Справа № 307/2547/19
Іменем України
28 липня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ФАЗИКОШ Г.В., МАЦУНИЧА М.В.
за участю секретаря БАЛАЖ Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/2547/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна і приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 6 жовтня 2020 року, повний текст якого складено 6 жовтня 2020 року, головуючий суддя Ніточко В.В., -
встановив:
16.08.2019 ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат Гоздо В.В., звернувся до суду із зазначеним позовом до ТОВ «Росвен Інвест Україна» мотивуючи таким.
Предметом позову є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 11653, вчиненого з порушенням вимог закону приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. 23.05.2019, щодо звернення стягнення з позивача заборгованості за кредитом в розмірі 22423,64 грн.
27.11.2012 ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 001-06005-271112, на підставі якого позивач отримав у кредит кошти.
У липні 2019 року позивач за місцем своєї роботи в м. Тячеві Закарпатської області отримав постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. у виконавчому провадженні № 59438847 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи для стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 22423,64 грн, винагороди виконавця в сумі 2242,36 грн, витрат виконавчого провадження в сумі 500,00 грн.
За приписами Закону України «Про виконавче провадження» (зокрема, ст. 22 ч.ч. 1, 2, ст. 23 ч. 2 п. 4, ст. 24 ч. 2, ст. 25 ч. 2, далі - Закон № 1404-VIII), виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання боржника - фізичної особи, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місцем виконання яких є його виконавчий округ (територія АРК Крим, міст Києва та Севастополя, відповідної області України). У силу різниці в поняттях «майно» і «кошти», що застосовуються в Законі № 1404-VIII, термін «майно» вживається без вказівки на кошти, виконання рішення за місцезнаходженням майна в розумінні вимог ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів і ця норма закону не поширює свою дію на кошти, що знаходяться на рахунках банківських установ.
Місцем проживання боржника ОСОБА_1 є село Руське Поле Тячівського району Закарпатської області.
Тож саме по собі існування банківського рахунку позивача, відкритого у зв'язку з укладенням кредитного договору, в банківській установі, розташованій в м. Києві (ПАТ «Дельта Банк», а в подальшому - ТОВ «Росвен Інвест Україна»), не давало права приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. приймати до виконання виконавчий напис від 23.05.2019 № 11653. Виконавчий напис був прийнятий до виконання за наявності у виконавця достовірної інформації про місцезнаходження боржника в іншому виконавчому окрузі, проте, з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців.
Відтак, постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.07.2019 № 59438847 є незаконною та підлягає скасуванню.
Виконавчий напис не відповідає вимогам закону, зокрема, ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Главі 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок), Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою КМ України від 29.06.1999 № 1172.
Вимоги кредитора не є безспірними, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення, тому в нього були відсутні підстави вважати, що заборгованість позивача була безспірною. Розрахунок, на підставі якого нотаріус вчинив виконавчий напис, є одностороннім документом банку і не може бути доказом безспірності вимог стягувача. Нотаріус не перевірив, чи наявний спір щодо заборгованості за кредитним договором.
Так, виконавчий напис вчиняється нотаріусом також за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років (ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 3.1. Глави 16 Розділу ІІ Порядку). Враховуючи, що чергові платежі за кредитним договором повинні були вноситися позичальником до 25 числа кожного місяця, а із заявою про вчинення виконавчого напису стягувач звернувся лише у травні 2019 року, це звернення мало місце після спливу трирічного строку з дня виникнення права вимоги.
Крім того, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус діяв на підставі п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів у редакції Постанови КМ України від 26.11.2014 № 662, якою Перелік був доповнений розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 (справа № К/800/7651/17), Постанову КМ України від 26.11.2014 № 662 визнано незаконною та нечинною в частині пункту 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а саме, щодо доповнення переліку розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 11653, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. 23.05.2019, щодо звернення стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 22423,64 грн.
Рішенням Тячівського районного суду від 06.10.2020 у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його недоведеності, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження підстав і предмета позову та не клопотав про витребування доказів.
Позивач ОСОБА_1 порушує в апеляції питання про скасування ухваленого з порушенням вимог закону рішення суду та про задоволення позову. В скарзі зазначає, що з огляду на принцип верховенства права, що діє в Україні (ст. 8 Конституції України), на дію на території України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та на застосовуваний під час розгляду справи принцип «суд знає закони»:
суд мав самостійно перевірити доводи сторін;
суд знає, що відсутній правовий механізм, згідно якого боржник може отримати виконавчий напис стосовно себе;
відсутність самого виконавчого напису є суто формальною підставою відмови в позові, оскільки сукупність інших доказів, долучених до позовної заяви, разом підтверджують законність позовних вимог.
Позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов - задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Гоздо В.В., який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог, із наведених ним підстав, на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).
За приписами ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 2 ч. 3 п.п. 2, 4, 5, 11, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:
основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами;
кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;
особа діє у цивільних і процесуальних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов'язки у межах, наданих їй договором або актами законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;
сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;
сторони на свій розсуд розпоряджаються процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;
кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві;
доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред'явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов'язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред'явлення в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законом, конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються.
Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по захист своїх прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом чи договором, правомірній вимозі позивача відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.
Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах належно пред'явленого позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).
На підтвердження підстав позову та його вимог позивач ОСОБА_1 надав суду:
документи щодо свого статусу та складу сім'ї: копії свого паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 13.12.2019, довідки від 11.11.2009 про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення № НОМЕР_2 про пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей, виданого 02.11.2011, довідки Тячівської міської ради Тячівської об'єднаної територіальної громади, до якої входить с. Руське Поле, від 15.08.2019 № 702/02-341 про склад сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 (окрім позивача, ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (мати, 1944 р.н.), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - діти)) (а.с. 9-12 т. 1);
копію постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. від 16.07.2019 у виконавчому провадженні № 59438847 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника на виконання виконавчого напису № 11653, виданого 23.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С.,
про звернення стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 001-06005-241112 від 27.11.2012, укладеним із ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Росвен Інвест Україна» на підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 31/К, укладеного 06.10.2017 між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Росвен Інвест Україна»,
строк платежу за кредитним договором № 001-06005-241112 настав; боржником допущено прострочення платежів; стягнення заборгованості проводиться за період від 26.01.2018 до 17.05.2019;
сума заборгованості складає 21773,64 грн, у тому числі: за вчинення виконавчого напису нотаріусом 650,00 грн; загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна», складає 22423,64 грн (а.с. 13-14 т. 1);
копію заяви від 27.11.2012 № 001-06005-271112, якою ОСОБА_1 запропонував ПАТ «Дельта Банк» укласти з ним договір, Тарифів за пакетом «Кредитна картка № 1 «Еволюція»», Умов надання кредитної картки «Тарифний пакет «Кредитна картка № 1 «Еволюція»», згідно з якими в рамках договору надається кредит у вигляді кредитної лінії лімітом у 15000,00 грн, зі сплатою процентів за базовою ставкою 42% річних, строком на 364 календарні дні з правом пролонгації, із щомісячним погашенням заборгованості до 25 числа кожного місяця, відкрити йому банківський рахунок і видати платіжну картку (а.с. 15-17 т. 1).
Інших доказів на підтвердження свої вимог позивач суду не надавав. Під час розгляду судом справи позивач ОСОБА_1 користувався правовою допомогою адвоката Гоздо В.В., якого уповноважив діяти в своїх інтересах довіреністю, посвідченою 30.07.2019 державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Бенчак М.Т. за реєстровим № 2-932 (а.с. 18 т. 1).
Діючи на захист своїх законних прав та інтересів у відповідних зобов'язально-боргових правовідносинах позивач вправі за наявності для того підстав вимагати й визнання виконавчого напису нотаріуса, що ним стягується борг, таким, що не підлягає виконанню. Зазначене випливає з суті таких відносин і узгоджується із законом, відповідно до якого, зокрема:
цивільні права та обов'язки, що виникають із обов'язкового для сторін договору, повинні належно виконуватися; за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються; позичальник зобов'язаний повернути борг кредитору, а кредитор управі вимагати захисту свого порушеного права (ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 611, 612, 614, 622-625, 629, 1046, 1049, 1054 ЦК України);
законодавство передбачає можливість захисту цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 18 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат», глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 № 296/5 (реєстрація в Мін'юсті України від 22.02.2012 за № 282/20595));
перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою КМ України від 29.06.1999 № 1172 і станом на день виникнення спірних правовідносин передбачав стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для чого нотаріусу подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника і встановлюють прострочення виконання зобов'язання (п. 1 пп. «а», «б»).
Тож право боржника на пред'явлення відповідних вимог не заперечується як таке, що, однак, не звільняє від обов'язку пред'явити позов із належних підстав, обґрунтувати та довести його належним процесуальним порядком. Лише в такому разі можуть мати місце законні підстави для задоволення відповідних вимог.
Ставлячи питання про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач передусім повинен надати суду виконавчий документ, щодо якого ставиться питання, що є предметом судового розгляду - примірник, копію виконавчого напису.
Предметом доказування в справі (ст. 77 ч. 2 ЦПК країни) є власне сам факт вчинення відповідного виконавчого напису, порядок його оформлення та дійсні умови і параметри стягуваного боргу, що встановлюється лише шляхом дослідження змісту ключового доказу - виконавчого напису. Предметом доказування є й всі інші підстави позову та обставини, якими позивач обґрунтовує неправомірність вчинення виконавчого напису, необхідність визнання його таким, що не підлягає виконанню, а в контексті справи, що розглядається - вчинення виконавчого напису за умов, коли борг не був безспірним, поза межами трирічного строку, можливого для вчинення виконавчого напису, вчинення цього напису на неналежному борговому документі.
Окрім наведених вище, ЦПК України встановлює загальні правила, відповідно до яких:
збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 13 ч. 2);
учасники справи мають право подавати докази, заяви та клопотання суду (ст. 43 ч. 1 п.п. 2, 3);
учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення (ст. 43 ч. 2 п.п. 2, 4, 5);
докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 81 ч. 5);
сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду;
позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви;
якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу;
у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів;
докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ст. 83 ч.ч. 1, 2, 4, 5, 8);
учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом; таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу; якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ст. 84 ч. 1).
