Справа № 580/2675/20 Суддя (судді) першої інстанції: П.Г. Паламар
06 серпня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2020 №233050002584 про відмову у переведення позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області з 04.03.2020 перевести позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60% від розміру заробітної плати, зазначеної у довідці Офісу Генерального прокурора від 26.02.2020 №21-140зп без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між належними до сплати та фактично виплаченими сумами;
- стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що стаж роботи в органах прокуратури є більшим, ніж 10 років, що дає йому право на пенсію, згідно з положеннями ч. 9 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру». При чому, враховуючи ч. 8 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» у позивача наявне право на пенсію на підставі даного закону і після припинення публічної служби в органах прокуратури. Таким чином, рішення відповідача є протиправним та таким, що позбавляє його права на пенсію за спеціальним законом, а отже підлягає до скасування.
Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що 24.12.2019 позивача звільнено із займаної посади в Генеральній прокуратурі України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», а II група інвалідності встановлено 26.12.2019. Таким чином, оскільки Закон України «Про прокуратуру» визначено вичерпне коло осіб, які мають статус прокурора, а на момент встановлення інвалідності позивач не обіймав посади в органах прокуратури, в наслідок чого не мав статусу прокурора, то в наслідок чого і не набув права на призначення пенсії відповідно до ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Вказано, що ч. 8 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» поширюється на осіб, які мають право на пенсію виключно за вислугою років.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що судом першої інстанції неправомірно застосовано положення ст.15 Закону України «Про прокуратуру», не застосовано положення п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ та неправильно тлумачено положення ч.9 ст.86 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у відповідності до копії трудової книжки позивача, останній з 04.02.2002 по 24.12.2019 перебував на публічній службі в органах прокуратури та звільнений наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2149ц на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
26.12.2019 позивачу встановлено II групу інвалідності «загальне захворювання», що вбачається з виписки з акта огляду МСЕК серії 12ААБ №471515.
04.03.2020 позивач (перебуваючи на пенсії по інвалідності призначеної згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області з заявою про перехід на інший вид пенсії, згідно з положеннями ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до якої додано зокрема довідку про заробітну плату Офісу Генерального прокурора від 26.02.2020 №21-140зп.
12.03.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення №233050002584. яким відмовлено у переведенні позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки станом на 26.12.2019 (день визнання особою з інвалідністю) заявник не перебував на посаді прокурора, про що позивача повідомлено листом вих. №2300-0315-8/9607 від 12.03.2020.
Позивач вважаючи вказану відмову протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обмеження права прокурорів, яким присвоєна друга група інвалідності, на призначення та отримання пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, однак позивач станом на призначення пенсії не є суб'єктом її призначення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Питання призначення пенсії працівникам прокуратури до 1 червня 2015 року регулювалося статтею 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789-XII).
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (крім окремих його приписів) (далі Закон №1697-VII), який встановив правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.
Відповідно до ст. 15 Закону №1697-VII, прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); керівник обласної прокуратури; перший заступник керівника обласної прокуратури; заступник керівника обласної прокуратури; керівник підрозділу обласної прокуратури; заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; прокурор обласної прокуратури; керівник окружної прокуратури; перший заступник керівника окружної прокуратури; заступник керівника окружної прокуратури; керівник підрозділу окружної прокуратури; заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; прокурор окружної прокуратури. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Таким чином, ст. 15 Закону №1697-VII визначено вичерпне коло осіб, які мають статус прокурора.
Відповідно до ч. 11 ст. 86 Закон №1697-VII, прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором.
Згідно ч. 9 ст. 86 Закон №1697-VII, прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2149ц на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено з органів прокуратури з 24.12.2019.
26.12.2019 позивачу встановлено II групу інвалідності «загальне захворювання», що вбачається з виписки з акта огляду МСЕК серії 12ААБ №471515.
Таким чином, на момент встановлення групи інвалідності, позивач не обіймав посади в органах прокуратури, а тому не мав статусу прокурора.
Суд першої інстанції вірно вказав, що чинним законодавством не передбачено обмеження права прокурорів, яким присвоєна друга група інвалідності, на призначення та отримання пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, однак позивач станом на призначення пенсії не є суб'єктом її призначення.
Згідно ч. 8 ст. 86 Закон №1697-VII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.
Дана стаття врегульовує виключно призначення пенсії за вислугу років, а тому застосування даної частини законодавства до призначення пенсії по інвалідності є недопустимим.
Колегія суддів наголошує, що приписи ч. 9 ст. 86 Закон №1697-VII чітко вказують, що саме прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності, тобто в даному випадку ключовим елементом для призначення пенсії по інвалідності є статус особи, яка звертається за її призначенням.
Натомість, як було встановлено під час розгляду справи, інвалідність позивачу було встановлено вже після звільнення з органів прокуратури, тобто позивач не мав статусу прокурора на момент встановлення інвалідності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2020 №233050002584 про відмову у переведення позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ч.9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» є правомірним та прийнятим в мажах закону, а тому не підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 06.08.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна