Справа № 640/16165/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
03 серпня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Лічевецького І.О., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Юрковець А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом у якому просило скасувати рішення № 16 від 22.07.2019 про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, тим, що оскаржуване рішення № 16 прийнято з порушенням порядку та способу, встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V);
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 р. позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення № 16 від 22 липня 2019 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, прийняте Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги, відповідачем зазначено, що позивачем не було доведено, а судом першої інстанції не встановлено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури проведення перевірки, які б могли вилинути на прийняття відповідачем оскаржуваного припису.
Позивач подав відзив, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25.07.2019 року позивачу надійшло рішення № 16, яким, з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 18 та п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI, до нього застосовано штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 1 671 054,28 грн. (один мільйон шістсот сімдесят одна тисяча п'ятдесят чотири грн. 28 коп.).
Рішення № 16 обґрунтовується тим, що матеріалами планової перевірки, проведеної головним спеціалістом відділу контролю за регульованими цінами Бондаренко І. О. (акт перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 1101-10 від 18.03.2019 року), встановлено порушення керуючою компанією порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
В рішенні № 16 відповідачем зазначається наступне:
- перевіркою встановлено, що керуючою компанією, в період з 01.03.2016 року по 28.02.2019 року, порушено вимоги щодо формування та застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що зафіксовано в акті перевірки;
- всього мешканцям Деснянського району м. Києва за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 22.07.2018 року по 28.02.2019 надлишково нараховано суму у розмірі 1 671 054,28 грн., чим було порушено вимоги п. 7 Порядку № 869, ч. 2 ст. 12 Закону № 5007-VI, за що передбачена відповідальність згідно пункту 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI.
Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазанчив про обґрунтованість таких та наявність правових підстав для їх задоволення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI (далі - Закон № 5007-VI), «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.20017 № 877-V (далі - Закон № 877-V), постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» (далі - Постанова № 1092), Положенням про Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області, в місті Києві, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.04.2017 № 209 (далі - Положення № 209), Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 (далі - Положення № 667), Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 р. № 869 (надалі - Порядок № 869).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1875-IV житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до ст. 14 Закону № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Згідно зі ст. 2 Закону № 5007-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Дія цього Закону не поширюється на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій згідно із Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону № 5007-VI органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами; інші органи, визначені законом.
Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.
Частиною 1 ст. 17 Закону № 5007-VI передбачено, що основними функціями уповноважених органів є: 1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення; 3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.
Відповідно до п. п. 1, 5, 6 ч. 1 ст. 18 Закону № 5007-VI уповноважені органи мають право, зокрема, проводити у суб'єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:
- достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов'язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін;
- наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;
- вимагати від суб'єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Згідно з п. 1 Положення № 667 Держпродспоживслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.
Пунктом 2 Положення № 667 передбачено, що Держпродспоживслужба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пп. 2 п. 3 Положення № 667 одним з основних завдань Держпродспоживслужби є дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Згідно з пп. 11 п. 4 Положення № 667 Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін:
- здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надає у випадках, передбачених законодавством, висновки щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів);
- надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання обов'язкові до виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Пунктом 7 цього Положення визначено, що Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1092 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 1, у тому числі Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
Відповідно до пп. 11 п. 4 Положення № 209 Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики, а саме у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін:
- здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- приймає рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
гідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V підставами здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 7 Закону № 877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
У посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім'я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).
Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.
У частинах 6, 7 ст. 7 Закону № 877-V закріплено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Відповідно до ч. 15 ст. 4 Закону № 877-V при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані використовувати виключно уніфіковані форми актів.
Наказом № 965 затверджено уніфіковану форму акта перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін. Форма зазначеного акту дозволяє зафіксувати порушення, наведені у скарзі позивача, у випадку їх виявлення за результатами позапланової перевірки.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що основними функціями Головного управління Держспоживслужби у м.Києві є виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення, запобігання порушенням у сфері ціноутворення. З метою здійснення контролю за дотриманням вимог щодо формування та застосування державних регульованих цін Головне управління Держспоживслужби у м.Києві має право проводити у суб'єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки під час яких перевіряється достовірність зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов'язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін.
У разі встановлення під час перевірки порушення встановлення та застосування державних регульованих цін має право вимагати від суб'єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та видавати приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
25.07.2019 позивачу надійшло рішення № 16, яким, з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 18 та п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI, до нього застосовано штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 1 671 054,28 грн. (один мільйон шістсот сімдесят одна тисяча п'ятдесят чотири грн. 28 коп.).
Відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення регулює Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI (далі - Закон № 5007-VI).
У відповідності до частини першої статті 1 Закону № 5007-VI:
встановлення ціни - затвердження (фіксація) рівня ціни (пункт 1);
застосування ціни - продаж (реалізація) товару за встановленою ціною (пункт 5);
формування ціни - механізм визначення рівня ціни товару (пункт 14).
Натомість, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки в спірному періоді були визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV).
Зокрема, житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (ст. 1 Закону № 1875-IV).
При цьому, ст. 12 Закону №1875-IV визначена класифікація житлово-комунальних послуг за функціональним призначенням та порядком затвердження цін/тарифів.
Статтею 14 Закону № 1875-IV встановлений розподіл житлово-комунальних послуг за порядком затвердження цін/тарифів, згідно із яким до другої групи належать житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869 затверджений Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - Порядок № 869), відповідно до пункту 5 якого калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загальної площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 869 витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) (Впт) визначаються за формулою:
Впт= (Вр + Вм) : Пз,
Вр = Оз + Вф + Н + М + І,
Вм = ( Ппт х Нпрт ) х Вм1,
де Вр - витрати з прибирання прибудинкової території без залучення спеціалізованих машин (механізмів) (ручним способом); Вм - витрати з прибирання прибудинкової території із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пз - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду); Оз - заробітна плата; Вф - сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; Н - накладні витрати; М - матеріальні витрати; І - обов'язкові платежі до бюджету; Ппт - площа прибудинкової території, яка прибирається механізованим способом; Нпрт - норматив (норма) прибирання одиниці площі прибудинкової території спеціалізованими машинами (механізмами).
Відповідно до п. 8 Порядку № 869 витрати з прибирання сходових кліток (ручним та механізованим способами) (Вс) визначаються за формулою:
Вс = (Вр + Вм) : Пзжн,
Вр = Оз + Вф + Н + М + І,
Вм = (Пск х Нпрс) х Вм1,
де Вр - витрати з прибирання сходових кліток без залучення спеціалізованих машин (механізмів) (ручним способом); Вм - витрати з прибирання сходових кліток із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пзжн - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку), які мають окремі виходи безпосередньо на сходові клітки, що влаштовані з урахуванням вимог державних будівельних норм та зазначені у технічних паспортах на нежитлові приміщення (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду); Пск - площа сходових кліток, яка прибирається механізованим способом; Нпрс - норматив (норма) прибирання одиниці площі сходових кліток спеціалізованими машинами (механізмами); Вм1 - вартість машино-години роботи спеціалізованих машин (механізмів).
Згідно із п.п. 7, 8 Порядку № 869 сумарна загальна площа визначається на підставі технічного паспорту житлового будинку (гуртожитку), квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку). Якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 869 тарифи на послуги розраховуються окремо за кожним будинком.
Згідно із пунктом 2.2.40 статуту Комунального підприємства, останнє здійснює діяльність щодо розрахунку тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкової території.
В подальшому такі розрахунки розглядаються органами місцевого самоврядування з метою встановлення тарифів на комунальні послуги у порядку, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 № 239, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.10.2018 за № 1172/32624.
В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначено про хибність висновків суду першої інстанції, що відповідач повинен затвердити уніфіковану форму акту, всупереч тому, що ані положення відповідача та Держпродспоживслужби не покладено на останніх такого повноваження як затвердження уніфікованих форм актів, тобто регуляторних актів.
Колегія суддів підкреслює, що Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 року № 342 (далі - Постанова КМУ № 342) затверджені Методика розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) (далі - Методика 1) та Методика розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (далі - Методика 2).
Уніфіковані форми актів з переліком питань затверджуються органом державного нагляду та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті протягом 5 робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством (абз. 8 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V).
Згідно з п. 1 Методики 2, вона встановлює єдиний підхід до розроблення органами державного нагляду уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду.
Уніфікована форма акта перевірки розробляється органом державного нагляду та оприлюднюється на його офіційному веб-сайті протягом п'яти робочих днів з дня її затвердження (абз. 1 п. 2 Методики 2).
Відповідно, саме Держпродспоживслужба, як орган державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, зобов'язана виконати норму абз. 8 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V, затвердити уніфіковану форму акта та оприлюднити її на власному офіційному веб-сайті протягом п'яти робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством.
Натомість, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані дії відповідачем не були вчинені.
Апелянт підкреслює, що уніфікована форма акту, яка затверджена наказом Мінекономрозвитку від 14.08.2013 № 965, містить всі відомості, передбачені ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2013 № 965 був чинними.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що акт перевірки та уніфікована форма акта, затверджена Наказом № 965 не відповідають п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 року № 752, п. 2 Методики розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду та уніфікованій формі акта перевірки, що затверджені цією ж постановою.
Так, згідно абзаців 6 та 7 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду і залежно від ступеня ризику орган державного нагляду визначає перелік питань для здійснення планових заходів (далі - перелік питань), що затверджується наказом такого органу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 року № 1064 затверджено критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Постанова КМУ № 1064).
При цьому, відповідач не надав доказів, що станом на дату планової перевірки позивача, відповідним наказом органу державного нагляду було затверджено перелік питань для здійснення планових заходів, залежно від ступеня ризику.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що Головне управління не обґрунтувало, яким чином уніфікована форма акта із переліком питань, затверджена Наказом № 965 у 2013 році, відповідає новим єдиним підходам до розроблення органами державного нагляду критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду і які впроваджені у 2017 році. Розробка критеріїв ризику органом державного нагляду зумовлює необхідність визначення цим же органом переліку питань та внесення їх до уніфікованої форми акта.
Застосування органом державного нагляду норми п. 4 Методики 2 не вбачається можливим, оскільки перегляд уніфікованої форми акта не може бути здійснений у зв'язку із відсутністю у органу державного нагляду затвердженої ним же форми акта, а розробка критеріїв ризику органом державного нагляду (з урахуванням вимог Методики 1 та Постанови КМУ № 1064) зумовлює необхідність визначення ним же переліку питань та внесення їх до уніфікованої форми акта (абзаци 7 та 9 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V).
У вказаній нормі відсутні будь-які посилання щодо застосування (або незастосування) її положень до уніфікованих форм актів, що затверджені та опубліковані до набрання нею чинності. Затвердження нової Методики 1 зумовлює зміну переліку питань для здійснення заходів державного нагляду, що вносяться до уніфікованої форми акта.
Відтак, уніфікована форма акту перевірки має відповідати не лише нормам Закону № 877-V, а й враховувати критерії, встановлені законодавством для визначення ступеня ризику, що враховується органом державного нагляду під час визначення переліку питань для здійснення планового заходу, що затверджується наказом такого органу.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що застосування форми акту, яка не враховує положення Методик 1 та 2, порушує принцип «належного урядування» та унеможливлює проведення перевірок без затвердження нової уніфікованої форми акту.
Також, на думку апелянта, законом не передбачено обов'язкових критеріїв щодо форми, змісту вимоги про надання інформації, однак регламентовано про обов'язок суб'єкта господарювання надавати документи, що можуть підтверджувати порушення вимог законодавства, а також довідки, відомості і матеріали.
Однак, доводи апеляційної скарги не спростовують того, що в порушення п. 1 глави 3 розділу III Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 та абз. 1 п. 33 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 55 від 17.01.2018 року, запит не містить реєстраційного індексу, а тому не є таким, що внесений до документаційного фонду головного управління.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, з урахуванням приписів абз. 1 п. 1 ч. 1, пунктів 2 та 3 ч. 1 Закону № 5007-VI запит про надання інформації мав бути зареєстрований в уповноваженому органі - головному управлінні.
Колегія суддів не приймає доводи, викладені апелянтом щодо зауважень суду першої інстанції до змісту Акту перевірки № 1101-10, оскільки аналіз зауважень рішення суду першої інстанції стосувався саме змісту рішення № 16, а не як стверджує апелянт - Акту перевірки № 1101-10.
Так, здійснивши аналіз змісту рішення № 16, судом встановлено, що відповідач посилається на порушення позивачем вимог як щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, так і його застосування, що зафіксовано в акті перевірки.
