вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" серпня 2021 р. Справа№ 910/901/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Островерхої В.Л.
за участю представників сторін зазначених у протоколі судового засідання від 03.08.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Маресто Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 (повний текст складено 09.04.2021)
у справі №910/901/21 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальності «Маресто Україна»
про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 115 500,00 грн
Військовий прокурор Київського гарнізону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - відповідач) про стягнення суми банківської гарантії від 12.09.2018 №17789/18-ГВ у розмірі 115 500,00 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач зобов'язався сплатити на користь позивача суму банківської гарантії від 12.09.2018 №17789/18-ГВ у розмірі 115 500,00 грн у випадку невиконання принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна», умов Договору №286/2/18/106 від 14.09.2018 про поставку товарів для державних матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» (далі - третя особа).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії у розмірі 115 500,00 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
При ухваленні вказаного рішення місцевим господарським судом встановлено, що всупереч умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» була здійснена поставка товару 16.11.2018 за видатковою накладною №8045 від 13.11.2018, актом приймання - передачі військового майна №39 та повідомленням - підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, тобто з порушенням строку, визначеного п. 1.2 Договору - до 13.11.2018. За банківською гарантією №17789/18-ГВ від 12.09.2018 Акціонерне товариство «Банк Інвестицій та заощаджень» взяло на себе зобов'язання виплатити Міністерству оборони України (Бенефіціар) 115 500,00 грн після одержання письмової вимоги Бенефіціара, в якій стверджується про те, що Принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» не виконав свої зобов'язання щодо строків постачання товару відповідно до Договору. 06.02.2019 Міністерство оборони України надіслало на адресу відповідача вимогу №286/6/722 від 01.02.2019 про перерахування на рахунок позивача коштів у розмірі 115 500,00 грн у зв'язку з порушенням третьою особою строків поставки товару, яка відповідачем отримана 06.02.2019, що підтверджується відповідним підписом на листі, а тому у відповідача виник обов'язок зі сплати суми банківської гарантії №17789/18-ГВ від 12.09.2018 у розмірі 115 500,00 грн на користь позивача.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» (далі - третя особа, апелянт) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам, зокрема акту приймання-передачі №39, в якому зазначено, що товар прийнято на зберігання 15.11.2018, а датою початку приймання товару зазначено 16.11.2018; листу військової частини НОМЕР_1 (м. Радомишль) від 20.02.2019 до Міністерства оборони України, в якому військова частина повідомила про отримання Пароконвектаційної печі 13.11.2018 за видатковою накладною №8045 від 13.11.2018 та актом приймання-передачі №39, а дати 15.11.2018 та 16.11.2018, є датами підписання документів керівником установи. Також поза увагою суду залишився акт приймання-передачі №39, наданий військовою частиною НОМЕР_1 до згаданого листа, в якому датою початку прийняття товару зазначено 13.11.2018, та повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей №57/1728, надане військовою частиною № НОМЕР_1 , та надане ТОВ «Маресто Україна», в якому датою оприбуткування товару зазначено 15.11.2018.
Як вказує апелянт, за умовами Договору №286/2/18/106 від 14.09.2018 про поставку товарів для державних матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) саме на військову частину покладено обов'язок по складанню акта приймання-передачі, а тому суд першої інстанції помилково не взяв до уваги листи військової частини від 20.02.2019 №57/403, від 28.01.2019 №57/233 щодо помилковості дат отримання товару, зазначених в акті приймання-передачі товару та повідомленні-підтвердженні про оприбуткування.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Владимиренко С.В., суддів Демидової А.М., Ходаківської І.П.. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 у справі №910/901/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 залишено без руху.
Після усунення апелянтом недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 та поновлено Товариству з обмеженою відповідальності «Маресто України» зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальності «Маресто України» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 30.06.2021. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.07.2021 об 11 год. 30 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань № 6. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21.
22.06.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», за яким відповідач апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 підтримує у повному обсязі та просить суд апеляційної інстанції його задовольнити, посилаючись на те, що 15.01.2019 ним було отримано від Міністерства оброни України вимогу від 26.12.2018 №286/6/7044 про перерахування грошових коштів у розмірі 115 000,00 грн у зв'язку із порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 в частині термінів поставки, проте із вказаної вимоги не можливо встановити наявність гарантійного випадку, так як відповідач не є стороною Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018. Таким чином, враховуючи приписи чинного законодавства щодо банківської гарантії, як зазначає відповідач, він правомірно відмовив позивачу у задоволенні банківської гарантії №17789/18-гВ від 12.09.2019, оскільки не зазначено, які саме умови договору порушив/не виконав Принципал, а тому відсутні підстави для задоволення позову та наявні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна».
