вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"29" липня 2021 р. Cправа № 902/317/21
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Німенко О.О.,
представника відповідача - Чоловського О.М.,
у відсутності представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)
до: Приватного підприємства "Украгро ТТК" (вул. Сергія Мурованого, 51, с. Капустяни, Тростянецький район, Вінницька область, 24332)
про стягнення 412082,68 грн,
Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" подано позов до Приватного підприємства "Украгро ТТК" про стягнення 412082,68 грн.
Ухвалою суду від 23.04.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/317/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2021.
Під час підготовчого провадження у справі, строк якого ухвалою суду від 20.05.2021 продовжено на 30 днів на підставі ч.3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 68-85, том 1); позивачем - відповідь на відзив (а.с. 89-99, том 1).
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 29.07.2021.
На визначену дату та час у судове засідання з'явився представник відповідача, позивач правом участі у судовому засіданні не скористався. Останній про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалою суду від 08.07.2021, яку направлено на адресу електронної пошти представника позивача, зареєстрованого в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
Представник відповідача щодо позову заперечив, посилаючись на викладене у відзиві на позовну заяву. При цьому за заявою представник відповідача до матеріалів справи долучено копію акту звірки взаємних розрахунків станом на 06.11.2020 на підтвердження доводів про відсутність заборгованості.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки №2020Іл/25 від 30.01.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" заявлено до стягнення з Приватного підприємства "Украгро ТТК" 412082,68 грн заборгованості, з яких: 71755,17 грн - курсової різниці; 132511,72 грн - 48% річних; 36183,72 грн - пені; 165187,24 грн - штрафу; 6444,83 грн - інфляційних втрат.
Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що курсова різниця не може бути штрафною санкцією в разі прострочення виконання грошового зобов'язання, а коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії відповідача, що призвели до позбавлення позивача можливості отримати прибуток. При цьому відповідач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" визначено заборгованість у валюті гривні України, подавши позовну заяву з вимогою стягнення суми грошових коштів в гривні, а тому відповідач не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті. У якій і хоче прийняти його до виконання.
Також відповідач вважає неправомірним нарахування інфляційних втрат, вказуючи, що норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, які передбачають сплату боргу з урахуванням індексу інфляції, можуть поширюватися тільки на прострочення "гривневого" грошового зобов'язання.
Безпідставним відповідач вважає і нарахування відсотків річних, акцентуючи увагу, що такий вид відповідальності за своєю правовою природою є одним видом штрафних санкцій з інфляційними втратами.
Окрім того, Приватне підприємство "Украгро ТТК" з посиланням на ст. 617 ЦК України вказує, що введений в Україні карантин є форс-мажорними обставинами, внаслідок чого відповідач має бути звільнений від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідно до п. 3.2 Договору №2020Іл/25 від 30.01.2020 сторони домовились, що у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу : С =А1 :А2*В, де С - сума належної оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку; А1- (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів. А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати.
Відповідно до п. 3.3 всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п. 3.2 Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2 даного Договору; Сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків" Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на Покупця.
Відповідач повинен був сплатити суму заборгованості 15.10.2020 з урахуванням курсової різниці, але Відповідач прострочив виконання заборгованості за договором та відмовився сплачувати курсову різницю за договором. Курсова різниця згідно розрахунку становить - 71755,17 грн. Курсова різниця не є упущеною вигодою, вона є недоотриманою Позивачем вартістю товару, у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань у бік збільшення. Не сплативши зазначену курсову різницю у визначений сторонами у строк, відповідач, таким чином завдав матеріальних збитків постачальнику.
Разом з тим позивач зазначає, що розрахунок курсової різниці проводився Позивачем згідно умов Договору, відповідно до якого за розрахунок береться курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів). При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, що визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати.
Щодо впливу карантину, як форс-мажорної, позивач вказує, що Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не передбачала заборон та перешкод у здійсненні сільськогосподарської діяльності. Відповідач посилається на загальновизнані обставини, які ускладнили життя громадян, але не довів яким саме чином введення карантину вплинуло на здійснення ним господарського діяльності, зокрема не навів одного факту на підтвердження цих обставин.
Крім того, позивач акцентує увагу, що відповідач сам зазначає у своєму відзиві, що фінансові зобов'язання виконувалися ним лише до певного періоду та не виконані вчасно і у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
30.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" та Приватним підприємством "Украгро ТТК" укладено Договір поставки №2020Іл/25 (Договір), відповідно до предмету якого в терміни визначені Договором Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором.
Відповідно до підп. 7.1.1. п. 7.1. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
За умовами пункту 7.7. Договору у разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
В разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого Товару (п. 7.8. Договору).
Згідно з пунктом 7.10. Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
На виконання умов Договору позивач поставив Відповідачу товар за наступними документами:
- додаток №1 від 30.01.2020 до Договору на суму 610244,78 грн, за видатковою накладною №170 від 31.01.2020, за довіреністю №17 від 31.01.2020, на суму 160253, 94 грн та за видатковою накладною №957 від 24.03.2020 на суму 66605,76 грн. Усього за цим додатком було отримано товару на суму 226859,70 грн. За умовами п. 3 даного додатку відповідач зобов'язався здійснити оплату 20% вартості товару в строк до 07.02.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар Покупець зобов'язався здійснити до 15.10.2020.
- додаток №2 від 31.01.2020 до Договору на суму 451008.00 грн, за видатковою накладною №178 від 31.01.2020, за довіреністю №16 від 31.01.2020, на суму 451008,00 грн. За умовами п. 3 даного додатку відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 31.03.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар Покупець зобов'язався здійснити до 31.03.2020.
- додаток №3 від 18.02.2020 до Договору на суму 204107,86 грн, за видатковою накладною №219 від 21.02.2020, за довіреністю №25 від 21.01.2020, на суму 204107,86 грн. За умовами п. 3 даного додатку відповідач зобов'язався здійснити оплату 10% вартості товару в строк до 24.02.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар Покупець зобов'язався здійснити до 15.10.2020.
- додаток №4 від 27.08.2020 до Договору на суму 185439,18 грн, за видатковою накладною №4017 від 02.09.2020, за довіреністю №81 від 02.09.2020, на суму 185439,18 грн. За умовами п. 3 даного додатку відповідач зобов'язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 14.09.2020. Остаточний розрахунок за отриманий товар Покупець зобов'язався здійснити до 14.09.2020.
Разом з тим відповідач оплату за поставлений товар здійснював з простроченням, внаслідок чого станом на 15.10.2020 основний борг за поставлений товар склав 365184,98 грн.
Несплата відповідачем вартості товару у повному обсязі у передбачений строк і слугувала підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" із даним позовом до суду про стягнення 71755,17 грн - курсової різниці; 132511,72 грн - 48% річних; 36183,72 грн - пені; 165187,24 грн - штрафу; 6444,83 грн - інфляційних втрат.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Так, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовується факт прострочення виконання зобов'язання за Договором, при цьому основний борг відповідача за Договором відсутній, що підтверджується, зокрема, обопільно підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків станом на 13.11.2020.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.
Відповідно до п. 3.2 Договору поставки №2020Іл/25 від 30.01.2020 сторони домовились, що у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу : С =А1:А2*В, де С - сума належної оплати; В- ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.
Відповідно до п. 3.3 всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п. 3.2 Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2 даного Договору, Сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на Покупця.
Згідно з п. 3.4 Договору при відсутності підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків, зобов'язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору.
Оскільки, нарахування курсової різниці здійснено у порядку та розмірі визначених Договором, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині повністю в сумі 71755,17 грн.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до підп. 7.1.1. п. 7.1. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення. При цьому згідно з п. 7.8. Договору в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого Товару.
За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.10. Договору сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 7.7. Договору сторони дійшли згоди, що у разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Перевіркою правильності здійснених позивачем нарахувань пені та штрафу помилок не виявлено. При цьому суд вважає безпідставним нарахування 48% річних на суму несплаченої курсової різниці в розмірі 15 078, 22 грн, позаяк в даному випадку має місце подвійне нарахування (як на основний борг так і на складову, що убезпечує знецінення національної грошової валюти), що законодавчо не передбачено.
Відтак, обґрунтованість нарахування 48 % річних підтверджується в сумі 117433,5 грн.
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Окрім того, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір пені, штрафу і процентів річних.
При цьому суд враховує:
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- ступінь виконання основного зобов'язання, тобто відсутність основного боргу станом на день розгляду справи;
- встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум пені і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для звільнення Приватного підприємства "Украгро ТТК від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання з посиланням на приписи ст. 617 ЦК України, зазначаючи, що введений в Україні карантин є форс-мажорними обставинами.
Так, слушними є доводи позивача, що Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не передбачала заборон та перешкод у здійсненні сільськогосподарської діяльності та відповідач не довів, що введення карантину вплинуло на здійснення ним господарського діяльності. При цьому за умовами п.7.11. Договору сторона, що зазнала впливу форс-мажорних обставин не пізніше п'яти днів від дати їх початку повинна повідомити іншу сторону. Однак доказів такого звернення відповідача до позивача в обумовленому порядку матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки і процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені та процентів річних на 50 %.
Отже, враховуючи вищенаведене, стягненню з відповідача підлягають 58716,75 грн - 48% річних; 18091, 86 грн - пені та 82593,62 грн - штрафу.
Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 73 794,97 грн - 48% річних; 18091,86 грн - пені та 82593,62 грн - штрафу слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 6444,83 грн інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Згідно положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (Рішення ВСУ від 28.03.2012 у справі 6-36736/10).
Існує усталена практика Верховного Суду про те, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16; від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц; від 23.09.2019 справі № 638/4106/16-ц; від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц.
Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.
Тому, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені, штрафу та процентів річних, а також безпідставного нарахування відсотків річних на курсову різницю. При цьому доводи відповідача в заперечення позову спростовуються вищанаведеними мотивами в частині задоволення позову. Водночас наявність підписаного сторонами акту взаєморозрахунків відповідно до п.3.4 Договору ні за умовами самого Договору, ні за положеннями чинного законодавства не звільняють відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань. Адже підставою застосування відповідальності є не виконання чи не належне виконання зобов'язань.
В силу приписів ч. 1. ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому такий розподіл судових витрат є обґрунтованим лише в частині покладення на позивача безпідставно заявленої до стягнення суми відсотків річних, нарахованих на курсову різницю. В частині зменшення суми пені та процентів річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Украгро ТТК" (вул. Сергія Мурованого, 51, с. Капустяни, Тростянецький район, Вінницька область, 24332; код ЄДРПОУ 36532118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162; код ЄДРПОУ 30048570) 71755,17 грн - курсової різниці; 58716,75 грн - 48% річних; 18091,86 грн - пені; 82593,62 грн - штрафу та 5858,39 грн - витрат на сплату судового збору.
3. У стягненні 73 794,97 грн - 48% річних; 18091,86 грн - пені; 82593,62 грн - штрафу; 6 444,83 грн - інфляційних втрат - відмовити, у зв'язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 322,85 грн залишити за позивачем.
4. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 09 серпня 2021 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2,3 - позивачу - вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162; menviks64@gmail.com;
4 - відповідачу - вул. Сергія Мурованого, 51, с. Капустяни, Тростянецький район, Вінницька область, 24332.