проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"04" серпня 2021 р. Справа №913/372/21
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Супрунова І.А.,
за участю представників:
позивача - Бондаренко Т.М., паспорт серія НОМЕР_1 , адвокат Заїка В.К., свідоцтво №590 від 19.04.2000 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Миколаївни, смт. Новоайдар, Луганська область, (вх.№1950Л/1-40) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.06.2021 року у справі №913/372/21,
за позовом фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_1 ),
до Новоайдарської селищної ради (вул. Дружби, б.1, смт. Новоайдар, Новоайдарський район, Луганська область, 93500),
про визнання рішення ради незаконним та поновлення договорів оренди невитребуваних земельних ділянок,-
У червні 2021 року фізична особа-підприємець Бондаренко Тетяна Миколаївна звернулась до Господарського суду Луганської області з позовом до Новоайдарської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення Новоайдарської селищної ради 8 скликання 15 сесії №15/1-10 від 21.05.2021 року «Про відмову в укладенні договорів оренди земельних ділянок на новий строк»; зобов'язання відповідача поновити використання невитребуваних спірних земельних ділянок, шляхом заключення додаткової угоди з визначенням строку до моменту отримання державних актів на право власності на земельні ділянки або визнання спадщини відумерлою та підвищення орендної плати до 8%, а саме:
- земельної ділянки №52, площею 11,1300 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0030 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області;
- земельної ділянки №44, площею 12,5900 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0004 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області;
- земельної ділянки №38, площею 11,1100 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області;
- земельної ділянки №25, площею 11,0100 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0029 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області.
Одночасно з позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу до вирішення питання по суті господарським судом, здійснювати будь-які дії з передачі земельних ділянок в оренду іншим особам:
- земельної ділянки №52, площею 11,1300 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0030 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області;
- земельної ділянки №44, площею 12,5900 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0004 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області;
- земельної ділянки №38, площею 11,1100 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області;
- земельної ділянки №25, площею 11,0100 га ріллі, кадастровий номер 4423186200:05:001:0029 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоайдарської селищної ради (колишнього Побєдовської сільської ради) Щастинського району Луганської області.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.06.2021 року у справі №913/372/21 (суддя Косенко Т.В.) у задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено.
Позивач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 року у справі №913/372/21 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Новоайдарська селищна рада рішенням №15/1-10 від 21.05.2021 «Про відмову в укладенні договорів оренди земельних ділянок на новий строк» та повідомленням №1035 від 27.05.2021 «Про виконання рішення селищної ради та підписання актів приймання-передачі земельних ділянок» порушила цивільні права та обов'язки позивача, вимоги договорів оренди земельних ділянок та перешкоджає господарській діяльності. Позивач вказує, що спірні земельні ділянки знаходяться в його постійному користуванні, вони оброблені та засіяні озимою пшеницею.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.06.2021 року у справі №913/372/21; встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати до суду відзив, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації такого права.
29.07.2021 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№8732), в якому просить розглядати справу за його відсутності.
02.08.2021 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8802), який долучено до матеріалів справи, однак за його змістом вбачається, що відповідач заперечує саме проти позовних вимог по суті спору.
Ухвала суду від 16.07.2021 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 19.07.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана, позивачем - 28.07.2021 року та відповідачем 22.07.2021 року про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи.
Частина 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, з огляду на належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання, враховуючи клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 04.08.2021 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Частиною 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За загальним правилом, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує положення міжнародного договору, а саме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на справедливий суд.
Під терміном справедливий судовий розгляд розуміється у тому числі забезпечення реального виконання рішення, на що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав - членів Ради Європи. Обов'язок забезпечення механізмів реалізації права на справедливий суд покладено на держави-учасниці Конвенції. Одним з механізмів забезпечення реального виконання можливого рішення суду є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Також, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту»: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тому вжиття обраних судом заходів до забезпечення позову відповідає вимогам статей 6 та 13 Конвенції та зобов'язанням, взятим на себе Україною щодо забезпечення права на справедливе судочинство та виконання судових рішень.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
З наведеного вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.
Частиною 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу вказав, що в заяві про забезпечення позову позивачем жодним чином не обґрунтовано наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову. Так, заява про забезпечення позову не містить доказів того, що відповідачем здійснюються певні дії з передачі спірних земельних ділянок в оренду іншим особам. Подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо можливого порушення відповідачем прав позивача та не містить документального обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Так, апелянт не наводить жодних аргументувань в чому саме полягає необхідність вжиття заходи забезпечення і не містить скарга відомостей щодо дій відповідача, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання майбутнього рішення у даній справі. За своїм змістом апеляційна скарга зводиться лише до незгоди з рішенням ради про відмову в поновлені договорів оренди землі на новий строк і стосується суті позовних вимог, а не обставин необхідності забезпечення позову.
Щодо посилання скаржника на те, що спірні земельні ділянки оброблені та засіяні озимою пшеницею, то вказане не є тією обставиною з якою законодавець пов'язує можливість вжиття заходів забезпечення позову. До того, у підтвердження вказаних обставин заявником не надано будь-яких доказів.
Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Миколаївни не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Луганської області від 14.06.2021 року у справі №913/372/21 має бути залишена без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, 271, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Миколаївни залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.06.2021 року у справі №913/372/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09 серпня 2021 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Ільїн
Суддя В.В. Россолов