30.06.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив Київської спеціалізованої прокуратури на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Маресто Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21, за яким прокурор просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальності «Маресто Україна», а рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 залишити без змін.
В заперечення на апеляційну скаргу прокурор посилається на те, що з урахуванням умов поставки за Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 відповідач передав, а позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними №8045 від 13.11.2018 на суму 133 272,00 грн, №7379 від 22.10.2018 на суму 32 262,30 грн, актами приймання-передачі №39 від 16.11.2018, №34 від 23.10.2018, повідомленнями-підтвердженнями отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком цінностей від 23.10.2018, 15.11.2018, а тому судом першої інстанції правомірно встановлено порушення третьою особою терміну поставки за Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 та обґрунтовано не прийнято до уваги лист військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України №19/1143 від 23.03.2021. Таким чином, гарантійний випадок за банківською гарантією №17789/18-ГВ є таким, що настав, оскільки є доведеними обставини порушення третьою особою умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 в частині термінів поставки, вимога до банку позивачем надіслана у визначеному гарантією порядку, відповідає вимогам гарантії, та отримана відповідачем у встановлені строки.
Крім того, прокурор повідомив суд апеляційної інстанції про те, що відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №40 визначено день початку роботи окружних прокуратур - 15.03.2021. У зв'язку з утворенням спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур), військові прокуратури гарнізонів припинили свою діяльність.
Разом з тим, у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (на правах обласної прокуратури) утворено спеціалізовані прокуратури у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур), із збереженням місця їх розташування, однією з яких є - Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
20.07.2021 у судовому засіданні виникла необхідність оголосити перерву у судовому засіданні до 03.08.2021 о 11 год. 40 хв. відповідно до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що відображено у протокольній ухвалі від 20.07.2021 згідно приписів ч. 5 ст. 233 ГПК України.
22.07.2021 від Київської спеціалізованої прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням прокурора Маліцької Ю.С., яка приймала участь у даній справі у відпустці з 26.07.2021 по 08.08.2021.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції обмежений шестидесяти денним терміном строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України та те, що явка учасників процесу судом обов'язковою не визнавалась, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання прокурора про відкладення розгляду справи.
Відповідно до п. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні 03.08.2021 підтримав свої вимоги та доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні 03.08.2021 заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 залишити без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.08.2021 підтримав вимоги та доводи, наведені в апеляційній скарзі третьої особи, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).
Відповідно до абзаців 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно абзаців 1-3 частини 4 цієї ж статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 5).
Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, аналіз ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва.
З огляду на вказане, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.01.2019 у справі №909/516/18, погодившись з доводами прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до п. 61 постанови Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/11919/17 згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Військова прокуратура Київського гарнізону з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави листом від 06.11.2020 №16/5984вих.20 звернулася до Міністерства оборони України для отримання інформації щодо обставин використання бюджетних коштів та вжиття претензійно-позовних заходів щодо стягнення суми банківської гарантії від 12.09.2019 №17789/18-ГВ. (а.с. 48-49).
Листом №298/5/1803 від 17.12.2020 Департамент юридичного забезпечення Міністерства оборони України повідомив Військовій прокуратурі Київського гарнізону про невжиття претензійно-позовних заходів щодо стягнення суми банківської гарантії від 12.09.2019 №17789/18-ГВ. (а.с. 50).
Верховний Суд у своїх постановах від 04.04.2019 у справі №924/349/18, від 16.04.2019 №910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/19 зазначив, що прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захисту інтересів держави.
Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторонами, які укладають договори з Міністерством оборони України на поставку товару, та які відповідно за результатами процедури закупівлі забезпечуються банківською гарантією, спричиняє шкоду державі. В свою чергу, спори, які виникають щодо неефективності використання коштів державного бюджету порушують економічні інтереси держави, що відповідно покладає на прокуратуру України право представництва інтересів держави в суді. Таким чином, прокурор правомірно звернувся до суду із даним позовом за захистом інтересів держави, оскільки спори, що виникають щодо неефективного використання коштів порушують економічні інтереси держави.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 12.09.2018 Акціонерним товариством «Банк Інвестицій та заощаджень» (Гарант) було видано гарантію №17789/18-ГВ, за якою Гарант безвідклично та безумовно зобов'язується виплатити Міністерству оборони України (Бенефіціар) 115 500,00 грн після одержання письмової вимоги Бенефіціара, в якій стверджується про те, що Принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору.
Термін дії гарантії з 12.09.2018 до 10.02.2019 і будь-яка вимога Бенефіціара на оплату має бути отримана Гарантом за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Д.
Зобов'язання Гаранта перед Бенефіціаром припиняється у разі настання одного з таких випадків: сплати Гарантом суми, на яку видано цю гарантію; закінчення строку дії цієї гарантії; відмови Бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом повернення Бенефіціаром Гаранту оригіналу цієї гарантії.
