.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Судом встановлено, що 20 червня 2014 року об 13:00 год заступником начальника СВ Підволочиського РВ УМВС України позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України, а саме за те, що, перебуваючи на посаді завідуючого гінекологічного відділення Підволочиської клінічної лікарні, будучи службовою особою, використовуючи службове становище, отримав неправомірну вигоду. 21 червня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру.
Ухвалою слідчого судді Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 червня 2014 року до позивача ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, терміном до 05 серпня 2014 року та відсторонено від посади завідувача гінекологічного відділення терміном на 60 днів.
Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2014 року позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання у виді штрафу в розмірі 18700 гривень, а також стягнуто судові витрати. Вказаний вирок суду Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 28 січня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
25 січня 2016 року прокурором змінено правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 та перекваліфіковано його дії з ч.1 ст. 368 КК України на ч.4 ст. 354 КК України.
Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 354 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 354 КК України. Вказаний вирок суду судом апеляційної інстанції скасовано з процесуальних підстав.
За новим переглядом даного кримінального провадження, вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 354 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 квітня 2017 року, вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду Тернопільської області від 07 червня 2019 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області без змін.
Постановляючи рішення про задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що позивач внаслідок незаконного кримінального переслідування зазнав душевних страждань - тривалий час залишався у стані невизначеності щодо своєї долі та протягом зазначеного строку не мав можливості вести звичайний спосіб життя, зазнав негативного впливу та був змушений пристосовуватися до несприятливих умов, у нього погіршились відносини з оточуючими, через обвинувачення повинен був виправдовуватися перед родичами, друзями, колегами, що принизило його честь, гідність та ділову репутацію, постійно відчуває образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров'я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, серцево-судинні захворювання.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено статті 56 Конституції України.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Отже, з врахуванням факту незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, ухвалення судом виправдувального вироку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позову про відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи у скаргах про відсутність у позивача підстав для відшкодування моральної шкоди із-за перешкоджання ним шляхом самообмови з"ясувати істину, даючи завідомо неправдиві показання, зокрема, що згідно вироку суду першої інстанції, котрий у подальшому був скасований, обвинувачений у судових дебатах повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого злочину та просив врахувати пом'якшуючі обставини і застосувати покарання відповідно до вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/14074/18 зроблено висновок про те, що відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено в дійсності, або ж бере лише на себе вину за вчинене кримінальне правопорушення, хоча у дійсності воно вчинено групою осіб.
При розгляді та дослідженні вказаного питання суд повинен ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.
Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з'ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18 (провадження № 61-18442св19).
З урахуванням зазначеного та релевантної судової практики, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді спірних правовідносин слід також надавати оцінку тому, чи була самообмова добровільною. Установивши добровільність такої самообмови, суд має оцінити виконання слідством свого обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
Як вбачається із вироку Підволочиського районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 вину свою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст. 368 КК України не визнавав, лише у промові в судових дебатах визнав свою вину та просив призначити покарання із застосуванням ст .69 КК України.
Згідно пояснень позивача висловлення ним щодо визнання вини у судових дебатах не було добровільним.
Встановлено, що згідно змісту цього вироку, який у подальшому було скасовано, його мотивовано сукупністю доказів а не визнанням ОСОБА_1 своєї вини.. Окрім цього, згідно ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 28.01.2015 року, якою скасовано даний вирок, справа апеляційним судом переглядалася також за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , у якій просив скасувати вирок та ухвалити новий вирок, яким закрити провадження у справі за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Таким чином немає підстав для висновку, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди внаслідок самообмови.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду від 10 березня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 серпня 2021 року.
Головуючий
Судді