В той же час, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що рішення № 16 не містить детального опису порушення, що повністю відповідало б змісту порушень, зазначених в акті перевірки. Також
Також, рішення № 16 містить посилання виключно на акт перевірки, в якому відсутні будь-які посилання на встановлені суми необґрунтовано одержаної позивачем виручки і не містить посилань на вимоги нормативно-правових актів, які були порушені позивачем внаслідок порушення вимог щодо застосування тарифу. Період - з 22.07.2018 року по 28.02.2019 року - зазначений відповідачем у рішенні № 16, є лише складовою частиною періодів, зазначених відповідачем в абзацах 1-7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки.
Із змісту рішення № 16 не вбачається можливим чітко визначити, за яке саме порушення, зазначене в акті перевірки, відповідачем застосовано штраф у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI. Також, у вказаному рішенні відсутні будь-які посилання на документ, яким встановлено суму одержаної позивачем необґрунтованої виручки у розмірі 1 671 054,28 грн.
Ці та інші зауваження в рішенні суду першої інстанції стосуються змісту та форми рішення № 16 від 22.07.2019 про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, а не акту перевірки № 1101-10 від 18.03.2019 року, що вбачається з доводів апеляційної скарги, які колегія суддів не приймає до уваги внаслідок їх безпідставності.
Як вбачається з оскаржуваного рішення № 16:
- перевіркою встановлено, що керуючою компанією, в період з 01.03.2016 року по 28.02.2019 року, порушено вимоги щодо формування та застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що зафіксовано в акті перевірки;
- всього мешканцям Деснянського району м. Києва за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 22.07.2018 року по 28.02.2019 надлишково нараховано суму у розмірі 1 671 054,28 грн., чим було порушено вимоги п. 7 Порядку № 869, ч. 2 ст. 12 Закону № 5007-VI, за що передбачена відповідальність згідно пункту 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI.
Підпункт 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI передбачає застосування адміністративно-господарської санкції до суб'єкта господарювання за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.
Враховуючи приписи статті 239 Господарського кодексу України, суд погоджується із доводами позивача, що частина друга статті 20 Закону № 5007-VI визначає застосування до суб'єкта господарювання санкції у вигляді повернення необґрунтовано одержаної виручки споживачам.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 5007-VI - необґрунтовано одержана виручка є такою, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання.
Так, згідно з додатків до Акту № 1101-10 від 18.03.2019 перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін відповідач у Додатку № 1 зробив розрахунок різниці розміру тарифу за 1 кв.м. плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановленого розпорядженням КМДА від 30.04.2015 № 442 та встановленого розпорядженням КМДА від 06.06.2017 № 668 при сплаті споживачами до 20 та після 20 числа (за період з 01.07.2017 - 28.02.2019), яка за підрахунками відповідача складає 305 855 673,45 грн.
Натомість, відповідач не встановив суму надлишкових коштів та факт отримання позивачем необґрунтованої виручки, зокрема в розмірі 1 671 054,28 грн.
Застосовуючи норму частини другої статті 20 Закону № 5007-VI, відповідач мав встановити та обрахувати суму необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання, однак не зробив цього.
Акт перевірки та припис не містять будь-яких посилань на встановлення факту одержання необґрунтованої виручки.
Колегія суддів враховує, що у додаткових поясненнях від 13.12.2019 року відповідач посилається на те, що у додатках 1, 2 та 3 до акту перевірки наведені розрахунки головного управління.
Також, у додаткових поясненнях від 13.01.2020 року відповідач наводить наступний розрахунок суми штрафу:
«В ході перевірки виявлені порушення на суму 189 892,54 * 36 міс.= 6 836 131,45 грн. за 36 місяців (без ПДВ). Сума з ПДВ 8 203 357,74 грн., що складає 227 871,04 грн. з ПДВ в місяць та 7 595,70 грн з ПДВ в день. Адміністративно-господарські санкції застосовуються за 7 місяців та 10 днів: 227 871,04 грн. х 7 міс. = 1 595 097,28 грн., 10 днів х 7 595, 70 грн. = 75 957 грн. Таким чином, сума штрафу складає: 1 671 054,28 грн. з ПДВ».
Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, порушення, які зафіксовані в абзацах 1-4 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки йдеться саме про застосування тарифу.
Додаток 2, наданий відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, має назву «тротуарів на баланс ШЕДів та застосування некоректних коефіцієнтів приведення прибудинкових площ» та не містить будь-яких посилань на реквізити акта перевірки. На сторінці 6 цього додатку, в кінцевій графі «всього» колонки «зниження нарахувань по ж/б за місяць, грн.» зазначено суму 189 892,54 грн.
