П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 серпня 2021 р.м.ОдесаСправа № 766/7917/21
Головуючий в 1 інстанції: Войцеховський Я.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Стас Л.В.,
суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області, Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач/скаржник) звернувся до суду з позовом до УПП в Миколаївській області, Департаменту патрульної поліції України (далі - відповідачі) про визнання протиправною та скасування постанови серії ДП18 №831709 від 10 травня 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. та накладання штрафу у розмірі 340,00 грн. В обґрунтування позову вказав, що адміністративне правопорушення не скоював, відповідних доказів щодо порушення Правил дорожнього руху, відповідач не надав. Крім того, відповідач позбавив його можливості скористатися правами, передбаченими ст.268 КУпАП.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 22 червня 2021 року - скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги, обґрунтовані тим, що він не скоював адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне. Оскаржувана постанова винесена з порушенням встановленого порядку щодо дослідження доказів, порушенням права на захист.
Департамент патрульної поліції України подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, за якими визначений ст.77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень, довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтується його вимога. При цьому, заявник вказує на те, що позивачем не надано жодного підтвердження, яке б спростувало факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
УПП в Миколаївській області не скористалося процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 травня 2021 року Інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області винесено постанову серії ДП18 №831709 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Дана постанова вмотивована тим, що позивач 10 травня 2021 року об 22-00 год. керуючи автомобілем «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на а/д Миколаїв-Вознесенськ 188 км, не виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугам» та здійснив рух прямо з крайньої лівої смуги, яка передбачена для повороту ліворуч, чим порушив додаток 1 ПДР.
В постанові зазначено про фіксування правопорушення приладом : DM4027.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова винесена посадовою особою відповідача у відповідності до вимог законодавства. Надані відповідачем докази переконливо доводять факт порушення позивачем ПДР України, при цьому, останнім дані обставини не спростовано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно пункту 8.4 (г) ПДР України, наказові знаки показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.
Знак 5.16 «Напрямки руху по смугах» показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.
З гідно п.п.11.1 ПДР України, кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16, 5.17.1, 5.17.2, а за їх відсутності - самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними.
Із долученого УПП в Миколаївській області диску з відеозаписом вбачається рух транспортного засобу позивача, марки «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , прямо зі смуги, призначеної для повороту ліворуч, що є порушенням вимог знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах».
З вказаного відеозапису чітко вбачається належне розміщення дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугам» обабіч дороги на боці, що відповідає напрямку руху. Таким чином, інформацію, яку даний знак передає, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.
Поряд з цим, посилання позивача на те, що дорожнє покриття на правій смузі мало істотні пошкодження, що стало причиною для керування позивачем транспортного засобу по лівій смузі дороги, не підтверджено належними доказами.
Твердження апелянта, про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, з причини завади у вигляді патрульного автомобіля, спростовуються відеозаписом « 20210511062705000628» та спростовує довід апеляційної скарги про те, що є підстави для звільнення позивача від адміністративної відповідальності.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В ст. 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити в тому числі найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є наявним та підтверджується відеозаписами « 20210511062705000628», « 20210511062715000629», « 20210511062729000630», « 20210511062735000631», « 20210511062745000632».
Щодо оцінки належності та допустимості наданого відповідачем доказу - відеофіксації факту вчинення правопорушення позивачем та порядку притягнення його до адміністративної відповідальності, слід зазначити наступне.
Даний доказ є належним, оскільки містить інформацію, що стосується обставин справи, відеофіксацією підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, з цією відеофіксацією правопорушник був ознайомлений шляхом демонстрації її поліцейським під час розгляду справи.
Висновок про те, що відеоматеріали з місця події є доказами в адміністративній справі, які безпосередньо свідчать про наявність та обставини правопорушення, неодноразово був висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 травня 2018 року у справі №727/6565/17, від 11 липня 2019 року у справі №686/15730/16-а.
Крім того, слід зазначити, що факт проїзду прямо з крайньої лівої полоси, де рух дозволений лише ліворуч, крім відеозапису « 20210511062705000628», неодноразово визнається ОСОБА_1 під час розмови з поліцейським, зафіксованого іншими доданими відеозаписами та в самій позовній заяві до Херсонського міського суду Херсонської області.
Тобто, факт самого проїзду з порушенням вимог дорожнього знаку 5.16 "напрямки руху по смугам" доведений і іншими доказами, окрім відео « 20210511062705000628», а тому порушення вимог ПДР є доведеним належними та беззаперечними доказами, які були враховані в рішенні суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стосовно твердження позивача відносно відеозапису, наданого відповідачем, як недопустимого доказу по справі, колегія суддів зазначає, що сукупний аналіз усіх наявних у справі доказів, в тому числі відеофіксації, з урахуванням дати та часу зафіксованої на відеозйомці, яка співпадає з зазначеною датою та часом в оскаржуваній постанові, дає підстави стверджувати, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, є в повній мірі доведений відповідачем.
В силу положень статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, відповідач оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу.
Частина 2 статті 258 КУпАП надає право Національній поліції не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
При цьому, слід зазначити, що за приписами закону про адміністративні правопорушення, розгляд справі і накладення штрафу інспекторами поліції фактично відбувається в спрощеному порядку, підстави для відкладення таких контролюючих функцій не передбачено.
Отже, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення правил у сфері дорожнього руху, має спростувати виявлене правопорушення на місці його вчинення, в іншому випадку правомірність дій водія доводиться у судовому порядку шляхом подання позову про скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, з можливістю скористатись правовою допомогою.
Так, позивач вказує, що йому не надано можливості користуватися правовою допомогою та не надано можливості скористатися правами, передбаченими ст.268 КУпАП.
Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначені у ст. 268 КУпАП.
Згідно вказаної норми права особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право:
- знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання;
- при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження;
- оскаржити постанову по справі.
Зміст ст. 268 КУпАП вказує на те, що зазначені права поділяються на загальні, які має кожна особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також права, якими особа наділяється при розгляді справи.
Колегія суддів зазначає, що законом встановлений спеціальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП, який полягає у тому, що протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова виноситься на місці вчинення правопорушення. У такому випадку не здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП.
Колегія суддів враховує висновок Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, згідно якого скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
У вказаному рішенні міститься висновок про те, що положення, зокрема ч. 1 ст. 268 КУпАП, є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
На час розгляду конституційного подання і прийняття вказаного рішення, Кодексом України про адміністративні правопорушення не було передбачено застосування скороченого провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», що набув чинності з 08 серпня 2015 року, були внесені зміни до ст. 258 КУпАП у частині визначення випадків, у яких протокол про адміністративне правопорушення не складається, а накладання адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на місці його вчинення.
Отже, право користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права гарантується при розгляді справи за правилами розділу ІV КУпАП, який у даному випадку не здійснювався.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція ст. 122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
При цьому судова колегія звертає увагу на те, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення.
Позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв'язку. Таким чином, відповідачем було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, при розгляді справи.
Крім того, згідно наявного в матеріалах справи посвідчення адвоката України №001597, виданого 26 квітня 2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 є фахівцем в галузі права, є адвокатом, про що, згідно наявного в матеріалах справи відеозапису, ним також було заявлено особисто при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Поряд з цим, колегія суддів також вважає спростованими посилання апелянта на порушення судом першої інстанції його прав на доступ до правосуддя, оскільки з наявних в матеріалах справи розписок вбачається факт належного сповіщення позивача про розгляд справи призначеної на 01 червня 2021 року о 13:25 год. та на 22 червня 2021 року о 09:35 год. (а.с.11, 31).
Крім того, посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови, колегія суддів не бере до уваги та зазначає, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18).
За таких обставин судова колегія вважає, що докази порушення відповідачем процедури винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відсутні, а тому висновки суду першої інстанції щодо дотримання інспектором поліції вимог КпАП України при розгляді справи є обґрунтованими, що, з огляду на встановлені вище фактичні обставини, свідчить про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягає скасуванню.
Відтак, адміністративне стягнення застосовано відповідачем у відповідності до вимог закону, у межах санкцій статті, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, а судом таких обставин не встановлено. При цьому, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах доказами.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Решта доводів апеляційної скарги є несуттєвими, правомірність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області, Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного судового рішення 05.08.2021р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.