Справа № 490/6880/20
нп 2/490/404/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
27 липня 2021 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва
у складі: головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Коптєвій Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Біржа нерухомості «Єдвайс-консульт» про визнання договору дійсним, -
15 жовтня 2020 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що був укладений 21 липня 1998 року на Біржі нерухомості «Єдвайс-консульт» за №205 та зареєстрований 24 липня 1998 року в Миколаївському МБТІ дійсним.
В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що йому стало відомо про недійсність біржової угоди і необхідність підтвердити її дійсність у судовому порядку, оскільки при оформленні ними договору купівлі-продажу не були виконані вимоги статті 227 ЦК України(1963 року), у частині нотаріального оформлення зазначеної угоди. Крім того, позивач вказує, що договір купівлі-продажу нерухомого майна був виконаний сторонами належним чином, і дотепер не виникало ніяких претензій і спорів щодо предмету договору.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
У період з жовтня 2020 року до 21 лютого 2021 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2021 року справу прийнято суддею Шолох Л.М. до свого провадження та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Справа призначалася до розгляду по суті на 16 червня та 27 липня 2021 року.
У судове засідання 27 липня 2021 року з'явилася представник позивача - адвокат Труба К.Б. Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не з'явилися з невідомих суду причин.
Відповідач у справі про дату та час слухання справи була повідомлена у порядку, визначеному частиною 11 статті 128 ЦПК України шляхом розміщення відповідного повідомлення на офіційному веб-сайт судової влади, оскільки у суду відсутня інформація про її зареєстроване місце проживання.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач до суду не з'явився, правом на подання відзиву не скористався.
Враховуючи думку представника позивача, який не заперечує проти винесення заочного рішення, належним чином повідомлення відповідача про дату та час слухання справи, суд відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України ухвалив провести розгляд справи у заочному порядку.
Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) на Біржі нерухомості «Єдвайс-Консульт» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Під час укладання позивач ОСОБА_1 діяла від свого імені. Від імені продавця ОСОБА_2 діяла ОСОБА_3 .
Згідно із пунктом 2 цього договору вказана квартира продана за 6045 грн, які отримані Продавцем до підписання договору та належить новому власнику ОСОБА_1 .
На договорі купівлі-продажу від 21 липня 1998 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації зроблено реєстраційний напис від 24 липня 1998 року за № 15936 та зазначено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки ТОВ «Соляні» від 26 червня 2014 року № 2350 так копії паспорта ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 є зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд зазначає таке.
Згідно зі статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Згідно зі статтею 153 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу УРСР(в редакції 1963 року, далі Цивільний кодекс УРСР) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Частина перша статті 47 Цивільного кодексу УРСР вказує на те, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього кодексу.
Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (частина друга статті 47 Цивільного кодексу УРСР).
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано на те, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Зі змісту договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 липня 1998 року № 205 слідує, що ця угода укладена на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу».
Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, роз'яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.
Цивільний кодекс УРСР, норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин, було прийнято та він набув чинності у 1963 році. Тоді як Закон України «Про товарну біржу» прийнятий та набув чинності у 1991 році. Відтак до спірних правовідносин має бути застосовано Закону України «Про товарну біржу».
Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991року №1956-ХІІ(в редакції станом на 16 лютого 1993 року), біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в)якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі непізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
За своїм змістом договір № 205 від 21 липня 1998 року, укладений на Біржі Нерухомості «Єдвайс-Консульт» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає вимогам переліченим у статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ.
Зважаючи на приписи частини четвертої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» означена біржова угода не підлягала нотаріальному посвідченню. Відповідно до вимог статті 227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) ця біржова угода підлягала реєстрації у відповідному Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомості.
Зазначена вимога чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства позивачем була виконана та проведена реєстрація отриманої у власність квартири у Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що свідчить реєстраційний напис від 24 липня 1998 року за № 15936.
Зі змісту договору від 21 липня 1998 року № 205 також слідує, що його сторонами дотримано вимог статті 224 Цивільного кодексу УРС (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) та досягнуто істотних умов, визначених для договору купівлі-продажу, а саме продавець передав майно у власність покупцеві, а покупець прийняв майно і сплатив за нього 6045 грн.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення.
За такого, біржову угоду договір № 205 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 21 липня 1998 року на Біржі нерухомості «Єдвайс-Консульт» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , що зареєстрований Комунальним підприємством "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" 24 липня 1998 року за № 15936 слід визнати дійсним.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при подачі позовної заяви до суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Біржа нерухомості «Єдвайс-консульт» про визнання договору дійсним задовольнити в повному обсязі.
Договір № 205 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 21 липня 1998 року на Біржі нерухомості «Єдвайс-Консульт» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , що зареєстрований Комунальним підприємством "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" 24 липня 1998 року за № 15936 визнати дійсним.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Центральним районним судом міста Миколаєва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Суддя Шолох Л.М.