Таким чином, вищевказаний розрахунок відповідача є необґрунтованим, оскільки ні актом перевірки, ні додатком 2 не встановлено суму необґрунтовано одержаної виручки у сумі 6 836 131,45 грн.
Акт перевірки та додаток 2 не містять будь-якої інформації про те, що сума 189 892,54 грн. є сумою необґрунтовано одержаної виручки за 1 місяць. Проте, у акті перевірки зазначено виключно про період з 01.03.2016 року по 28.02.2019 року без будь-яких посилань на помісячні розрахунки.
Відповідно, помноження відповідачем суми 189 892,54 грн. на 36 місяців не відповідає змісту акта перевірки та додатку 2.
Колегія суддів також враховує, що у складених відповідачем акті перевірки та додатках відсутня інформація про встановлення розмірів фактичної виручки від продажу (реалізації) товару, виручки за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання та позитивної різниці між ними.
Апелянт підкреслює, що додані відповідачем схеми прибудинкової території, як доказ, не стосуються КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та не використовувалися позивачем, є повністю безпідставним та не відповідають обставинам справи, оскільки з 30.01.2015 но 28.02.2019 позивач не вживав належних дій спрямованих на формування та коригування тарифу, з метою недопущення порушення вимог законодавства.
Натомість, апелянтом не спростовано, що схеми, які подані відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, не можуть вважатися документацією, на підставі якої позивач здійснював розрахунки витрат на послугу прибирання прибудинкової території, оскільки не містять зазначені схеми і будь-якої інформації, передбаченої складовими формули, що визначена п. 7 Порядку № 869.
При цьому, надані відповідачем копії схем не завірені у встановленому законодавством порядку як такі, що відповідають оригіналу, в той час як позивач заперечує про створення ним вказаних схем, а в акті перевірки відсутні будь-які посилання на використання позивачем саме цих схем під час розрахунків витрат на послуги.
З доводів позивача також вбачається, що інформація про розмір приведеної площі, яка зазначена в наданих відповідачем схемам по вул. Викова, 6 та 12, по вул. Будищанська, 9/40 та по вул. Цвєтаева, 8 - не співпадає з інформацією зазначеною відповідачем в додатку № 2 до акту № 1101-10 від 18.03.2019.
Щодо встановленого перевіркою порушення, а саме: до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КІІ «Шляхо-експлуатаційне управління но ремонту га утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві па підставі Наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 р. №23, колегія суддів зазначає наступне.
Як вірно наголошено судом першої інстанції, пунктом 7 Порядку № 869 (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) визначено, що витрати з прибирання прибудинкової території (Впт) визначаються за формулою Впт=(Оз+Вф+Н+М+І):Пз, де Оз - заробітна плата; Вф - відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування; Н - накладні витрати; М - матеріальні витрати; І - обов'язкові платежі до бюджету; Пз - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку).
Вказане свідчить, що Порядок № 869 (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) взагалі не передбачав включення до розрахунку витрат будь-яких інших площ, ніж сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку).
Додаток 2 має назву «тротуарів на баланс ШЕДів та застосування некоректних коефіцієнтів приведення прибудинкових площ», не містить посилань на акт перевірки, його реквізити та дату його створення.класифікації та кодування об'єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.
Документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель авторського нагляду за виконанням проектів (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про землеустрій», далі - Закон № 858- IV).
З урахуванням приписів абзаців 1 та 3 пунктів 2 та 7 Порядку № 869 (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) судом встановлено, що визначення відповідачем дати порушення позивачем порядку формування тарифу з 01.02.2016 року є безпідставним, оскільки станом на цю дату позивач не здійснював розрахунок витрат у відповідності до п. 7 Порядку № 869.
Відповідачем, у встановлений законодавством порядок та спосіб, не витребувані документи що свідчать про здійснення позивачем розрахунків таких витрат та подання їх до органу місцевого самоврядування для визначення вартості надання послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та встановлення тарифу. Не витребувана, по кожному будинку окремо, документація, що необхідна була для розрахунку таких витрат і була покладена в їх основу.
Відтак, висновки відповідача щодо включення позивачем до складової розрахунку тарифу на послугу прибирання прибудинкової території площі, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі Наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 року № 23 є безпідставними та не підтверджуються наявними у справі доказами.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді І.О. Лічевецький
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 06 серпня 2021 року.