09 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1522/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.04.2020р. по 18.02.2021р. в сумі 252 385 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 . Однак, на дату звільнення позивача з військової служби - 01.04.2020р., йому не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі. Всі належні позивачу суми було виплачено лише 19.02.2021р. (компенсація за неотримане речове майно) на виконання рішення Херсонського ОАС від 12.01.2021р. по справі №540/3718/20. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою суду від 13.04.2021р. відкрито спрощене провадження в справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відзив на позовну заяву зареєстровано канцелярією суду 05.05.2021р., в якому представник військової частини не погоджується із доводами, викладеними у позовній заяві, вважає позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку із чим просить у задоволенні позову відмовити. Стверджує, що дата проведення повного розрахунку з позивачем є саме 17.02.2021р., а не 18.02.2021р., як то зазначається останнім, при цьому представник ВЧ НОМЕР_1 переконаний у тому, що до набрання законної сили рішенням Херсонського ОАС від 12.01.2021р. по справі №540/3718/20 - 12.02.2021р., були відсутніми підстави для його виконання, шляхом проведення виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно. Відповідно і кінцевим терміном перебігу строку для виплати є дата ухвалення наведеного рішення - 12.01.2021р. При цьому, представник військової частини не погоджується із заявленою позивачем суми до стягнення - 252 385 грн., так як у матеріалах справи відсутній розрахунок наведеної суми. Зазначає, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Проте, станом на момент виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , останній погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення.
Ухвалою суду від 26.05.2021р. справу №540/1522/21 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Призначено підготовче засідання на 15.07.2021р.
Сторони подали заяви, в яких просили здійснювати розгляд справи без їх участі.
Відтак, з огляду на вказані заяви, приписи ч. 7 ст. 181 КАС України, ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд закриває підготовче провадження та вирішуватиме справу по суті у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.04.2020р. №73 припинено контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 (С-488349), який здав справи і обов'язки за посадою заступника командира ВЧ, звільнений відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з військової служби наказом командувача НГУ від 27.03.2020р. №59 о/с у запас (за станом здоров'я) 01.04.2020р., для взяття на військовий облік направлено до Херсонського ОМВК.
При звільненні позивачу не виплатили грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 15 513,88 грн.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.01.2021р. (справа №540/3718/20), визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 15513,88 грн.; зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити в повному обсязі ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 15 513,88 грн.
Рішення набрало законної сили 12.02.2021р.
На виконання наведеного рішення відповідач здійснив виплату ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно в сумі 15513,88 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 17.02.2021р. за №276, №277.
Позивач вважає, що військовою частиною порушено строки розрахунку при його звільненні, а тому наявні підстави для покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні справи по суті суд враховує наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-XII).
Отже, правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються спеціальним нормативним актом.
Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу) було передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Норми, закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Таким чином, з урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суддя приходить до висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021р. по справі №240/11214/19, від 24.12.2020р. по справі №340/401/20, від 05.08.2020р. по справі №826/20350/16, від 15.07.2020р. по справі №824/144/16-а, від 31.10.2019р. по справі №2340/4192/18, від 26.06.2019р. по справі №826/15235/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Крім того, суддя враховує висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене у ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Ураховуючи що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суддя доходить висновку про те, що позивач має право на отримання такого відшкодування.
З матеріалів справи слідує, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 01.04.2020р.
На підтвердження перерахування позивачу заборгованості із грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідач посилається на платіжні доручення від 17.02.2021р. всього на суму 15513,88 грн. №276 (15281,17 грн. - компенсація), №277 (232,71 грн. - відрахований військовий збір з компенсації).
З наведених платіжних документів вбачається, що доручення одержано банком 18.02.2021р., оплачено Держаною казначейською службою України 19.02.2021р.
За визначенням п. 1.30 ст. 1 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон №2346-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п. п. 22.2 - 22.4 ст. 22 Закону №2346-III, клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.
Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку.
Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України.
Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:
- для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;
- для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
З наведеного слідує, що для відповідача ініціювання переказу грошових коштів позивачу вважається завершеним з дати надходження платіжних доручень №276, №277 до банку Військової частини - 18.02.2021р.
Отже, для обрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині компенсації за неотримане речове майно необхідно використовувати період з 01.04.2020р. по 18.02.2021р., який становить 324 календарні дні.
Стосовно розміру стягнень за затримку розрахунку при звільненні зі служби ОСОБА_1 суддя зазначає.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, який набрав чинності 20.07.2018р. (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами п. 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Тобто спеціальним порядком передбачено застосування саме календарних днів при обрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Згідно довідки, виданої начальником фінансового відділення ВЧ 3012, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 1621,18 грн. (23585,51 + 73685,58) / 60). При проведенні розрахунку використано грошове забезпечення позивача (без утримання податків і зборів) за останні два місяці роботи (лютий, березень 2020р.), що передують місяцю, в якому останнього виключено зі списків ВЧ 3012 (квітень 2020р.).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 324 дні, відтак сума середнього грошового забезпечення становить - 324 х 1621,18 грн. = 525262,32 грн.
Водночас, суддя зауважує на тому, що у порівнянні із несвоєчасно виплаченою позивачу сумою компенсації вартості за неотримане речове майно (525262,32 грн.), суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона більш, ніж в тридцять три рази перевищує розмір виплаченої компенсації.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У розглядуваній справі судом враховано такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019р. по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 15513,88 грн. (частка недоплаченої заробітної плати за рішенням суду) / 525262,32 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 2,95%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,95% становить: 1621,18 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення позивача) * 2,95 = 47,82 грн.; 47,82 грн. * 324 (днів затримки розрахунку) = 15493,68 грн.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суддя дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 15493,68 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Разом з цим, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суддя, приймаючи рішення про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наголошує на необхідності відрахування з суми, яка підлягає стягненню, податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Така позиція судді узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.11.2018р. у справі №805/1008/16-а.
Окремо суд звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003р. зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001р.).
Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010р., відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р, п. 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином позовні вимоги належить задовольнити частково.
Судових витрат по справі не встановлено.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23314215, 65098, м. Одеса, вул. М. Боровського, 22) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 15 493 (п'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 68 коп. за період з 01.04.2020р. по 18.02.2021р., з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 106030000