Справа № 539/1083/21
Провадження № 2/539/595/2021
03 серпня 2021 року м. Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Алтухової О.С.,
за участю секретаря - Яценко Л.І.,
представника позивача - Мартюк К.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу позовом Акціонерного товариства «Лубнифарм» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, -
Акціонерне товариство «Лубнифарм» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просили виселити відповідача із приміщення житлової квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що Акціонерне товариство «Лубнифарм» є єдиним повноправним власником спірної квартири. Однак, представниками підприємства спільно з працівниками Національної поліції було встановлено, що протягом тривалого часу в приміщенні даної квартири без належних правових підстав проживає ОСОБА_1 , 1949 року народження. Тобто, має місце самоправне зайняття житлового приміщення. Добровільно залишити спірне житло ОСОБА_1 відмовляється. ОСОБА_1 безпідставно користується житловим приміщенням, створює перешкоди власникові у користуванні і розпорядженні квартирою, систематично протягом тривалого часу не сплачує комунальні платежі та не здійснює витрат на утримання приміщення квартири у належному стані.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 08.04.2021 р. було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
21.04.2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому він заперечував проти задоволення позову і зазначив, що рішенням виконкому Лубенської міської ради народних депутатів від 14.04.1982 р. АДРЕСА_2 було виділено земельну ділянку для будівництва багатоквартирного будинку за рахунок земель житлово-експлуатаційної контори і цим же рішенням на директора Лубенського ХФЗ було покладено обов'язок переселити сім'ї мешканців, що проживали у будинку, який підлягав зносу, у новозбудований будинок. У свою чергу, директор ХФЗ свої обов'язки не виконав, відповідача без його згоди було переселено до спірної квартири, де він проживає до цього часу.
У відповіді на відзив від 29.06.2021 р. позивач заперечив проти доводів відповідача. Вказав, що відповідачем не враховано рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року №139, яким було внесено зміни в рішення виконкому №133 від 14.04.1982 р. пункт V про виділення земельної ділянки АТ «Лубнифарм», обов'язки забудовника було перекладено на СПМК-285.
У підготовчому судовому засіданні позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд виселити відповідача із приміщення житлової квартири АДРЕСА_1 , з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Вказав, що з метою забезпечення дотримання балансу між інтересами позивача та відповідача, ураховуючи обставини спору, з огляду на поважний вік відповідача та складну життєву ситуацію, готовий надати на праві користування відповідачеві інше житлове приміщення, придатне для постійного проживання фізичної особи. Вважає, що виселення ОСОБА_1 з самочинно зайнятого приміщення житлової квартири з наданням права користування іншим житловим приміщенням буде ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, не спричинить порушення права відповідача на житло у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, й, відповідно, слугуватиме компромісом для вирішення даного спору.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 30.06.2021 р. підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 03 серпня 2021 року об 10 год. 00 хв.
У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про поновлення строку на подачу доказів та приєднання доказів до матеріалів справи. Пояснила, що вказані документи були отримані лише 29 та 30 липня 2021 р., тому не було об'єктивної можливості надати їх раніше.
Суд вважає за можливе задовольнити дане клопотання, поновити строк на подачу доказів та приєднати їх до матеріалів справи, оскільки дані документи були створені та отримані 29.07.2021 та 30.07.2021 р.
Представник позивача просила задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Додатково повідомила, що житловий будинок, право користування яким буде надано відповідачеві, має такі характеристики: площа земельної ділянки - 0,22 га, загальна площа будинку - 42,2 м2, корисна - 21,1 м2, підведені комунікації (газопостачання, електропостачання, водопостачання), матеріал стін - цегла, огороджений парканом, також, на території домогосподарства наявний гараж та підсобні приміщення (сарай, погріб), насадження дерев фруктових порід, відведене місце для вирощування овочів, знаходиться неподалік продовольчих магазинів, закладу медичної допомоги зупинки автотранспорту, природнього водоймища та спортивного майданчика з вуличними тренажерами, про необхідність яких неодноразово було наголошено відповідачем.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на обставини, які викладені у відзиві на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши, відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України, докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.
За частиною 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
ВАТ «Лубнифарм» є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором від 05 липня 1995 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Лубенської державної нотаріальної контори Афанасієвською І.В. (а.с.29-30)
Згідно довідки КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №98 від 26.01.2021 року виданої АТ «Лубнифарм», станом на 26.12.2012 року об'єкт житлова квартира за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано в КП «Лубенське МБТІ» в книзі №62 за реєстровим №8675 за Відкритим акціонерним товариством «Лубнифарм» (а.с. 28)
Судом встановлено, що Акціонерне товариство «Лубнифарм» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Лубнифарм».
Так, 17 травня 2012 року Загальними зборами акціонерів ВАТ «Лубнифарм» було прийнято рішення про зміну найменування товариства на Публічне акціонерне товариство «Лубнифарм» (а.с.8-11).
