05 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 461/1185/20 пров. № А/857/11799/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.
з участю секретаря судового засідання: Максим Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Стрельбицьким В.В. у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора з паркування Управління безпеки міста Львівської міської ради Мосура Віталія Миколайовича, Управління безпеки міста Львівської міської ради про скасування рішення,
10.02.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив скасувати постанову ЛВ 10-3018 у справі про адміністративне правопорушення від 24.12.2019.
Позов мотивований суперечністю положень ст.142 КУпАП Конституції України, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 по справі №1-34/2010 було визнано неконституційною ст.141 КУпАП, якою також передбачалось притягнення до адміністративної відповідальності власника транспортного засобу, а не особу, яка безпосередньо вчинила правопорушення. Вважає, що і в даному випадку має місце невиконання рішення Конституційного Суду України. Також вказує на те, що норми КУпАП щодо визнання власників транспортних засобів відповідальними суб'єктами вчинення адміністративного правопорушення суперечать положенням статей 23, 280 цього Кодексу. Додатково зазначає, що спірна постанова суперечить положенням ст.280 КУпАП, оскільки містить не повні відомості щодо технічного засобу, яким здійснювалася фіксація правопорушення, зокрема, відсутні відомості про серійний номер приладу та наявність чинних сертифікатів і свідоцтв про його повірку, а також складових для визнання особу винною в інкримінованому їй правопорушенні. Серед іншого зазначає, що він являється власником ТЗ, проте ним користуються його двоє синів та дружина, а тому без отримання інформації з Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, за одне і теж правопорушення може бути притягнуто кілька осіб, що неприпустимим та порушує принцип індивідуальної відповідальності.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10.03.2021 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його адміністративний позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що відповідальність має індивідуальний характер та є персоніфікована ст.61 Конституції України. Фактично паркувальне місце розміщене з порушенням вимог чинного законодавства, до того ж суттєво обмежує можливість заїзду всім мешканцям будинку на подвір'я, через браму, а також унеможливлює заїзд транспорту комунальних служб у разі необхідності безпосередньо до будинку, що спричиняє порушення прав мешканців будинку, оскільки може бути суттєво перешкодою у разі наявності екстрених ситуацій, а тому збір коштів з мешканців будинку, біля якого така паркова влаштована з порушенням чинного законодавства, є протиправним. Таким чином, проживаючи за відповідною адресою та будучи власником автомобіля, він має певний інтерес у тому щоб, паркувати автомобіль без додаткових обмежень та оплат поряд з місцем проживання. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Також вважає, що положення статті 142 КУпАП застосовані відповідачем без урахування висновків Конституційного Суду України, які викладені у рішенні від 22.12.2010 по справі №1-34/2010.
Відповідно до частин 1, 2 статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший час у зв'язку із перебуванням представника у відпустці. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає, що таке не підлягає задоволенню, оскільки позивач був завчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а саме оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України 26.07.2021, а тому міг забезпечити участь іншого представника в судовому засіданні.
Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що відповідно до ч.3 ст.268 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
З урахуванням положень ч.3 ст.296, ч.3 ст.304 КАС України, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд за відсутності сторін та їх представників.
Частиною четвертою статті 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1521КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 гривень.
Суть правопорушення за її змістом полягала в тому, що ОСОБА_1 24.12.2019, у м. Львові на пр.Т.Г.Шевченка,16, о 10 год 36 хв порушив вимоги п.8.4г, п.5.39 та 7.14 розділу 33 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), що полягало у паркуванні транспортного засобумарки «Fiat-Ducato», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 без оплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування.
Вважаючи вказану постанову протиправно, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному випадку не може бути враховане рішення Конституційного Суду України, на яке покликався позивач, оскільки таке приймалося до внесення змін у ч.2 ст.258 КУпАП в редакції Закону України №596-VІІІ від 14.07.2015. Оспорювана постанова прийнята з дотримання вимог щодо процедури і позивач не скористався своїм правом повідомлення відомостей про належного користувача транспортного засобу.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд першої інстанції неповно з'ясував усі обставини, що мають значення для справи, з огляду на наступне.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумаченняположень ч.1 ст.141 КУпАП (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) (справа №1-34/2010 від 22.12.2010), колегія суддів вважає такі вірними та вважає за необхідне вказати наступне.
Статтею 141 КУпАП передбачено, що до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.
Пунктом першим резолютивної частини вищевказаного рішення Конституційного Суду України було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.141, ч.6 ст.258 КУпАП.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» №596-VIII від 14.07.2015 КУпАП було доповнено статтею 142, якою визначено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несуть юридичні та фізичні особи, за якими зареєстровано транспортний засіб.
Саме вказаною нормою керувався відповідач при прийнятті оспорюваної постанови.
Слід зазначити, що вказана норма неконституційною Конституційним Судом України не визнавалася.
Відтак, доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи позивача з приводу того, що спірна постанова суперечить положенням ст.280 КУпАП, оскільки містить не повні відомості щодо технічного засобу, яким здійснювалася фіксація правопорушення, зокрема, відомостей про серійний номер приладу та наявність чинних сертифікатів і свідоцтв про його повірку, а також складових для визнання особу винною в інкримінованому їй правопорушенні та зазначає наступне.
Вимоги до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 283 КУпАП, частиною третьою якої передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості продату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення, транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак), технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався), розмір штрафу та порядок його сплати, правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Отже вказана норма містить лише вимогу про необхідність зазначення у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобівтехнічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався) та не містить застережень щодо зазначення відомостей про серійний номер приладу та наявність чинних сертифікатів і свідоцтв про його повірку.
Таким чином, в цій частині висновки суду першої інстанції також є вірними та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем було долучено серед іншого сертифікат відповідності персонального мобільного відеореєстратора моделей DTM1, DTM5, DTM6, DTM9, DTM10 ( в комплекті з USB кабелем для підключення та адаптером) №008220, виданий органом оцінки відповідності ТзОВ «Орган з сертифікації «ПромСтандарт».
Вказаний сертифікат містить відомості стосовно строку його дії, а саме : з 13.12.2018 до 12.12.2019.
Проте. спірна постанова була прийнята 24.12.2019, тобто після закінчення дії вказаного сертифікату.
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною першою статті 74 КАС України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.75 цього Кодексу, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що правопорушення, яке викладене в оспорюваній постанові зафіксоване відеореєстратором моделі DTM1.
Аналізуючи вищевказані процесуальні норми, колегія суддів дійшла висновку, що наданий суду сертифікат не можна вважати належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом.
Враховуючи ту обставину, що інших доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, крім запису відеореєстратора, відповідачем не було надано, а тому колегія суддів приходить до висновку, що сул першої інстанції не дослідив належним чином цю обставину та, як наслідок, прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
До вищевказаних висновків про неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, колегія суддів дійшла застосовуючи положення частини другої статті 308 КАС України, якою визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Стосовно інших доводів позивача, які покладені в основу адміністративного позову та не охоплені доводами апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ч.1 ст.308 КАС України, таким висновків не дає та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Згідно п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 315, 317, 321, 322, КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2021 року по справі №461/1185/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспектора з паркування Управління безпеки міста Львівської міської ради Мосура Віталія Миколайовича, Управління безпеки міста Львівської міської ради про скасування рішення задовольнити.
Скасувати постанову серії ЛВ 10-3018 від 24 грудня 2019 року.
Постанова є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 06.08.2021.