ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 910/16573/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/16573/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про скасування наказу
Представники учасників справи:
від позивача: Гамей В.В.;
від відповідача: Ямборко В.В.;
від третьої особи: Федорова В.П.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про скасування наказу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерством юстиції України, а саме Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації не дотримано положення про Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації та приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при розгляді скарги ОСОБА_1 та видано наказ №1997/5 від 02.07.2019, яким безпідставно скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.03.2019 та від 18.04.2019, прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про реєстрацію права власності на іпотечне нерухоме майно за позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/16573/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
22.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, закрито провадження у справі №910/11622/19 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» до Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_2 про скасування наказу, скасування реєстраційних дій. Роз'яснено позивачу, що з урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, він має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій ОСОБА_1 виступав як фізична особа, яка не має статусу підприємця, та, відповідно, не використовував спірне нерухоме майно для здійснення господарської діяльності.
19.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки предметом даного позову є скасування наказу відповідача, який прийнято за результатом розгляду скарги, поданої цією особою на дії реєстратора, до якого звернулося ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» щодо реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного договору.
Цього дня, через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо територіальної та предметної юрисдикції розгляду даного спору.
В судовому засіданні 19.01.2021 суд, у відповідності до ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та відкладення підготовчого засідання.
Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4 статті 50 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи предмет та підстави позову та те, що реєстраційні дії від 22.03.2019 та від 18.04.2019 вчинені приватним нотаріусом на користь позивача, скасовані саме в результаті розгляду скарги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, у зв'язку з чим поновлені його речові права в Реєстрі майнових прав, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача та залучення до участі у справі вищевказаної особи у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов'язки.
В судовому засіданні 23.02.2021 суд, у відповідності до ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відкладення підготовчого засідання.
Так, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частина 2 статті 4 ГПК України унормовує, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 6, 10 та 13 частини 1 статті 20 ГПК України).
Диспозитивність господарського судочинства, що передбачена частиною 1 статті 14 ГПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Розмежування юрисдикцій прийнято вирішувати за допомогою критеріїв, тобто передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Відтак, враховуючи критерії розмежування судової юрисдикції та межі заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки суб'єктний склад сторін, визначений позивачем у даній справі та предмет спору є таким, що належить до правового регулювання Господарського процесуального кодексу України.
26.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення належним чином засвідчених копій матеріалів скарги ОСОБА_1 на дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенка Є.М.
02.03.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та наголошує на тому, що в порушення вимог закону приватним нотаріусом під час формування та реєстрації заяв не було належним чином встановлено особу, яка звернулася з відповідною заявою про вчинення реєстраційної дії, а саме не перевірено обсяг цивільної правоздатності та дієздатності ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», а також обсяг повноважень осіб, що діяли від імені зазначеної юридичної особи, оскільки до заяви не додано статуту вказаного товариства. Окрім того, в порушення приписів пункту 3 частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватним нотаріусом не було встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Відтак, зважаючи на встановлені порушення, які були допущені приватним нотаріусом, Міністерством юстиції України, на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, правомірно прийнято наказ №1997/5 від 02.07.2020, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.
02.03.2021 на електронну адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява про його залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
В судовому засіданні 02.03.2021 суд, у відповідності до ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки заявником не доведено наявності у нього юридичного інтересу і того, що рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки, як і не зазначено на стороні якого учасника справи його необхідно залучити.
Окрім того, в судовому засіданні 02.03.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
29.04.2021 на електронну адресу суду від ОСОБА_2 надійшла повторна заява про його залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
30.04.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшла заява про закриття провадження у справі, оскільки справа не підсудна господарському суду та підлягає розгляду за правилами цивільного процесуального законодавства (носить приватноправовий характер), так як з предмету спору вбачається, що спірне майно належить ОСОБА_1 , який не є суб'єктом підприємницької діяльності.
Цього ж дня через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення щодо суті спору, в яких наголошує на тому, що приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу в порушення приписів Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не перевірив належним чином обсяг цивільної правоздатності та дієздатності ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», а також обсяг повноважень осіб, що діяли від імені вказаної юридичної особи, оскільки до заяви не було додано статут товариства. При цьому, в поданих документах були наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень, тому відповідач мав достатньо підстав для задоволення поданої скарги та прийняття наказу, що оскаржується в межах даної справи.
30.04.2021 в судовому засіданні представником третьої особи подано пояснення щодо суті спору, в яких зазначено про те, що під час вчинення оскаржуваних реєстраційних дій приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015.
Разом з цим, представником третьої особи подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, закрито провадження у справі №910/11622/19 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_2 про скасування наказу, скасування реєстраційних дій, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому, в поданому клопотанні наголошено, на тому, що оскарження реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна пов'язано із захистом позивачем цивільного права, а відтак належним відповідачем має бути саме особа, право чи обтяження якої зареєстровано і участь Міністерства юстиції України, як відповідача не змінює його приватно-правового характеру.
