справа № 631/479/21
провадження № 2/631/541/21
09 серпня 2021 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участі секретаря судового засідання М'ячиної Ю. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на майно,
ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визнати дійсним договір купівлі - продажу транспортного засобу - трактору МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску, укладений 11 січня 2021 року між нею та ОСОБА_2 й визнати за нею право власності на транспортний засіб - трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що 11 січня 2021 року між ОСОБА_1 як покупцем, та ОСОБА_2 як продавцем, був укладений договір купівлі - продажу транспортного засобу - трактору МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску, що належав відповідачу на підставі договору купівлі - продажу № 193/034789 з видачею довідки - рахунку від 29 грудня 2011 року. Вказаний договір був укладений у простій письмовій формі без нотаріального оформлення та державної реєстрації, які мали відбутись згодом. Однак, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору купівлі - продажу, у зв'язку з чим позивач позбавлена можливості належним чином оформити своє право власності на придбане майно.
Як вказала ОСОБА_1 надісланий на адресу ОСОБА_2 лист-повідомлення з нагадуванням прибути до нотаріуса для нотаріального посвідчення угоди, був залишений останнім без відповіді. Оскільки при укладенні договору купівлі - продажу транспортного засобу - трактору МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов та договір був фактично виконаний, але інша сторона ухилилась від його нотаріального посвідчення, на думку позивача, є всі підстави для визнання цього договору дійсним в судовому порядку та визнання права власності на майно.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 08 липня 2021 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на майно до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 02 серпня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та вирішено проводити судове засідання, яке призначене на 09 серпня 2021 року о 16 годині 00 хвилин, у дистанційному режимі відеоконференції між Нововодолазьким районним судом Харківської області та Октябрським районним судом міста Полтави.
Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на майно, судом не вживалось.
Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала, однак скористалася правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника - адвоката Ольшанської О. Б.
Представник позивача - адвокат Ольшанська Оксана Борисівна, яка діє на підставі ордеру серії ПТ № 219025 від 14 травня 2021 року, у судове засідання також не з'явилася, у тому числі до Октябрського районного суду міста Полтави для прийняття участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.
На електронну адресу суду представник позивача у відповідності до частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України надіслала заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-1222/21 - вх. від 09 серпня 2021 року, відповідно до якої вказала, що просить проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання теж не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач на адресу суду надіслав заяву, що була зареєстрована за вхідним № 4331/21 - вх. від 30 липня 2021 року, відповідно до якої посилаючись на приписи пункту 1 частини 2 статті 49 Цивільного процесуального кодексу України вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення, просить слухати справу за його відсутності.
З цього приводу слід зазначити, що положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у учасників процесу свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь в розгляді справи у суді, підстав для визнання необхідним надання сторонам особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши доводи, що наведені у позовній заяві, враховуючи заяву відповідача про визнання позовних вимог, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частини 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Приписами частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже вказана норма права визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України є визнання права.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України, з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 та Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2009 року № 694, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 Цивільного кодексу України.
Визначення договору міститься у частині 1 статті 626 Цивільного кодексу України, яка мовить, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА-КОМ» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений у простій письмовій формі Договір купівлі-продажу № 193/034789, предметом якого був транспортний засіб - трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску (а. с. 13).
Згідно довідки - рахунку серії НОМЕР_3 від 29 грудня 2011 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА-КОМ» ОСОБА_2 , останньому продано транспортний засіб трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію мерії НОМЕР_4 , видане Валківською ІДТН 19 квітня 2007 року, коштував 6000 гривень та мав бути зареєстрований в інспекції державного технічного нагляду протягом 10 діб з моменту придбання (а. с. 15).
Позивачем до суду не надано жодних доказів того, що у строк, встановлений законодавством, транспортний засіб - трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску, був зареєстрований в інспекції державного технічного нагляду протягом 10 діб з моменту придбання.
11 січня 2021 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) у простій письмовій формі був укладений договір купівлі продажу транспортного засобу (трактору), відповідно до пункту 1 якого продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця транспортний засіб - трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску. Відчужуване рухоме майно належить продавцю на підставі договору - купівлі продажу № 193/034789 з видачею довідки - рахунку від 29 грудня 2011 року (а. с. 7).
На виконання умов договору купівлі - продажу транспортного засобу від 11 січня 2021 року позивачем було передано ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 6000 гривень в рахунок оплати за передачу у приватну власність ОСОБА_1 трактора МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску, що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 9).
Одночасно з підписанням вказаної угоди від 11 січня 2021 року, між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) відбулися прийом-передача рухомого майна - трактору МТЗ - 80, 1988 року випуску, що підтверджується відповідним Актом від 11 січня 2021 року (а. с. 10), прийом - передача ключів трактора МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску, що підтверджується відповідним Актом від 11 січня 2021 року (а. с. 11) та прийом - передача оригіналів документів: договору купівлі-продажу № 193/034789 та на надання послуг в підготовці документів на купівлю транспортного засобу (машини) (передачу права власності на майно) з видачею довідки - рахунку від 29 грудня 2011 року; висновку спеціаліста від 13 квітня 2015 року № АХ100282/1, довідки - рахунку № 034789 від 29 грудня 2011 року; довідки про зняття з обліку від 30 квітня 2010 року, що підтверджується відповідним Актом від 11 січня 2021 року (а. с. 12).