Відповідальність Гаранта перед Бенефіціаром за цією банківською гарантією обмежується сумою, на яку вона видана.
Ця гарантія є безумовною та безвідкличною, вона не може бути змінена чи відкликана Гарантом самостійно або за заявою Принципала, без згоди Бенефіціара. Максимальна сума гарантії зменшується на кожну суму, сплачену Гарантом по цій гарантії.
Ця гарантія є непередаваною і не може бути переуступлена без попередньої згоди зі сторони Гаранта. (а.с.27)
14.09.2018 між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» (Постачальник) укладено Договір про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався у 2018 році поставити Міністерству оборони України машини для обробки продуктів харчування, виробництва напоїв та обробки тютюну (4221) (Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками - рамами на 6-8 рівнів, 10-12 рівнів та 16 рівнів) З найменування: 1. Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 6-8 рівнів, а саме UnoxXEVC0711E1R (лінія ONE); 2. Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 10-12 рівнів, а саме UnoxXEVС1011Е1К (лінія ONE); 3. Пароконвекційна піч у комплекті з двома налравляочими візками-рамами на 16 рівнів, а саме UnoxXEVC2011Е1К (лінія ONE); (далі - товар), зазначений у специфікації, а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки. (а.с.22-26)
Згідно п. 1.2 Договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у такій редакції: строк постачання протягом 60 календарних днів з дати укладення договору (в термін до 13.11.2018 включно), загальна сума товару з ПДВ - 2 310 000,00 грн.
Відповідно до п. 2.4 Договору приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання - передачі, який складає одержувач Замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий - одержувачу Замовника, третій - Постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання - передачі, видаткова накладна Постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 №757 є підтвердженням приймання товару.
Ціна цього Договору становить: 2 310 000,00 грн. (п.3.1 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера підприємства не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення поточного бюджетного року.
Місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України , яка є невід'ємною частиною цього Договору, згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог асортименту, кількості, адреси одержувачів Замовника та черговості відвантажень (п. 5.2 Договору).
Згідно Додатку 12.1.1 до Договору місцем поставки товару визначено військові частини НОМЕР_3 (Житомирська область), НОМЕР_4 (Житомирська область), НОМЕР_5 (м. Маріуполь), НОМЕР_6 (Житомирська область), НОМЕР_1 (Житомирська область), НОМЕР_7 (Житомирська область), НОМЕР_8 (Волинська область), НОМЕР_9 (Донецька область), НОМЕР_10 (Житомирська область), НОМЕР_11 (Чернігівська область). (а.с. 26).
Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення. (п. 10.1 Договору).
На виконання умов Договору третя особа за видатковою накладною №7379 від 22.10.2018 поставило військовій частині НОМЕР_1 (м. Радомишль) машину об'ємом 10-30 л, а саме Tictomic Alimacchine SM20FT2V, у кількості 1 шт, вартістю 32 262,30 грн з ПДВ (а.с. 39). Факт передачі товару підтверджується згідно актом приймання-передачі №33 від 23.10.2018 та повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оброни України в централізовано порядку від 29.10.2018 №57/1614. (а.с. 40, 41).
Також за видатковою накладною №8045 від 13.11.2018 третя особа поставила військовій частині НОМЕР_1 (м. Радомишль) Пароконвекційну піч у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 10-12 рівнів, а саме UnoxXEVС1011Е1К (лінія ONE) на суму 133 272,00 грн. (а.с. 33). При цьому приймання-передачі товару відбулось 16.11.2018, про що свідчить акт приймання-передачі №39 від 16.11.2018 та повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оброни України в централізованому порядку від 16.11.2018 №57/1728. (а.с. 34, 35).
В матеріалах справи наявний лист військової частини А57/403 від 20.02.2019, в якому остання повідомила заступника директора департаменту - начальника відділу виконання договорів Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про те, що присвоєна дата у повідомленні-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оброни України в централізованому порядку та акті приймання-передачі №33, а саме: 29 жовтня 2018 р є датою фактичного підписання документів керівником. Так само, у повідомленні-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей №57/1728 та акті приймання-передачі №39 були присвоєні дати 15 листопада 2018 та 16 листопада 2018 відповідно, що є фактичною датою підписання документів керівником. (а.с. 37-38).
Приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання - передачі, який складає одержувач Замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий - одержувачу Замовника, третій - Постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання - передачі, видаткова накладна Постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 №757 є підтвердженням приймання товару (п. 2.4 Договору).
Таким чином, третьою особою допущено порушення умов Договору в частині терміну поставки товару.
