01.06.2021 Справа № 756/6083/21
Справа № 756/6083/21
3/756/3596/21
01.06.2021 Оболонський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Касьян А.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ),
за ч. 1 ст. 443 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 05.04.2021 №356, 05.04.2021 о 12:48 менеджер АЗС ТОВ «Окко Драйв» по вул. Богатирській, 1/20 у м. Києві ОСОБА_1 допустив діяльність зони харчування на автозаправному комплексі з прийманням відвідувачів, чим порушив вимоги статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпункт 4 п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 443 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. На адресу суду надійшли письмові пояснення від ОСОБА_1 , в яких останній просить адміністративну справу закрити з підстав, передбачених п. 1 ст. 247 КУпАП.
З огляду на неявку в судове засідання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, враховуючи її неодноразове повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, суд з огляду на положення ст. 268 КУпАП, вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки її явка до судового засідання не є обов'язковою.
Вивчивши та дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов наступного висновку.
Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом ІV КУпАП.
Відповідно до положень ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статей 245, 251, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частиною 1 статті 443 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційним и хворобами.
Отже, диспозиція вказаної норми є бланкетною, тобто такою, що відсилає до норм іншого нормативно-правового акта, тому, формулюючи суть правопорушення, вказівка на нормативний акт, вимоги якого порушені, є обов'язковою.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб (далі - Закон № 1645-III).
Статтею 1 указаного Закону визначено карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Відповідно до положень ст. 29 Закону №1645-III карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей покладається на особу, яка його складає (ч. 1 ст. 254 КУпАП та ч. 2 ст. 251 КУпАП), та не може бути перекладено на суд.
Вказані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є частиною національного законодавства та яку національні суди повинні враховувати при розгляді справ (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV та ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України»).
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема в рішеннях у справах «Гурепка проти України (N2)» від 08.04.2010, «Лучанінов проти України» від 09.06.2011, на необхідності суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справах «Швидка проти України» від 30.10.2014, «Лучанінова проти України» від 06.06.2011, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вказане положення знайшло своє відображення у КУпАП, за змістом ст. 7 якого ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
У рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 ЄСПЛ визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Виходячи з практики застосування ЄСПЛ ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до ст. 6 Конвенції.
Статтею 254 КУпАП встановлено, що основним документом, який фіксує юридичний факт адміністративного правопорушення, є протокол, вимоги до змісту якого встановлені статтею 256 цього Кодексу. Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і у спосіб, передбачений законодавством, а також обставини, викладені у ньому, підтверджуються сукупністю інших доказів, долучених на його обґрунтування.
Відповідно до п.п. 4 п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 на території регіонів, на яких установлений "червоний" рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, забороняється приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері торговельного і побутового обслуговування населення, крім: приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які торгують товарами на торговельних площах, не менше 60 відсотків яких призначено для торгівлі продуктами харчування, пальним, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами гігієни та побутовою хімією, засобами зв'язку, друкованими засобами масової інформації, ветеринарними препаратами, кормами, насінням, засобами захисту рослин, без обмеження доступу відвідувачів до інших товарів, представлених в асортименті зазначених суб'єктів господарювання; торговельної діяльності із здійсненням адресної доставки замовлень; провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, діяльності операторів поштового зв'язку, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів (без зон харчування), діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, ремонту комп'ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, перукарень та салонів краси за попереднім записом; виконання робіт із збирання і заготівлі відходів; провадження діяльності з надання телекомунікаційних послуг. Приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність з надання телекомунікаційних послуг, здійснюється за попереднім записом.
Тобто, відповідальність за вказаним пунктом Постанови покладається на спеціальних суб'єктів, а саме: суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно зі статтями 3, 42 ГК України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, є підприємництвом, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).
Разом з тим, до матеріалів справи не долучено пояснень свідків про обставини події, а також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 443 КУпАП, тобто є безпосереднім суб'єктом господарювання, що здійснює відповідну діяльність за адресою, яка вказана в протоколі про адміністративне правопорушення.
Окрім того, з долучених до матеріалів справи фотознімків не можливо встановити місце фотофіксації, з їх змісту не вбачається, що фіксація відбулась саме зони харчування АЗС ТОВ «Окко Драйв» по вул. Богатирській, 1/20 у м. Києві, що виключає можливість використання цього фото в якості доказу для підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом (рішення у справах «Яременко проти України» від 12.06.2008, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Кобець проти України» від 14.02.2008).
У справі «Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №463/1352/16-а (провадження №К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути та тлумачитись на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (рішення у справах «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998, «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу правопорушення.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, суд вважає, що провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 443 КУпАП слід закрити, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Оскільки стягнення судового збору передбачено законом лише при накладенні адміністративного стягнення, судовий збір стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 443, 247, 251, 252, 254, 283-286 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 443 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду в десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Оболонський районний суд міста Києва.
Суддя А.В. Касьян