проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"09" серпня 2021 р. Справа № 917/135/21
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Хачатрян В.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача, за вх. №1661 П/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 15.04.2021 (суддя Киричук О.А.) у справі № 917/135/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-люкс", с.Новогородківка, Мелітопольський район, Запорізька область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кварк", м.Миргород, Полтавська область,
про стягнення 112 984, 53 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.04.2021 у справі №917/135/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-люкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кварк» про стягнення 112 984, 53 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кварк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-люкс» 7 663, 00 грн. 3 % річних, 5 274, 00 грн. індексу інфляції, витрати по сплаті судового збору у розмірі 259, 92 грн. В частині вимог про стягнення 73 980, 00 грн. основної заборгованості провадження у справі закрито. В частині вимог про стягнення 26 067, 53 грн. неустойки у вигляді пені у позові відмовлено.
Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою та клопотанням щодо поновлення процесуальних строків оскарження.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 26 067, 53 грн. неустойки у вигляді пені і ухвалити нове рішення, яким стягнути вказану вимогу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та зазначає зокрема про те, що вказана вимога була заявлена позивачем у відповідності до вимог п.п.9.3 п.9 спірного договору та приписів п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.
Крім того скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо посилання на ч.6 ст.232 ГК України.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової судової справи між суддями від 31.05.2021 справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Дучал Н.М., суддя Гетьман Р.А.
Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 відкрите апеляційне провадження у справі №917/135/21. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем у встановлений судом процесуальний строк було надано відзив на апеляційну скаргу у якому заявник наголошує на тому, що твердження скаржника є надуманими та безпідставними.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адоніс-люкс» (іменоване в подальшому - Продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кварк» (іменоване в подальшому - Покупець, відповідач), укладено Договір на поставку продукції № 3/2019 від 06 лютого 2019 року (далі - Договір) про поставку проса жовтого органічного відповідної якості у кількості 6,6 тонн (далі - Товар).
Підпунктом 2.2 пункту 2 Договору встановлено, що Продавець зобов'язується здійснити поставку Товару до 20 червня 2019 року. Згідно з підпунктом 5.3, підпунктом 5.4 пункту 5 Договору ціна Товару, що поставляється за цим Договором становить 19 441, 92 грн., за 1 тонну без ПДВ, загальною вартістю 153 980 гривень 00 копійок. Загальна сума договору складає - 153980.00 грн.
Згідно з підпунктом 5.5 пункту 5 Договору термін оплати - 10 робочих днів після відвантаження Товару. Згідно з підпунктом 5.6, підпунктом 5.4 пункту 5 Договору розрахунки за цим Договором здійснюються після надання Продавцем документів вказаних у п.2.3. шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. Моментом оплати являється момент списання коштів з розрахункового рахунку Покупця.
Підпунктом 9.3 пункту 9 Договору встановлено, що у випадку прострочення виконання свого зобов'язання щодо оплати Товару за даним Договором Покупець зобов'язаний за кожний випадок порушення сплатити Продавцю на його вимогу неустойку у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення виконання зобов'язання, від суми простроченого до сплати зобов'язання.
Підпунктом 10.1 пункту 10 Договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.
Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2019 року, але не раніше виконання усіх зобов'язань сторонами щодо виконання та/або пов'язане з виконанням умов даного Договору.
Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не попередить письмово про свій намір розірвати або про припинити дію Договору Договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов підпункту 2.2 пункту 2 Договору позивач здійснив поставку Товару у кількості 6,6 тонн, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 19.03.2019 року № 1, видатковою накладною від 19.03.2019 року на загальну суму 153 980,00 грн.
За твердженням позивача, не зважаючи на те, що кінцевий термін оплати Товару по Договору становив 30.03.2019 року, відповідач всупереч норм чинного законодавства України не здійснив оплату за поставлений Товар у встановлені Договором.
29.10.2020 року на виконання умов Договору відповідач сплатив 80 000 гривень 00 копійок, заборгованість у розмірі 73 980 гривень 00 копійок станом на дату звернення з позовом (згідно штемпеля поштового відділення позивачем позовна заява подана 29.01.21) погашена не була.
21.12.2020 позивач направив відповідачу вимогу за вих. № б/н, в якій надавалася інформація про нараховані штрафи за прострочення виплати грошових коштів за основними зобов'язаннями з відповідним розрахунком та проханням перерахувати зазначену суму в семиденний термін з моменту отримання вимоги.
Враховуючи, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за спірним договором, позивач звернувся з відповідним позовом до суду першої інстанції та просив суд стягнути з відповідача 112 984, 53 грн. заборгованості, у тому числі: 73 980, 00 грн. основної заборгованості, 26 067, 53 грн. неустойки у вигляді пені, 7 663, 00 грн. 3% річних та 5 274, 00 грн. інфляційних збитків.
Відповідач у суді першої інстанції заперечував та зазначив, що залишок боргу по Договору № 3/2019 від 06 лютого 2019 року на суму у 73 980, 00 грн. він сплатив на рахунок ТОВ «Адоніс-Люкс» платіжним дорученням № 51 від 01 березня 2021 року. Таким чином, на дату подання відзиву, тобто на 01 березня 2021 року у ТОВ «КВАРК» відсутні боргові зобов'язання перед ТОВ «Адоніс-Люкс» по договору №3/2019 від 06 лютого 2019 року.
Щодо позовних вимог про нарахування неустойки у вигляді пені 26 067, 00 грн., три проценти річних 7663, 00 грн. від простроченої суми та 5274, 00 грн. інфляційних збитків, відповідач зробив заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, щодо нарахування пені, індексу інфляції та трьох процентів річних та просив місцевий суд відмовити позивачу у стягненні нарахованих ним штрафних санкцій.
Відповідач також просив суд першої інстанції відмовити позивачу у позовних вимогах про стягнення пені, яка нарахована за період із 22.12.2019 року по 21.12.20 року, враховуючи положення ст. 232 ГК України.
Дослідивши наведені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кварк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-люкс» 7 663, 00 грн. 3 % річних, 5 274, 00 грн. індексу інфляції, витрати по сплаті судового збору у розмірі 259, 92 грн. В частині вимог про стягнення 73 980, 00 грн. основної заборгованості провадження у справі закрито. В частині вимог про стягнення 26 067, 53 грн. неустойки у вигляді пені у позові відмовлено.
Як було зазначено вище доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 26 067, 53 грн. неустойки у вигляді пені.
Враховуючи відсутність інших доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст.269 ГПК України переглядає рішення лише в цій частині. Відповідна позиція узгоджується, зокрема, із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №913/64/18 від 07.11.2018.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).
З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як було вірно встановлено місцевим судом, відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати товару, яке виражається у неналежному його виконанні.
Підпунктом 9.3 пункту 9 Договору встановлено, що у випадку прострочення виконання свого зобов'язання щодо оплати Товару за даним Договором Покупець зобов'язаний за кожний випадок порушення сплатити Продавцю на його вимогу неустойку у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення виконання зобов'язання, від суми простроченого до сплати зобов'язання.
Позивачем на підставі вказаних положень було нараховано відповідачу 26 067 гривень 53 копійки неустойки у вигляді пені за період з 22.12.2019 по 21.12.2020. При здійсненні нарахування пені позивач вказав, що розрахунок пені здійснювався за весь період прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
Втім з урахування вимог ЦК України, вказане надає право позивачу на нарахування неустойки у розмірі та порядку, що визначений умовами договору, однак, з урахуванням обмежень, зокрема, встановлених п. 6 ст. 232 ГК України щодо можливого строку її нарахування, оскільки договором іншого не встановлено.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що з огляду на визначений кінцевий термін оплати Товару по Договору (30.03.2019 року), у відповідності до вимог п. 6 ст. 232 ГК України позивач мав право на нарахування неустойки лише за період з 30.03.2019 по 30.09.2019 (оскільки 29.09.2019 припадає на вихідний день).
Як зазначено вище, позивачем було нарахована відповідачу 26 067 гривень 53 копійки неустойки у вигляді пені за період з 22.12.2019 по 21.12.2020, що суперечить вимогам п. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, з огляду на визначений позивачем невірний строк нарахування штрафних санкцій та положень п. 6 ст. 232 ГК України, вимоги позивача про стягнення 26 067 гривень 53 копійки неустойки у вигляді пені задоволенню не підлягають.
При цьому, місцевим судом було враховано, що відповідач у відзиві заявив про застосування позовної давності щодо вимог, зокрема, про нарахування неустойки у вигляді пені 26 067, 53 грн., проте, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині вимог про нарахування пені, наслідки спливу позовної давності господарським судом не застосовувались.
Що стосується тверджень апелянта стосовно того, що вказана вимога була заявлена позивачем у відповідності до вимог п.п.9.3 п.9 спірного договору та приписів п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Втім положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст. 266, ч.2 ст. 258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.
Такий правовий висновок зокрема викладено у постановах Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15, від 28.01.2020 у справі №910/17753/18.
Враховуючи, що сторонами у спірному договорі було погоджено строк виконання зобов'язання, а також факт відсутності встановлення іншого строку нарахування штрафних санкцій, місцевим судом було правомірно відмовлено у задоволенні вимоги щодо стягнення 26 067, 53 грн. неустойки у вигляді пені за період з 22.12.2019 по 21.12.2020.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведених належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та вірно оцінені обставини у справі і ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс-люкс", с.Новогородківка, Мелітопольський район, Запорізька область, на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.04.2021 у справі №917/135/21 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.04.2021 у справі №917/135/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя О.В. Ільїн
Суддя В.С. Хачатрян