Рішенням загальних зборів акціонерів Товариства від 18 квітня 2019 р. змінено найменування Товариства з Публічного акціонерного товариства «Лубнифарм» на Акціонерне товариство «Лубнифарм» у зв'язку з приведенням його у відповідність із Законом України "Про акціонерні товариства», що підтверджується Протоколом № 1 Засідання Річних Загальних Збрів акціонерів ПАТ «Лубнифарм» від 18.04.2019р. (а.с.12-16).
З наведеного вбачається, що єдиним законним власником спірного житла є Акціонерне товариство «Лубнифарм».
Як убачається з відповіді Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області від 04.02.2021 року, за адресою: АДРЕСА_4 час від часу проживає особа, яку можливо звати ОСОБА_1 , 1949 року народження (а.с.32).
Вимога позивача добровільно звільнити безпідставно займане житло протягом встановленого строку виконана не була (а.с. 33-34).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 14 квітня 1982 р. №133 «Про дозвіл на будівництво підприємствам» було вирішено виділити хіміко-фармацевтичному заводу земельну ділянку площею 11119 м2 для будівництва 144-квартирного житлового будинку з прибудованим продовольчим магазином по АДРЕСА_5 за рахунок земельних ділянок садиб житлово-експлуатаційної контори площею 3529м2 по АДРЕСА_6 та зобов'язано директора хімфармзаводу т. ОСОБА_2 надати квартири згідно існуючих норм за рахунок житлового фонду хімфармзаводу сім'ям, садиби яких підлягають знесенню. У списку вказано перелік сімей, що підлягають відселенню, зокрема сім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та вид компенсації - 2-х кімнатна квартира (а.с. 72).
Однак, Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року №139 «Про дозвіл на будівництво підприємствам міста» було внесено зміни до рішення виконкому №133 від 14.04.1982 року, пункту V про виділення земельної ділянки АТ «Лубнифарм» для будівництва 144-х квартирного житлового будинку по АДРЕСА_5 , виділено СПМК-285 земельну ділянку для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_5 по згоді, а умови викладені в рішенні виконкому №133 вважати дійсними для СПМК-285 (а.с. 76).
Отже, обов'язок по відселенню громадян, було покладено на іншу юридичну особу.
У зв'язку з цим відсутні будь-які докази, які б підтверджували право відповідача користуватися спірним житловим приміщенням.
Твердження позивача, про те, що відповідачем не здійснювалися витрати на оплату спожитих комунальних послуг підтверджується претензією ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» та рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.06.2021 р. по справі 917/345/21, яким АТ «Лубнифарм» зобов'язано сплатити заборгованість в розмірі 12 365,19 грн. (а.с. 77-80).
Відповідно до ст. 41, 47 Конституції України право приватної власності є непорушним, кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а згідно ст. 55 права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
У судовому засіданні знайшли підтвердження доводи позивача щодо неможливості використання спірного житлового приміщення у зв'язку з фактичним проживанням там без належних правових підстав іншої особи.
Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Частиною 3 ст.116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
У своєму рішенні 6-2010цс16 від 22.06.2017 р. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява N 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява N 19009/04, пункт 50).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Як встановлено судом, відповідач не має іншого житла, спірна квартира є єдиним житлом для проживання.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що проживання відповідача фактично позбавляє його можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном.
З матеріалів справи вбачається, що дотримання балансу інтересів позивача та відповідача можливе за умови надання відповідачеві іншого житлового приміщення.
З цією метою позивач пропонує відповідачеві для проживання індивідуальний житловий будинок, що належить АТ «Лубнифарм» на праві власності. Дана обставина підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Встановлено, що будинок знаходиться в межах Лубенського району Полтавської області, в АДРЕСА_3 , та є придатним для постійного проживання.
При вирішенні даної справи, встановлюючи баланс між інтересами відповідача у збереженні житла та інтересами власника, оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі доводи про те, що відповідач тривалий час проживає у квартирі, з'ясувавши зв'язок відповідача із спірною квартирою як із житлом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідача до іншого житлового приміщення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору під час звернення з позовною заявою до суду, суд виходить з положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та, у зв'язку з тим, що позов задоволено, покладає його сплату на відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 258,259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Лубнифарм» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - задовольнити.
Усунути перешкоди у здійснені права на користування та розпорядження належним на праві власності АТ «Лубнифарм» майном, а саме квартирою АДРЕСА_7 , шляхом виселення ОСОБА_1 з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на постійній основі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Лубнифарм» судовий збір в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач - Акціонерне товариство «Лубнифарм», код ЄДРПОУ 00480951, адреса місця знаходження: Полтавська область, м. Лубни, вул. Барвінкова, 16.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП - не відомий, остання відома адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Повний текст судового рішення складено 09 серпня 2021 року.
Суддя Лубенського міськрайонного суду О.С. Алтухова