В судовому засіданні 30.04.2021 суд, у відповідності до ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки заявником не доведено того, що рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки, тим більш, що просить залучити на стороні ОСОБА_1 , який не є відповідачем у даній справі та про відмову в задоволенні клопотань третьої особи про закриття провадження у справі, з підстав вищенаведених.
При цьому, суд вважає безпідставним посилання третьої особи на результати розгляду справи №910/11622/19 для закриття провадження у даній справі, оскільки суб'єктний склад сторін у справі №910/11622/19 та у справі №910/16573/20 є відмінним, а тому відсутні підстави для застосування приписів пункту 1 частини 1 статті 230 ГПК України.
11.05.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло чергове клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що оскільки спір стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, він має публічно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В судовому засіданні 08.06.2021 суд, у відповідності до ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання третьої особи про закриття провадження у справі.
Так, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.
Тоді як, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (скасування речового права на нерухоме майно), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування рішень про державну реєстрацію ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію речового права на іпотечне нерухоме майно за позивачем є захистом прав третьої особи на це ж саме нерухоме майно від їх порушення позивачем, за яким зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №1840/3241/18.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що цей спір має приватноправовий характер, а саме є спором щодо речового права на іпотечне нерухоме майно щодо якого вчинено оскаржувані реєстраційні дії, а тому в задоволенні клопотання третьої особи про закриття провадження у справі належить відмовити.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання третьої особи на судову практику наведеним в клопотанні, оскільки суд застосовує останній висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у подібних правовідносинах, як на тому наголошено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №127/2209/18 та від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.
18.06.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшла нотаріально посвідчена заява про підтримання Хачатарьяном А.К. всіх поданих заяв по суті спору у даній справі.
20.07.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
В судовому засіданні 23.07.2021 суд, у відповідності до ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання позивача про залишення позову без розгляду.
Так, пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
При цьому, частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, зокрема, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина 2 статті 177 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті, здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Згідно з частиною 2 статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 201 ГПК України у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься. Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового процесу з'явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з'явився, про дату, час і місце судового засідання в порядку, передбаченому цим Кодексом. З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Отже, вищевказаними нормами чітко визначений момент початку розгляду справи по суті, а саме з моменту оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №912/2751/16 та від 29.11.2018 у справі №910/22824/17.
В судовому засіданні 02.03.2021, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 30.04.2020 і 30.04.2021 судом відкрито судове засідання та розпочато розгляд справи по суті.
Позаяк, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про залишення позову без розгляду надійшло на електронну адресу суду 20.07.2021.
В судовому засіданні 23.07.2021 представник позивача просив залишити позов без розгляду; представники відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечили, просили відмовити в їх задоволенні.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 23.07.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - кредитор, банк) та ОСОБА_2 (далі - позичальник) був укладений кредитний договір №15.19-00/08-СК (до якого в подальшому укладені додаткові угоди), згідно з яким банк надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення, плати за користування та цільового характеру використання.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №15.19-00/08-СК від 27.03.2008, між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір №15.19-00/08-ДІ01, посвідчений 27.03.2008 Кошель Т.В. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №1053 (до якого в подальшому укладені додаткові угоди). Предметом іпотеки за іпотечним договором є нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1-:-4-7, І в літ. А-16, що розташовані в буд. №16 по вулиці Ахсарова в місті Харкові, загальною площею 127,4 кв.м. (майно).
18.11.2015 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (нова назва Приватне акціонерне товариство «ВТБ Банк») (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21МБ (до якого в подальшому укладено додаткову угоду), в тому числі, згідно реєстру №1/3 і право вимоги за кредитним договором №15.19-00/08-СК. Згідно з пунктом 2.1 договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
12.05.2016 між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, за пунктом 1.1 якого сторони домовилися про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги за іпотечними договорами та договорами застави, які укладені в якості забезпечення виконання боржниками зобов'язань перед первісним кредитором за кредитними договорами, в тому числі й за іпотечним договором №15.19-00/08-ДІ01 від 27.03.2008, що посвідчений 12.05.2016 Тишко І.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №861.
В той же час, постановою Господарського суду Харківської області про визнання боржника банкрутом від 21.12.2010 у справі №Б-39/171-10 визнано фізичну особу-підприємця Колядинського А.О. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешти, що накладені на майно боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника у тому числі податкові застави, зокрема, скасовано обтяження на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_1 зареєстроване в реєстрі іпотек №68886424 від 27.03.2008, 07.08.2008.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.01.2011 у справі №Б-39/171-10, скасовано арешти, заборони та обтяження накладені на майно боржника фізичної особи-підприємця Колядинського А.О., а саме нежитлові приміщення першого поверху №4-1-:-4-8, І, загальною площею 153,2 кв.м., в літ. «А-16» по АДРЕСА_1 згідно змін та доповнень №1 реєстровий номер 3378 від 07.08.2008 до іпотечного договору №15.19-00/08-ДІ01 від 27.03.2008, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В.
В подальшому, в межах справи про банкрутство №Б-39/171-10, нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення першого поверху №4-1-:-4-8, І, загальною площею 153,2 кв.м., в літ. «А-16» по АДРЕСА_1 було реалізовано на публічних торгах (аукціоні).
26.05.2011 між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_3 (продавець) укладеного договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за пунктом 1.1 якого продавець передає у власність покупця нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1-:-4-7, 4-7а, 4-8 загальною площею 153,2 кв.м. в літ. «А-16», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець приймає у власність ці нежитлові приміщення та сплачує за них обумовлену грошову суму, який посвідчений Івановою О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №81618.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2011, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 13.12.2011, у справі №Б-39/171-10, за наслідком нового апеляційного розгляду, постанову Господарського суду Харківської області від 21.12.2010 про визнання фізичної особи-підприємця Колядинського А.О. банкрутом скасовано, провадження у справі припинено.
22.03.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. прийняті рішення про державну реєстрацію №46103347 та №46098243, якими проведено державну реєстрацію переходу права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-2а, 4-3, 4-4, 4-7, 4-8 в літ «А-16» загальною площею 71,8 кв.м. та нежитлових приміщень 1-го поверху №4-5, 4-6, 4-7а в літ «А-16» загальною площею 79,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс».
Рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.03.2019 №46099017, №46099945 та від 18.04.2019 №46536227, №46536695 приватним нотаріусом Остапенко Є.М. проведено державну реєстрацію припинення іпотеки та заборони щодо вищезазначених нежитлових приміщень, де іпотекодавцем є ОСОБА_1 , а іпотекодержателем є Хачатарьян К.Г.
27.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення та дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., яка зареєстрована відповідачем за вх.№18070-33-19, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просив скасувати рішення від 22.03.2019 №46103347, №46098243, №46099017, №46099945, від 18.04.2019 №46536227, №46536695, прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем.
Наказом Міністерства юстиції України №1997/5 від 02.07.2019 задоволено скаргу ОСОБА_1 ; скасовано рішення від 22.03.2019 №46103347, №46098243, №46099017, №46099945, від 18.04.2019 №46536227, №46536695, прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем.
Підставою для прийняття спірного наказу став висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 27.06.2019 (далі - висновок).
У вказаному висновку зазначено, що приватним нотаріусом Остапенком Є.М. в порушення вимог Порядку №1127 не було належним чином перевірено обсяг цивільної дієздатності ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», а також обсяг повноважень осіб, що діяли від імені зазначеної юридичної особи, оскільки до заяви не було додано статуту товариства. Разом з цим, приватним нотаріусом при розгляді заяв та при прийнятті оскаржуваних рішень не було належним чином встановлено відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявності факту виконання умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, оскільки в доданому до заяв рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення не зазначено прізвище особи- отримувача, а на описі вкладення не зазначено номер поштового відправлення, не додано оцінки предмета іпотеки та не взято до уваги, що іпотечний договір, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 містив відмінне нерухоме майно від того, що міститься в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що є складовою Державного реєстру прав. Відтак, комісією встановлено підстави для скасування рішень від 22.03.2019 №46103347, №46098243 та рішень від 22.03.2019 №46099017, №46099945 від 18.04.2019 №46536227, №46536695, як таких, що випливають з факту скасування перших двох рішень.
Позивач, посилаючись на те, що під час здійснення реєстраційних дій, приватний нотаріус діяв в межах свої повноважень, тоді як Міністерством юстиції України не дотримано положення про Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації та приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при розгляді скарги ОСОБА_1 , у зв'язку з чим безпідставно видано наказ №1997/5 від 02.07.2019 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.03.2019 №46103347, 46098243, 46099017, 46099945, від 18.04.2019 №46536227, 46536695 прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., чим порушив право позивача на майно, що було предметом реєстраційних дій, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач та третя особа, в свою чергу, заперечили проти позовних вимог, з підстав того, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства та із встановленням обставин, що є підставами для скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу, який вчинив реєстраційні дії з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015. При цьому, третя особа заперечує наявність у позивача права на майно щодо якого було вчинено оскаржувані реєстраційні дії.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.
Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до неналежного відповідача чи частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінювати неналежного відповідача чи залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.
Частинами 1-2 статті 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.
При цьому, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи закриття провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.
З позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування наявності права, яке підлягає захисту в даному спорі, посилається на те, що він є належним іпотекодержателем за іпотечним договором №15.19-00/08-ДІ01 від 27.03.2008, на підставі укладених з Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (нова назва Приватне акціонерне товариство «ВТБ Банк») 18.11.2015 та 12.05.2016 договорів відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21МБ та за договорами іпотеки та договорами застави та у нього, у зв'язку з невиконанням боржником своїх кредитних зобов'язань, виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
При цьому, позивач наголошує на тому, що приписами статті 17 Закону України «Про іпотеку» визначено вичерпний перелік підстав припинення іпотеки і до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку жодна із підстав, визначених у вказаній статті не настала, так як такою підставою не є ні продаж нерухомого майна в межах справи про банкрутство №Б-39/171-10, яка, в подальшому, припинена як безпідставно порушена, адже позивач, як правонаступник ПАТ «ВТБ Банк», не отримував коштів від реалізації цього майна, ні поділ предмета іпотеки.
Відтак, враховуючи, що за умовами статті 23 Закону України «По іпотеку» іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, позивач вважає, що він набув право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-2а, 4-3, 4-4, 4-7, 4-8 в літ «А-16» загальною площею 71,8 кв.м. та №4-5, 4-6, 4-7а в літ «А-16» загальною площею 79,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вчинення дій по зверненню стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі відповідного застереження в договорі, що свідчить про правомірність рішень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., якими проведено державну реєстрацію переходу права власності на вказані нежитлові приміщення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та припинення іпотеки та заборони щодо зазначених нежитлових приміщень, де іпотекодавцем є ОСОБА_1 , а іпотекодержателем є ОСОБА_4 .
В свою чергу, ОСОБА_1 в своїх поясненнях заперечує наявність права у позивача на вищезазначене нерухоме майно, право власності на яке на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії було зареєстровано за ним, з підстав того, що спірне майно вибуло від ПАТ «ВТБ Банк» у процедурі його реалізації у справі про банкрутство боржника в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження. Відтак, зважаючи на те, що у визнанні публічних торгів (аукціону) з відчуження спірного майна недійсним Верховним судом відмовлено, третя особа стверджує про те, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем прав іпотекодержателя на це майно, а відповідно і права на звернення стягнення на спірне майно, що свідчить про протиправність рішень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., якими проведено державну реєстрацію переходу права власності на вказані нежитлові приміщення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та припинення іпотеки та заборони щодо зазначених нежитлових приміщень, де іпотекодавцем є ОСОБА_1 , а іпотекодержателем є ОСОБА_4 .
Викладене свідчить, що спір щодо права на нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1, 4-2, 4-2а, 4-3, 4-4, 4-7, 4-8 в літ «А-16» загальною площею 71,8 кв.м. та №4-5, 4-6, 4-7а в літ «А-16» загальною площею 79,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , виник між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та ОСОБА_1 , за яким було зареєстровано право власності на спірне майно на час вчинення оскаржуваних реєстраційних дій, який оспорює наявність у позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав її припинення. Натомість звертаючись із зазначеним позовом до суду, позивач відповідачем зазначив Міністерство юстиції України, оспорюючи його наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.03.2019 №46103347, 46098243, 46099017, 46099945, від 18.04.2019 №46536227, 46536695 прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакцій чинній на момент вчинення реєстраційних дій), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина перша статті 12 Закону).
Разом із тим, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права.
Функцією державної реєстрації є лише офіційне підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речового права.
Спір про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію речового права на іпотечне майно має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на це нерухоме майно іншою особою, за якою було відновлено право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтував позовні вимоги виникненням у нього права власності на нерухоме майно, як належного іпотекодержателя, і відсутністю такого права у ОСОБА_1 і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо скасування речового права в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс».
Відтак, цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а саме спором позивача та ОСОБА_1 щодо речового права на іпотечне майно щодо якого вчинено оскаржувані реєстраційні дії.
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Визначений позивачем відповідач - Міністерство юстиції України не оспорює речове право позивача на іпотечне нерухоме майно, а згідно з положеннями статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав та розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення заявником речового права.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №821/669/17, від 12.02.2020 у справі №1840/3241/18 та в постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №707/477/20, що відповідає частині 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України за приписами якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач під час підготовчого провадження своїм правом на заміну відповідача чи залучення співвідповідачів у справі шляхом подання відповідних клопотань у відповідності до статті 48 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.
При цьому, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з його пред'явленням до неналежного відповідача, обґрунтованість підстав набуття позивачем права на спірне майно і як наслідок правомірність дій державного реєстратора судом не перевіряється. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 11.06.2020 у справі №761/7719/18.
Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до Міністерства юстиції України про скасування наказу відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено та підписано 09.08.2021.
Суддя Т.В. Васильченко