Боржник як сторона виконавчого провадження та його представник управі ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій (ст. 15 ч.ч. 1, 2, ст. 16 ч. 1, ст. 19 ч. 1 Закону країни «Про виконавче провадження»).
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гоздо В.В. на свій розсуд розпорядилися своїми процесуальними правами та виконали процесуальні обов'язки щодо обґрунтування позову та надання суду доказів, які випливають із вказаних вище положень закону та з норм, зокрема, ст. 175 ч. 3 п.п. 5, 8, ст. 177 ч. 5 ЦПК України, у тих межах, які вважали необхідними. Позивач не послався в заяві на конкретні факти і обставини, які б свідчили про те, що на час подання нотаріусу стягувачем заяви борг не був безспірним, а його стягнення передбачається поза межами можливого для цього трирічного строку, не надав доказів щодо цього (розрахунків, інших документів щодо умов кредитування, видів відповідних платежів, строків їх внесення, видів заборгованості, часу її виникнення тощо), не підтвердив належним чином таких підстав позову. Власне як немає в справі виконавчого напису, можливість виконання якого є безпосереднім предметом судового розгляду, так немає в ній по суті й даних про строк кредитування, про елементи боргу, підстави їх виникнення, про умови та межі набуття ТОВ «Росвен Інвест Україна» прав кредитора в зобов'язанні, на примусове виконання якого був вчинений виконавчий напис.
У справі немає доказів реалізації боржником ОСОБА_1 та/або його представником адвокатом Гоздо В.В. відповідних прав у виконавчому провадженні, як немає й доказів наявності перешкод для них у цьому. Під час розгляду справи судом першої інстанції сторона позивача не вказувала на неможливість із певних об'єктивних причин подати суду копію виконавчого напису та інші докази, не заявляла клопотань про їх витребування, не робила цього й на стадії апеляційного провадження.
Натомість із позиції сторони позивача в справі випливає, що сторона вважає достатніми наявні в справі докази для задоволення позову і виходить також із того, що правовий механізм, за яким боржник може отримати виконавчий напис про стягнення з нього боргу, відсутній, а суд, оскільки «знає закони», повинен самостійно перевірити доводи сторін. Така правова і процесуальна позиція помилкова.
Оцінюючи фактичні підстави та обставини, з яких пред'явлений відповідний позов, суд не позбавлений права самостійно застосувати норму права, яка відповідає вказаним підставам, характеру і суті спірних правовідносин, пред'явленим із указаних підстав вимогам, якщо позивач помилково, неточно послався на норми матеріального права. Однак, суд не вправі замість позивача визначати фактичні підстави позову, конкретні факти і обставини, з яких пред'явлені сформульовані позивачем вимоги, позаяк це суперечить принципу диспозитивності цивільного процесу та порушує права як позивача, так і право відповідача на захист від пред'явленого з визначених саме позивачем підстав позову. Сторона позивача безпідставно ототожнює можливість за певних умов застосування судом норми права, на яку не послався позивач, із встановленням і оцінкою фактичних обставин справи, яка здійснюється лише з огляду на наведені позивачем підстави позову, надані ним або одержані судом встановленим процесуальним порядком докази щодо таких підстав, з урахуванням того, що наведення відповідних підстав, подання доказів і загалом доведення позову є обов'язком саме позивача, а не суду.
Твердження про неможливість для позивача дізнатися про зміст виконавчого напису та отримати його копію безпідставні, позаяк такі можливості є щонайменше під час виконавчого провадження та судового розгляду справи. Сторона, яка не реалізує наявні в неї процесуальні права або розпоряджається ними неналежним чином, не може мати жодних пов'язаних із цим матеріально- чи процесуально-правових переваг перед учасниками процесу, які діють у ньому належним чином. Суд не мав підстав збирати докази в цій справі.
Насамкінець, позивач не визначився належним чином і з дійсними підставами та характером свого звернення до суду, оскільки частина мотивації позовної заяви пов'язується ним із неправомірними, на його думку, діями приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. у виконавчому провадженні № 59438847, а в мотивувальній частині заяви вказується на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.07.2019 № 59438847 (якої в справі теж немає) є незаконною та підлягає скасуванню. Тим часом, оскарження дій і рішень приватного виконавця здійснюється в порядку, передбаченому ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», а також, якщо йдеться про дії та рішення, вчинені під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України. Водночас у прохальній частині заяви сформульована була лише вимога про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, це, своєю чергою, передбачало розгляд вимоги і справи з підстав, які стосуються виконавчого напису, в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції не мав жодних передбачених законом підстав для задоволення позову, обґрунтованого недопустимими в доказуванні припущеннями та довільними міркуваннями, і правильно відмовив у ньому за недоведеністю, чого доводи необґрунтованої апеляції не спростовують, не має підстав для задоволення апеляції зі скасуванням рішення суду та задоволенням позову й апеляційний суд.
Відтак, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду від 6 жовтня 2020 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 1728,90 грн судового збору на користь держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 6 серпня 2021 року.
Судді