Відповідно до пункту 10 Договору купівлі-продажу транспортного засобу (трактору) від 11 січня 2021 року продавець зобов'язався у 3-денний термін від дня підписання Договору нотаріально посвідчити даний Договір купівлі - продажу.
Як було зазначено позивачем та підтверджено наданими доказами, 02 лютого 2021 року остання надіслала на адресу ОСОБА_2 лист - прохання з нагадуванням про необхідність здійснення нотаріального посвідчення Договору купівлі - продажу транспортного засобу (трактору) від 11 січня 2021 року (а. с. 8). Вказане звернення було залишено відповідачем без відповіді, що зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
З конструкції поданого до суду позову судом встановлено, що основною позовною вимогою позивача є визнання договору купівлі-продажу дійсним, похідною - визнання права власності на майно.
Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до визначення транспортного засобу, що міститься в пункті 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Трактор - це моторизований колісний або гусеничний транспортний засіб сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, що має щонайменше дві осі та характеризується максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначений для того, щоб тягти, штовхати, везти і приводити в рух змінні причіпні машини, що використовуються для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, або буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи. Зазначений транспортний засіб застосовується також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнується сидіннями для пасажирів.
Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух», зокрема, передбачено, що власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Державна реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі пунктів 6-32 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388.
Трактор не відноситься до типів транспортних засобів щодо яких встановлений коригуючий коефіцієнт та не підлягає державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України, а реєструється державними інспекціями сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах на підставі Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2009 року № 694 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 вищенаведеного Порядку, реєстрація та зняття з обліку машин здійснюються після отримання власником відповідного висновку спеціаліста з проведення обстеження машини на відповідність ідентифікаційних номерів і супровідних документів на предмет фальсифікації (далі - висновок спеціаліста) за встановленою Мінекономіки формою. Реєстрація машин здійснюється після перевірки підрозділами територіальних органів Держпродспоживслужби наявності обтяжень машин за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Реєстрація машин, які перебувають у податковій заставі, заставі, під арештом або є предметом іншого обтяження, проводиться виключно за умови надання письмової згоди всіх виявлених обтяжувачів.
Експлуатація машини, не зареєстрованої в територіальному органі Держпродспоживслужби, або без номерного знака «Транзит» забороняється (пункт 27 Порядку).
Частинами 3 та 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 своєї Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Положеннями частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України регламентовано, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За таких умов, договір купівлі-продажу транспортного засобу - трактору МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску потребує обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Тобто, внаслідок недотримання сторонами договору купівлі-продажу рухомого майна вимог щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, такий договір не може вважатися укладеним в силу приписів частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України.
Як було встановлено судом, 29 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНТА-КОМ» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений у простій письмовій формі Договір купівлі-продажу № 193/034789, предметом якого був транспортний засіб - трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску (а. с. 7). За довідкою-рахунком № НОМЕР_5 від 29 грудня 2011 року, вказаний транспортний засіб коштував 6000 гривень та мав бути зареєстрований покупцем - ОСОБА_2 в інспекції державного технічного нагляду протягом 10 діб з моменту придбання (а. с. 15). Позивачем до суду не надано жодних доказів того, що у строк, встановлений законодавством, транспортний засіб - трактор МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску, був зареєстрований у встановленому законом порядку.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що через відсутність державної реєстрації транспортного засобу - трактору МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску за ОСОБА_2 , вважати укладеним між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) Договір купівлі - продажу транспортного засобу від 11 січня 2021 року - неможливо.
В свою чергу, правила статті 220 Цивільного кодексу України, згідно частини 2 якої передбачена можливість визнання договору дійсним у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, не поширюються на правочини, які згідно закону для їх дійсності потребують обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації, так як момент його укладення пов'язується законодавцем саме з державною реєстрацією.
Крім того, відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 Цивільного кодексу України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Достатніх доказів на підтвердження ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору, позивачем суду не надано.
У статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених Цивільного процесуального кодексу України.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України).
Окрім цього, Договір купівлі-продажу транспортного засобу (трактору), вчинений позивачем і відповідачем у простій письмовій формі, без реальної попередньої реєстрації (перереєстрації) та зняття з реєстрації транспортного засобу у встановленому законом порядку, а отже не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.
Таким чином, основна позовна вимога позивача - визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу (трактору) дійсним, задоволенню не підлягає.
Твердження позивача щодо досягнення сторонами усіх істотних умов договору купівлі-продажу та наявності підстав для визнання за нею права власності на транспортний засіб є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу Украйни).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Позивачем у спорі про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15.
З вищенаведеного слід дійти висновку, що користування та розпорядження транспортним засобом, без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб.
Оскільки документальних підтверджень державної реєстрації транспортного засобу - трактору МТЗ - 80, заводський номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , 1988 року випуску за ОСОБА_2 матеріали справи не містять, підстави задоволення вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним відсутні, а тому похідна вимога про визнання права власності є також необґрунтованою, оскільки позивач не набула право власності на спірний транспортний засіб - трактор, так як перехід права не був оформлений у встановленому законом порядку, а отже у позивача відсутнє право, яке підлягає захисту у в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно слід відмовити.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних ОСОБА_1 суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У пункті 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Таким чином судові втрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14 - 16, 203, 210, 220, 316, 317, 319, 328, 334, 392, частиною 1 статті 622, частиною 3 статті 640, статтею 655 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 5, 10 - 13, 17, 19, 23, 58, 54, 76 - 81, 89, 133, 141, 206, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні Положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т. М. Трояновська