Позивач направив третій особі претензію від 04.12.2018 №2866/6421 на суму 266,54 грн - штраф нарахований на підставі п. 7.3.6 Договору, у зв'язку із допущеним простроченням строку поставки. (а.с. 30-31).
Листом №92/12-18 від 21.12.2018 третя особа відмовила позивачу у задоволенні претензії, посилаючись на належне виконання умов Договору поставки, на переконання третьої особи поставка відбулась у встановлені Договором строки, про що свідчить видаткова накладна №8045. (а.с. 36).
Третя особа, заперечуючи проти позовних вимог посилається на допущення у датах, зазначених в акті приймання-передачі та повідомленні-підтвердження, помилок, про що свідчить лист військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2019, в якому зазначено, що при заповненні та реєстрації документів, а саме повідомленні-підтвердження отримання та оприбуткування бухгалтерським обліком матеріальних цінностей була помилково присвоєна дата 15 листопада 2018р., а в акті приймання-передачі №39 військовою частиною відповідно дати початку та дату закінчення зазначено 16 листопада 2018р., а тому війська частина №3258 просила вважати вірною дату реєстрації повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей 13 листопада 2018 р. та в акті приймання-передачі військового майна №39 відповідно дати початку приймання 13 листопада 2018 та дату завершення приймання 13 листопада 2018р. (а.с. 114).
Згідно визначених термінів, що містяться в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За приписами п.п. 2.1 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи (п. 8, ст. 9 Закону № 996-XIV).
При цьому належне документальне оформлення вчинення господарської операції є складовою фінансової дисципліни, яка має підтримуватись учасниками будь-яких правовідносин, враховуючи вимоги Положення №88, згідно п. 2.14 якого визначено, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.
У розділі 4 Положення №88 визначено, що у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітності підчистки і необумовлені виправлення не допускаються. Помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітності, що створені ручним способом, виправляються способом «червоного сторно», додаткових бухгалтерських проведень або коректурним способом, відповідно до якого неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене. Виправлення помилки повинно бути обумовлено надписом «виправлено» та підтверджено підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення. (п.п. 4.1, 4.2, 4.4 Положення №88).
Таким чином, листи військової частини НОМЕР_1 не можуть свідчити про виправлення дат зазначених у первинних документах бухгалтерського обліку, оскільки не відповідають вимогам Положення №88, що спростовує твердження апелянта про своєчасну поставку товару згідно Договору.
Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ч. 2 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно термінів визначених у ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, договір про закупівлю - договір, (далі - Закон) що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Відповідно до ч.ч 1, 4 ст. 36 вказаного Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
Враховуючи порушення третьою особою умов Договору, відповідно до умов банківської гарантії, позивач звернувся до відповідача із вимогою №286/6/722 від 01.02.2019 про сплату суми банківської гарантії у розмірі 115 500,00 грн. (т.1, а.с. 28-29)
За умовами банківської гарантії відповідальність Гаранта перед Бенефіціаром за цією банківською гарантією обмежується сумою, на яку вона видана. Ця гарантія є безумовною та безвідкличною, вона не може бути змінена чи відкликана Гарантом самостійно або за заявою Принципала без згоди Бенефіціара. Максимальна сума гарантії зменшується на кожну суму, сплачену Гарантом по цій гарантії.
Згідно п. 8 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» забезпечення тендерної пропозиції - надання забезпечення виконання зобов'язань учасника перед замовником, що виникли у зв'язку з поданням тендерної пропозиції, у вигляді такого забезпечення, як гарантія.
В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом положень статей 561, 566 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Таким чином, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Згідно ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Відповідно до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
За приписами ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.
Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Згідно з ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Відповідно до ч. 1 ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
В ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У розділі І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії. Гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії.
Міністерство оборони України звернулося до відповідача із вимогою у межах терміну дії гарантії.
Судом встановлено, що банківська гарантія не містить переліку документів, необхідних у разі пред'явлення вимоги. Слід зазначити, що обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Положення №639 також не визначає обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, і також залишає на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
За банківською гарантією Гарант зобов'язався безвідклично та безумовно виплатити Бенефеціару 115 500,00 грн після одержання письмової вимоги останнього, в якій стверджується про те, що Принципал не виконав свої зобов'язання щодо строків постачання товару відповідно Договору.
Відповідач в порушення приписів ст. 565 ЦК України не навів та не довів суду передбачених чинним законодавством підстав для відмови у задоволенні вимоги кредитора.
В свою чергу апелянтом не наведено та не доведено суду, належними та допустимими доказами належного виконання умов Договору.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» задоволенню не підлягає.
Судовий збір за апеляційний перегляд покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Маресто Україна» відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Маресто України» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2021 у справі №910/901/21.
4. Судові витрати за апеляційний перегляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальності «Маресто України».
5. Матеріали справи №910/901/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постави складено 09.08.2021.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська