04 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1123/21 пров. № А/857/11518/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кушнерика М.П.
суддів - Мікули О.І., Ніколіна В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року, прийняте суддею Микитюк Р.В., в м.Івано-Франківську, в порядку спрощеного позовного провадження, у справі № 300/1123/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою, у якій просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при його звільненні, а саме - невиплат на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 березня 2021 терміном 570 днів із розрахунку 452,50 грн. в день у розмірі 257 925,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 16.08.2019 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №70-РС (по особовому складу) позивача звільнено у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 381 від 20.08.2019 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема, не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Згідно виписки по надходженням по картці АТ КБ "Приватбанк" 12.03.2021 з ним проведено повний розрахунок.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме - невиплат на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 2016 року по 2019 рік у розмірі 3000 гривень, без урахування обов'язкових податків та зборів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Позивач не погодившись з рішенням суду, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи, подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції порушено постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, оскільки не застосував її при вирішенні даного спору і не навів жодних розрахунків при задоволенні частково позову.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить позовні вимоги залишити без задоволення.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідач своїм правом на подання апеляційної скарги не скористався.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 16.08.2019 №70-РС старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення - командира машини 2 розвідувального відділення розвідувального взводу в/ч НОМЕР_1 звільненого з військової служби за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2019 №381 звільнено у запас Збройних Сил України, в якого строк дії контракту закінчився, 20.08.2019 виключено зі списків особового складу та направлено на військовий облік до Івано-Франківського МВК міста Івано-Франківськ. Вислуга років у пільговому обчисленні - 07 років, 02 місяці, 21 день (у календарному обчисленні - 03 роки 09 місяців 11 днів) (а.с.10).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 300/2275/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (а.с.11-14).
Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виконано вищевказане рішення суду по справі № 300/2275/20, а саме перераховано на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 21661,43 коп., що підтверджується випискою AT "Приватбанк" від 19.03.2021 (а.с.16) та платіжним дорученням (а.с. 33).
Позивач вважає, що через невиплату грошової компенсації у строк, то він має право на виплату середнього грошового забезпечення у розмірі 257925,00 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2016 року по 2019 рік.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не провів повного розрахунку при звільненні позивача, а саме - невиплата на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а відповідно підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 2016 року по 2019 рік.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 14.09.2020 до дня повної виплати індексації, тобто до 12.03.2021.
Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, в якій зазначено, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала на те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок : «Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.»
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із розрахунку суми середнього заробітку від 24.03.2021, наявного в матеріалах справи, за 2 останні місяці перед звільненням позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі 27602,65 грн., а саме 14102,75 грн. - за червень 2019 року та 13499,90 грн. - за липень 2019 року, тобто, середньоденний заробіток, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці червень - липень 2019 року становить 452,50 грн. (27602,65 грн : 61 день).
Судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки остаточний розрахунок при звільнені відбувся 12.03.2021 року, то кількість днів затримки з 14.09.2020 становить 179 календарних днів (а не 570 днів, як зазначає позивач), а отже, з урахуванням середньоденного заробітку за час затримки у 179 календарних днів становить 80997,50 грн. (452,50 *179).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про застосування у даній справі критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, а не тривалий час затримки розрахунку при звільненні, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат, виходячи з наступного.
Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 80997,50 грн., що значно перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме - 21661,43 грн.
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2019 - 2021 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, з врахуванням правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розрахунок щодо якого долучено до матеріалів справи. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак вважає, що стягненню підлягає інший розмір - 3253,02 грн.
Наведені скаржником доводи висновки суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи встановлені обставини колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити, в частині стягнення розміру середнього грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 2016 року по 2019 рік.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року, у справі № 300/1123/21, в частині стягнення суми, - змінити з 3000,0 грн. на 3253 (три тисячі двісті п'ятдесят три) гривні 02 копійки.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді О. І. Мікула
В. В. Ніколін