09 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1795/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р.;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. включно в сумі 7688,49 грн. із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р. із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004р. №44;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відповідачем проводилося не у повному обсязі. Позивач заперечує наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо нарахування суми індексації грошового забезпечення та провів самостійний розрахунок індексації, виходячи з базового місяця у період з 01.12.2015 по 10.03.2016р. включно - січня 2008р., згідно яких сума недоплати, що підлягає примусовому стягненню на користь позивача, становить 7688,49 грн.
Ухвалою суду від 28.04.2021р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення її учасників (письмове провадження).
12.05.2021р. від представника в/ч 2161 до суду надійшло клопотання, в якому представник просить суд замінити неналежного відповідача у справі №540/1795/21 - в/ч НОМЕР_1 належним - Бердянським прикордонним загоном (в/ч НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України та направити справу до Запорізького окружного адміністративного суду для розгляду питання щодо об'єднання справ за №540/1795/21 та №280/3256/21 в єдине провадження з присвоєнням об'єднаній справі №280/3256/21.
Ухвалою суду від 14.05.2021р. справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Призначено підготовче засідання, з урахуванням відкладення дати його проведення, на 29.06.2021р.
Не погоджуючись із позицією позивача, викладеною у позовній заяві, в/ч 2161 подала відзив, в якому, посилаючись на норми матеріального права, просить відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції військовою частиною зазначено, що індексація грошового забезпечення у період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. нараховувалася у належному розмірі. Також відповідач не погодився із визначенням позивачем базового місяця для обчислення індексації. Окрім того вказав на те, що: із вимогою про виплату несплаченої, на думку позивача, індексації грошового забезпечення останній мав звертатись до військової частини з особового складу якої він був виключений, а саме до в/ч НОМЕР_2 ; позивачем не надано до суду доказів на підтвердження звернення позивача до в/ч НОМЕР_1 із вимогою про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 10.03.2016р., у зв'язку із чим висновки про наявність спору між сторонами є передчасними; позивачем пропущений строк звернення до суду із даним позовом, встановлений приписами КАС України, так як предметом позову є не заробітна плата чи її складові, а дії суб'єкта владних повноважень. Відповідач вважає, що наведені обставини в сукупності свідчать про необґрунтованість позовних вимог.
28.05.2021р. канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із доводами відзиву, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
03.08.2021р. представником позивача до суду подано заперечення проти заміни первісного відповідача.
Сторони подали заяви, в яких просили здійснювати розгляд справи без їх участі.
Відтак, з огляду на вказані заяви, приписи ч. 7 ст. 181 КАС України, ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд закриває підготовче провадження та вирішуватиме справу по суті у письмовому провадженні.
Розглянувши клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача, суд дійшов наступних висновків.
Клопотання мотивоване тим, що у спірний період (з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. включно) позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , проте на підставі наказу начальника 79 (Херсонського) прикордонного загону від 10.03.2016р. №171-ос позивач вибув з означеної в/ч для подальшого проходження служби до 8 (Бердянського) прикордонного загону, а саме до в/ч НОМЕР_2 , зі складу якої був виключений з 30.08.2018р. наказом начальника 8 прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України №621-ОС від 29.08.2018р. Відтак, посилаючись на приписи п. 293 Положення, затвердженого указом Президента України від 29.12.2009р. №1115/2009, відповідач стверджує, що всі належні йому виплати при виключенні зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 мали бути виплачені саме цією військовою частиною.
Суд не погоджується із означеною позицією, так як за приписами ст. 9 України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів, тому враховуючи проходження позивачем служби у період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. включно саме у в/ч НОМЕР_1 (відповідач), з чого слідує, що цією військовою частиною позивачу у спірний період виплачувалось грошове забезпечення з індексацією, то саме в/ч НОМЕР_1 є належним відповідачем у даній справі.
За наведених обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання в/ч НОМЕР_1 в частині заміни відповідача.
Окрім того, відповідач у вказаному клопотанні просив направити справу до Запорізького окружного адміністративного суду для розгляду питання щодо об'єднання справ за №540/1795/21 та №280/3256/21 в єдине провадження з присвоєнням об'єднаній справі №280/3256/21.
Суд відмовляє у задоволенні клопотання в частині об'єднання адміністративних справ, так як справа за №280/3256/21 станом на момент розгляду даної справи (№540/1795/21) є розглянутою, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, згідно яких рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.06.2021р. по справі №280/3256/21 позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
03.08.2021р. відповідачем до суду подано заяву, в якій останній просив закрити провадження у справі та водночас залишити позовну заяву без розгляду.
Суддя дослідивши подану заяву дійшов висновку про її необґрунтованість з наступних підстав.
Так, мотивуючи необхідність закриття провадження у справі представник військової частини посилається на відсутність об'єктивного та чіткого предмету спору. Між тим суддя звертає увагу представника на те, що перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі визначений приписами ч. 1 ст. 238 КАС України та є вичерпним, втім така підстава, на яку вказав у заяві відповідач - «відсутність об'єктивного та чіткого предмету спору», у наведеному переліку відсутня, що безумовно свідчить про невідповідність вимоги представника відповідача у частині закриття провадження у справі приписам КАС України. Відтак, заява у цій частині задоволенню не підлягає.
Окрім того, посилаючись у заяві на необхідність залишення позовної заяви без розгляду, представник відповідача наголошує на тому, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом не сплачено судового збору, що є порушенням вимог, встановлених приписами ч. 3 ст. 161 КАС України та Закону України «Про судовий збір».
Суддя вказує на те, що предметом оскарження у справі бездіяльність відповідача, яка на думку позивача полягає у невиплаті останньому індексації грошового забезпечення за відповідний період у повному розмірі.
Водночас, варто зауважити на тому, що індексація заробітної плати є складовою належної працівникові заробітної плати та спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 23.10.2019р. у справі №825/1832/17.
Між тим, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Враховуючи те, що індексація є складовою частиною заробітної плати, а позивач просить стягнути на його користь недоплачену частину індексації за відповідний період, з наведеного слідує, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом.
Відтак, посилання представника відповідача на існування підстав для залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованими, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні заяви у цій частині.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 29.04.2014р. по 10.03.2016р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (військовий квиток серії НОМЕР_3 від 15.05.2006р.; а.с. 16).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 10.03.2016р. №171-ос, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення: старшину ОСОБА_1 (П-023504), інспектора прикордонної служби - майстра - начальника відділення управління службою відділу прикордонної служби «Червоний Чабан» І категорії (тип Б), який вибув для проходження служби до 8 прикордонного загону (м. Бердянськ в/ч НОМЕР_2 ) з 10.03.2016р.
У позовній заяві стверджується, що ОСОБА_1 17.02.2021р. направлено на адресу в/ч НОМЕР_1 заяву, в якій позивач просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р., втім зі змісту вказаної заяви (а.с. 7) слідує, що позивач просив командування військової частини надати: документи, які свідчитимуть про суму та складові частини нарахованого і виплаченого позивачу грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р.; витяги з наказів в/ч НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу в/ч та про виключення з її списків.
Доказів отримання відповідачем означеної заяви матеріали справи не містять (поштове відправлення №6504600009303 із вказаною заявою отримано невідомою фізичною особою, так як ПІБ у накладній не зазначено; а.с. 8).
Вважаючи, що військова частина протиправно відмовила у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. із застосуванням базового місяця - січня 2008р., ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
З відзиву на позов та довідки про нарахування та виплату індексації ОСОБА_1 вбачається, що військова частина визнає за позивачем право на індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. із визначенням листопада 2013р. та січня 2015р., як базових місяців для виплати індексації.
Отже, матеріалами справи підтверджено наявність спору між сторонами щодо визначення базового місяця.
Щодо строку звернення до суду із даним позовом.
Суддя звертає увагу сторін на те, що у Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 233 Кодексу законів про працю України від 15.10.2013р. №9-рп/2013 (справа №1-18/2013) вказано, що на підставі системного аналізу положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
З огляду на викладене, в межах даних спірних правовідносин право позивача на звернення до суду з вказаним позовом не обмежено будь-яким строком, а тому заявлена у відзиві на позов вимога представника відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991р. №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII).
У відповідності до ст. 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону №1282-XII).
Відповідно до ст. 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію Закону №1282-XII.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч. 1 ст. 4 Закону №1282-XII.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №1078).
Згідно п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016р.).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Водночас, відповідно до приписів абз. 5 п. 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
Отже, чинним законодавством встановлено, що визначення базового місяця для розрахунку індексації є саме місяць останнього підвищення посадового окладу військовослужбовця, а не дата прийняття на службу, як помилково вважає відповідач.
На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови КМУ "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007р. №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п. 13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01.01.2008р., та діяла до дати набрання чинності постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017р. №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме до 01.03.2018р.
Проаналізувавши Постанову №1294 в період її дії з 01.01.2008р. по 01.03.2018р., суддя вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців, що дає підстави вважати, що базовий місяць для проведення індексації за період з грудня 2015р. по лютий 2018р. включно, є січень 2008р.
Наведені обставини належним чином свідчать, що військовою частиною нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015р. по 10.03.2016р. з порушенням Порядку №1078, так як не застосовано базовий місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - січень 2008р.
При цьому, суддя не може погодитися з посиланням відповідача на відсутність спору з приводу нарахування індексації позивачу в період з грудня 2015р. по 10.03.2016р., та з твердженнями військової частини про передчасність звернення позивача до суду, оскільки з довідки про нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації за означений період вбачається, що в/ч визнає за позивачем право на індексацію грошового забезпечення за вказаний період із визначенням листопада 2013р. та січня 2015р., як базових місяців для виплати індексації. В той же час, у відзиві військовою частиною заперечується право позивача на визначення січня 2008р., як базового місяця для виплати індексації. Отже, встановлені судом обставини вказують на наявність спору між сторонами щодо визначення базового місяцю.
Таким чином, суддя доходить висновку про те, що дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. з встановленням базового місяця іншого ніж січень 2008р. порушують гарантії щодо грошового забезпечення військовослужбовця, відтак право позивача на отримання індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 р.
З огляду на вищезазначене, суддя вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. (без «включно», оскільки позивача виключено зі списків особового складу в/ч 2161 та всіх видів забезпечення з 10.03.2016р.) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008р. та зобов'язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 10.03.2016р. із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р., та здійснити відповідні виплати з урахуванням проведених виплат.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та з одночасною компенсацією позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суддя зазначає наступне.
Підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України).
Ставка військового збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування (пп. 1.3 п. 161 підрозд. 10 р. XX "Перехідні положення" ПК України).
Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
Відповідно до п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018р. (справа №812/1048/17) зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020р. (справа №815/5826/16) зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію та відрахування військового збору, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем індексації грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно зазначення фіксованої суми у розмірі 7688,49 грн., яку визначив позивач у позовній заяві, оскільки така вимога є передчасною, водночас розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Зазначений правовий висновок було зроблено Верховним Судом у постанові від 15.10.2020р. по справі №240/11882/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Що стосується клопотання позивача, заявленого в адміністративному позові, зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення ст. 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду в частині задоволених позовних вимог у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень ст. 382 КАС України одночасно з прийняттям рішення по суті адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суддя
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_5 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце перебування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 10.03.2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 10.03.2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 106030000