Головуючий І інстанції: Є.Д. Кравченко
06 серпня 2021 р. Справа № 480/9492/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 05.04.21 по справі № 480/9492/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
про визнання протиправними та скасування наказів,поновлення на посаді та стягнення заробітної плати,
ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі також відповідач), в якій просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області № 1707 від 30.11.2020 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП», яким до капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області, застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області № 590 о/с «По особовому складу» від 07.12.2020, яким капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області з 07.12.2020;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 07.12.2020 до прийняття судового рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що під час прийняття оскаржуваних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби за вчинення дисциплінарного проступку, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Так, на думку скаржника, висновок, який викладений в оскаржуваному наказі № 1707 від 30.11.2020 не містить конкретних обставин, які б вказували на порушення позивачем службової дисципліни, а містить містить лише формулювання, які не підтверджуються жодним доказом. Відповідно до оскаржуваного наказу дисциплінарне стягнення відносно ОСОБА_1 накладено за порушення службової дисципліни, що виразилося у ігноруванні завдань та обов'язків визначених Присягою працівника поліції, текст якої закріплено ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію», невиконанні вимог частин 1 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, частини 1 статті 3, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18; пункту 3 частини ї статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», абзацу 2 пункту 1 Розділу II «Правил етичної поведінки поліцейських», затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у нехтуванні інтересами служби, низьких моральних якостях, що негативно вплинуло, на авторитет поліції як органу державної влади. Однак, позивач зауважує, що переліченні нормативні акти носять загальний характер і не розкривають суті правопорушення, за яке на ОСОБА_1 накладене дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Апелянт вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 порушення службової дисципліни відповідачем належним чином не встановлений. Оскаржуваний наказ в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення прийнято відповідачем без повного всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, встановлення факту вчинення проступку та ступеню вини, що є невиконанням покладених на відповідача Дисциплінарним статутом Національної поліції України обов'язків. Висновки, які містяться в оскаржуваних наказах, стосуються описання порушення, що інкримінується позивачу у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та якому буде надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження, при цьому причини та умови вчинення дисциплінарного проступку відповідачем не встановлені. Позивач звертає увагу на те, що правовою підставою для звільнення особи за порушення дисципліни є наявність в її діях (бездіяльності) складу дисциплінарного проступку, тобто невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни, а для звільнення особи у зв'язку з вчиненням нею кримінального правопорушення - набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
На адресу суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання представника позивача - адвоката Хурсенко С.О. про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому провадженні. Проте, вказаний файл не підписаний електронним цифровим підписом, що підтверджується довідкою головного спеціаліста відділу ІТЗ про відсутність ЕЦП.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Згідно ч.10 ст. 44 КАС України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
За приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Враховуючи, що клопотання не містить електронного цифрового підпису, а також приймаючи до уваги, що клопотання заявлено повторно (перше клопотання було задоволене), а також те, що представник мав можливість завчасно вирішити питання, пов'язані з його участю у справі, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, визначених КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи.
Представником відповідача також подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням у відпустці. Проте, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки заявник жодним чином не обґрунтовує та не надає доказів підтверджуючих неможливість іншого представника відповідача взяти участь у судовому засіданні.
При цьому, відповідно до приписів частин 2 і 3статті 313 Кодексу адміністративного судочинства Українинеявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а при необхідності надання усних пояснень для роз'яснення встановлених обставин суд вправі додатково викликати цих осіб.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України з 07.11.2015. 11.05.2017 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області, що підтверджується послужним списком позивача (а.с. 204-210).
27.10.2020 начальником ГУНП в Сумській області прийнято наказ № 858 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії» (а.с. 34-35).
У вищезгаданому наказі зазначено, що до ГУНП в Сумській області надійшла інформація про можливі порушення службової дисципліни допущенні окремими поліцейськими Липоводолипського ВП, що зокрема призвели до внесення 29.09.2020 відомостей в ЄРДР під № 42020200000000239 за ч. 3 ст. 368 КК України. На причетність до вказаного кримінального правопорушення у рамках досудового розслідування згаданого кримінального провадження перевіряються заступник начальника Липоводолинського ВП майор поліції ОСОБА_2 та начальник сектору кримінальної поліції Липоводолинського ВП капітан поліції ОСОБА_3 . З метою підтвердження чи спростування згаданої вище інформації, надання оцінки службової діяльності керівництва Липоводолинського ВП та Роменського ВП, проведення повного, усебічного та об'єктивного службового розслідування, на виконання вимог Порядку проведення службових у Національній поліції України, Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затверджених наказом МВС України від 07.11.20 18 №893, статей 14, 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України призначено за зазначеним фактом службове розслідування.
За результатами службового розслідування дисциплінарною комісією ГУНП в Сумській області складено висновок від 26.11.2020, яким встановлено наступне.
27.10.2020 до ГУНП надійшла інформація про те, що працівниками Управління Служби безпеки України у рамках кримінального провадження, відомості про яке 29.09.2020 прокуратурою Сумської області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42020200000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, затримано заступника начальника Липоводолинського ВП майора поліції ОСОБА_2 , та начальника сектору кримінальної поліції цього ж відділення поліції капітана поліції ОСОБА_1 . Останнього безпосередньо затримано під час отримання частини неправомірної вигоди в сумі 10000 грн. Цього ж дня на підставі ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 23.10.2020 справа № 554/9894/20 в приміщенні Липоводолинського ВП проведено обшук, у ході якого вилучено кримінальне провадження відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12020200210000156 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України (Незаконна порубка лісу). З вищевказаної ухвали встановлено, що заступник начальника Липоводолинського ВП - начальник слідчого відділення поліції (на той час наказом ГУНП від 17.09.2020 № 358 о/с покладено тимчасове виконання обов'язків начальника зазначеного відділення поліції) майор поліції ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб вимагали неправомірну вигоду від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за не створення штучних перешкод у виготовленні та перевезенні лісоматеріалів, безперешкодне переміщення лісопродукції, здійсненні господарської діяльності. 27.10.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення та затримано у порядку ст. 208 КПК України. 29.10.2020 ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави, (справа № 554/9894/20; провадження № 1-кс/554/14695/2020 та № 1-кс/554/14694/2020) до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно застосовано запобіжні заходи у вигляді ттою строком на 60 днів з визначенням розміру застави в сумі 109850 грн. Застави внесено цього ж дня. 29.10.2020 ухвалами цього ж суду обрано захід забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення ОСОБА_2 і а ОСОБА_1 від посади на час досудового розслідування. Ухвали щодо відсторонення вказаних поліцейських від посади реалізовані наказом ГУНП в Сумській області від 30.10.2020 № 512 о/с. Від надання пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовилися, посилаючись на положення ст. 63 Конституції України.
Також, встановлено, що 28.10.2020 поліцейськими Липоводолинського ВП (ЄО Липоводолинського ВП № 1870) неподалік с. Бухалове, Липоводолинського району виявлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які здійснили незаконний поруб дерев. У ході ОМП вилучено деревину та знаряддя вчинення злочину.
29.10.2020 за вказаним фактом слідчим відділенням Липоводолинського ВП внесено відомості до ЄРДР під № 120202002000163 за ч. 1 ст. 246 КК України. Досудове розслідування триває.
В той же час моніторингом наявної в ІТС ІПНП інформації встановлено, що жодних реєстрацій відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , щодо незаконного порубу лісу, до 28.10.2020 не було.
Таким чином, у ході службового розслідування, виходячи з наявної в ухвалі Октябрського районного суду м. Полтави від 23.10.2020 (справа № 554/9894/20) про надання дозволу на проведення обшуку в приміщенні Липоводолинського ВП інформації встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , володіючи інформацією щодо можливої причетності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з незаконним порубом дерев, не зареєстрували вказаний факт до ІТС ІПНП (журнал ЄО), не доповіли про вказаний факт керівнику Липоводолинського ВП. Також, встановлено, що жодних ОРС за вказаним фактом також зареєстровано не було, оперативні заходи не здійснювалися, що підтверджується довідкою УКР ГУНП.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , володіючи інформацією щодо протиправної діяльності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , мали при цьому власні інтереси, в тому числі корисливі, які у свою чергу суперечать інтересам служби та завданнями, які стоять перед Національною поліцією та визначені п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», а саме вживати заходи з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень та припиняти виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. Проаналізувавши сукупність встановлених обставин допущених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, те, що останні замість безумовного виконання закріплених законами перед поліцією завдань, їх проігнорували, тобто своїми вчинками поставили під сумнів доцільність свого подальшого проходження служби в органах Національної поліції, ураховуючи, що дії останніх підривають авторитет поліції, комісія прийшла до висновків про необхідність застосування відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 самого суворого заходу дисциплінарного впливу - звільнення із служби в поліції.
Висновок службового розслідування затверджений начальником ГУНП в Сумській області 27.11.2020 (а.с. 21-29).
30 листопада 2020 року начальником ГУНП в Сумській області видано наказ №1707 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП», яким до капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області за порушення службової дисципліни, що виразилося у ігноруванні завдань та обов'язків визначених присягою працівника поліції, текст якої закріплено статтею 64 Закону України про Національну поліцію», невиконання вимог частин 1 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, частини 1 статті 3, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18; пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», абзацу 1, абзацу 2 пункту 1 Розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 № 179, що виразилося у нехтуванні інтересами служби, низьких моральних якостях, що негативно вплинуло на авторитет поліції як органу державної влади, на підставі статей 11, 12, 13, 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
З вищевказаним наказом позивач ознайомлений під особистий підпис 07.12.2020 (а.с.19).
07 грудня 2020 року начальником ГУНП в Сумській області видано наказ № 590 о/с «По особовому складу», яким капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області відповідно до пункту 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліції» звільнено зі служби в поліції (а.с. 20).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки дійшов до висновку, що наказ начальника ГУНП в Сумській області № 1707 від 30.11.2020 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП», яким до капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору кримінальної поліції Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області, застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, та наказ начальника ГУНП в Сумській області № 590 о/с «По особовому складу» від 07.12.2020, яким позивача відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції прийнято відповідачем у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Законом України "Про Національну поліцію" визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Статтею 19 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (надалі - Дисциплінарний статут), службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.
Принципи етики для працівників МВС визначають Правила етичної поведінки поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 №1179, відповідно до яких, зокрема, поліцейські повинні неухильно дотримуватись положень Конституції та законові України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку. Також, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику. Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об'єктивним.
Частиною 1 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно статті 64 Закону України "Про Національну поліцію" особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:
«Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Відповідно до статей 11, 12, 13 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється.
Згідно статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
У разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
У пункті 1 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893 (надалі - Порядок № 893) зазначено, що службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до положень п. 1, 4,7 розділу V Порядку № 893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія (п. 2 розділу VІ Порядку № 893).
Положеннями статті 19 Дисциплінарного статуту встановлено, що у висновку за результатами службового розслідування зазначаються, зокрема: документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Згідно з приписами розділу VІ та VІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов'язки керівника.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно статті 21 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Статтею 22 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
За відсутності на службі без поважних причин поліцейського, до якого застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади чи звільнення із служби в поліції, таке дисциплінарне стягнення виконується, а витяги з наказів про застосування та виконання дисциплінарного стягнення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. У такому разі днем ознайомлення поліцейського із зазначеними наказами є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення їх поліцейському, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, або повнолітньому члену сім'ї такого поліцейського.
Підстави звільнення зі служби в поліції визначені частиною першою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якої поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (пункт 6).
Підставою прийняття оскаржуваних у даній справі наказів стало вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразилося у нехтуванні інтересами служби, низьких моральних якостях, що негативно вплинуло на авторитет поліції як органу державної влади.
Як вбачається з матеріалів справи, службовим розслідування встановлено, що 27.10.2020 до ГУНП надійшла інформація про те, що працівниками Управління Служби безпеки України у рамках кримінального провадження, відомості про яке 29.09.2020 прокуратурою Сумської області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42020200000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, затримано заступника начальника Липоводолинського ВП майора поліції ОСОБА_2 , та начальника сектору кримінальної поліції цього ж відділення поліції капітана поліції ОСОБА_1 . Останнього безпосередньо затримано під час отримання частини неправомірної вигоди в сумі 10000 грн.
Також, встановлено, що в ухвалах Октябрського районного суду м. Полтави від 23.10.2022 та від 29.10.2020 по справі № 554/9894/20 (а.с. 220-226) наявна інформація про те, що в.о. начальника Липоводолинського ВП ОСОБА_4 , заступник начальника Липоводолинського ВП Литвишко С.В. та начальник сектору кримінальної поліції ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб вимагають неправомірну вигоду від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за не створення штучних перешкод у виготовленні та перевезенні лісоматеріалів, безперешкодне переміщення лісопродукції, здійсненні господарської діяльності.
Також, встановлено, що 28.10.2020 поліцейськими Липоводолинського ВП (ЄО Липоводолинського ВП № 1870) неподалік с. Бухалове, Липоводолинського району виявлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які здійснили незаконний поруб дерев. У ході ОМП вилучено деревину та знаряддя вчинення злочину. 29.10.2020 за вказаним фактом слідчим відділенням Липоводолинського ВП внесено відомості до ЄРДР під № 120202002000163 за ч. 1 ст. 246 КК України. В той же час моніторингом наявної в ІТС ІПНП інформації встановлено, що жодних реєстрацій відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , щодо незаконного порубу лісу, до 28.10.2020 не було.
Таким чином, у ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , володіючи інформацією щодо можливої причетності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з незаконним порубом дерев, переслідуючи власні корисливі інтереси, не зареєстрував вказаний факт до ІТС ІПНП (журнал ЄО), не доповів про вказаний факт керівнику Липоводолинського ВП. Також, встановлено, що жодних ОРС за вказаним фактом також зареєстровано не було, оперативні заходи не здійснювалися, що підтверджується довідкою УКР ГУНП (а.с. 151).
Окрім того, у ході проведення службового розслідування встановлено, що факт причетності до вчинення кримінальних правопорушень діючих працівників правоохоронних органів (ГУНП в Сумській області), а саме до одержання службовою особою неправомірної вигоди, призвів до значного розголосу у засобах масової інформації, що призвело до значного зниження авторитету поліції серед населення.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку є повне доведення вини особи в ході службового розслідування, метою якого є з'ясування обставин вчинення дисциплінарного порушення, уточнення ступеня вини особи.
У цьому контексті слід звернути увагу на те, що за етимологічним значенням дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету, що тісно пов'язані з морально-етичними нормами.
Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та, власне, органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Отже, дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року по справі №813/3279/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Дискредитація Національної поліції полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби. Вчинення дій, що дискредитують органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 815/3636/15, у якій суд зазначив, що поняття «дискредитація» перебуває у тісному зв'язку із поняттям «дотримання морально-етичних норм» та передбачає дії, спрямовані на порушення правил професійної етики та моралі, закріплених у нормативно-правових актах спеціального законодавства, які пред'являються до осіб під час здійснення ними службових функцій та у повсякденному житті. Такі проступки самі по собі або у сукупності підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби, що зумовлює застосування до працівників органів внутрішніх справ, який вчинив діяння, несумісне з посадою, найсуворішого стягнення - звільнення зі служби. Дискредитація звання рядового та начальницького складу є окремою підставою для звільнення, яке не пов'язано із вчиненням правопорушення та набрання чинності рішенням суду.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2020 року по справі №260/1118/18 зазначила, що наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в органах внутрішніх справ, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених пунктом 66 Положення №114 у разі встановлення службовою перевіркою дій, що підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби.
Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Дана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 року по справі № 800/508/17, у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року по справ №800/508/17, у постанові від 12.12.2018 року по справі №803/1907/16, у постанові від 17.07.2019 року по справі № 806/2555/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало те, що позивач скоїв дії, які підпадають під визначення дисциплінарного проступку: невжиття заходів щодо виявлення та припинення кримінального правопорушення, недотримання законодавства, порушення норм професійної та службової етики, призвів до значного розголосу у засобах масової інформації, що призвело до значного зниження авторитету поліції серед населення.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача про те, що вину позивача у вчиненні правопорушень не доведено, оскільки остаточне рішення по кримінальному провадженню № 42020200000000289 не прийняте є необгрунтованими.
Так, предметом службового розслідування було порушення позивачем службової дисципліни, що не залежить від наявності чи відсутності остаточного вироку суду по кримінальному провадженню. В даному випадку, звільнення позивача відбулось у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення за вчинення дисциплінарного проступку.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу необґрунтованості стверджень позивача про порушення статті 62 Конституції України, оскільки суд не вирішує питання обґрунтованості обвинувачення в межах кримінального провадження.
Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.02.2020 року по справі №260/1118/18, від 08.08.2019 року по справі № 804/3447/17, від 29.05.2018 року по справі №800/508/17, від 02.10.2019 року по справі № 804/4096/17, згідно яких застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням усіх обставин вчинення дисциплінарного проступку та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Так, при розгляді даної справи необхідно врахувати висновок колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблений у постанові по справі № 320/3085/20 від 14.04.2021 .
Так, у вказаній Постанові від 14.04.2021 Верховний Суд зробив висновок про наступне:
"Відсутність обвинувального вироку щодо позивача не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку (невиконання чи неналежне виконання позивачем службової дисципліни) в його діях.
Суд також вважає необґрунтованими доводи представника позивача про те, що відсутність обвинувального вироку за порушеним кримінальним провадженням унеможливлює звільнення позивача, оскільки відсутність в діях позивача складу злочину, тобто відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності, жодним чином не може ототожнюватися з відсутністю фактів порушення дисципліни, тобто дисциплінарною відповідальністю, до якої і притягнуто ОСОБА_1 .
При цьому, слід зазначити, що відповідно до пункту 10 частини першої статті 77 Закону № 580-УІІІ, вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції.
Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення зі служби в поліції. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати із підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Як вже зазначалось, види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників поліції, установлені у статті 13 Дисциплінарного статуту.
Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарного проступку, яким визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого керівник приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення.
Законодавець чітко розмежовує випадки притягнення поліцейського до дисциплінарної та кримінальної відповідальності у якості двох самостійних підстав для звільнення зі служби. Так, у першому випадку рішення про звільнення поліцейського зі служби в Національній поліції ухвалюється на підставі висновку службового розслідування, а у другому - на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Отже, наявність судового рішення про визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення не є визначальною для притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, адже питання про дисциплінарну відповідальність вирішується за результатами проведення службового розслідування.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що накладене на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції повністю відповідає тяжкості вчинених ним у сукупності проступків, обставинам, за яких їх скоєно, та співмірно із заподіяною ним шкодою суспільним інтересам, у зв'язку з чим застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є законним, правомірним та обґрунтованим, пропорційним та за даних обставин справедливим, оскільки ОСОБА_1 вчинив дії, які є несумісними з проходженням служби в поліції та суперечать змісту присяги працівника Національної поліції України, Правил етичної поведінки поліцейських, проігнорував вимоги Дисциплінарного статуту та Закону № 580-VIII.
З урахуванням суспільного резонансу та загального уявлення суспільства про поліцейського як носія влади, вчинений позивачем дисциплінарний проступок унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 807/196/17, від 23 січня 2020 року у справі № 520/8550/18 та від 28 лютого 2020 року у справі № 818/1274/17, оскільки правовідносини у зазначених справах і справі яка є предметом розгляду не є подібними з тих підстав, що в зазначених рішеннях висновки відповідачів про порушення позивачами службової дисципліни ґрунтуються лише на матеріалах порушених кримінальних проваджень, в нашому ж випадку встановлено порушення позивачем службової дисципліни, що не залежить від встановлення вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 480/9492/20 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов