ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2021 року м. Київ № 640/31995/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства «ДНІПРОАЗОТ»
до третя особаНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Акціонерне товариство «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ»
про визнання протиправною та скасування постанови,
Пр-к позивача, Трубаков Є.О. ;
Пр-к відповідача, Смикалов В.Р. ;
Пр-к третьої особи, Астраханцева Л.Т.
Акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ» звернулось до суду з даним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24.06.2020 № 1156 «Про внесення змін до Постанови НКРЕКП від 24 грудня 2019 року № 3018».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз».
Ухвалою від 12.04.2021 призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 03.06.2021.
Ухвалою від 03.06.2021 вирішено подальший розгляд адміністративної справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 01.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.
Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.
Відповідач та третя особа проти позову заперечили посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Між позивачем (споживач) і АТ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ» укладено типовий договір розподілу природного газу від 01.01.2016 №094205L5Н8АР016.
Відповідно до п.2.1. Договору Оператор ГРМ зобов'язався надавати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач - прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Згідно з п.6.1. Договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ. Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1. цього Договору, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини приєднаної потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
Згідно з вимогами Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газорозподільних систем, Регулятором є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
24 грудня 2019 року відповідачем, як Регулятором, прийнято постанову №3018 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ», якою установлено третій особі - АТ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ»:
1) на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно:
тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,04 грн за 1 м 3 на місяць (без урахування ПДВ);
структуру тарифу на послуги розподілу природного газу згідно з додатком 1;
2) з 01 липня 2020 року:
тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,25 грн за 1 м 3 на місяць (без урахування ПДВ);
структуру тарифу на послуги розподілу природного газу згідно з додатком 2.
Визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28 березня 2017 року № 353 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпропетровськгаз».
Ця постанова набирає чинності з 01 січня 2020 року, але не раніше дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур'єр».
В подальшому, 24.06.2020 відповідачем прийнято оскаржувану постанову №1156 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24 грудня 2019 року № 3018», відповідно до якої унесено до постанови від 24 грудня 2019 року № 3018 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ» такі зміни:
1) в абзаці другому підпункту 2 пункту 1 цифри « 1,25» замінено цифрами « 1,14»;
2) додаток 2 до постанови викладено в новій редакції, що додається.
Ця постанова набирає чинності з 01 липня 2020 року, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Передумовою виникнення спірних правовідносин стало те, що згідно доводів представника позивача, викладених в позовній заяві, прийняття оскаржуваної постанови спричинило збитки для АТ «ДНІПРОАЗОТ», яке є найбільшим споживачем послуг з розподілу природного газу, що надаються третьою особою - АТ «Дніпропетровськгаз».
Обґрунтування позовних вимог, в свою чергу, зводиться до того, що:
1) рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №826/1125/20, залишеним без змін постановою ШААС від 20.10.2020, за позовом АТ «Дніпроазот», визнано протиправною та скасовано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №3018 від 24 грудня 2019 року «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Дніпропетровськгаз»;
2) процедура прийняття Постанови від 24.06.2020 є протиправною та незаконною, оскільки під час відкритого обговорення 15.06.2020 Постанови від 24.06.2020 в порушення ч. 1 ст. 10 Закону України «Про природні монополії», ч. 6 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу», п. 10 Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, необхідність або потреба змін складових тарифу, викладених у додатку 2 до Постанови від 24.12.2019 в редакції Постанови від 24.06.2020, АТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ» та Відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не роз'яснено споживачам, у тому числі залученим до обговорення представникам АТ «ДНІПРОАЗОТ». Також позивачу не зрозуміло, на яких підставах до складу тарифу включено статтю щодо повірки та ремонту лічильників, витрати на заміну лічильників та/або створення обмінного фонду лічильників, витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, а також прибуток, виробничі інвестиції та компенсації витрат за попередні періоди.
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.
Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. <…> (речення перше-третє абзацу п'ятого пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 3 жовтня 1997 року № 4-зп/1997.
Як вбачається зі змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 по справі № 640/1125/20, звертаючись до суду з позовом, AT «Дніпроазот» заявлялись позовні вимоги щодо визнання протиправними дій НКРЕКП по встановленню тарифу на послуги розподілу природного газу для «Дніпропетровськгаз», визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 24.12.2019 № 3018 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Дніпропетровськгаз».
Отже, предметом розгляду справи № 640/1125/20 були саме зазначені позовні вимоги, щодо яких судом ухвалено відповідне рішення від 09.06.2020, яке залишене без змін постановою ШААС від 20.10.2020.
В той же час, оскаржувана Постанова №1156 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24 грудня 2019 року №3018» винесена 24.06.2020, а набрала чинності з 01 липня 2020 року, тобто вже після ухвалення судового рішення від 09.06.2020 по справі №640/1125/20, а тому, Постанова № 1156 не була та не могла бути предметом розгляду справи № 640/1125/20, оскільки винесена пізніше, ніж ухвалено рішення суду по суті заявлених позовних вимог.
Відповідно, визнана протиправною та скасована рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 у справі № 640/1125/20 постанова, мала б втратити юридичну силу з моменту набрання законної сили рішенням суду, проте в даному випадку з 01.07.2020 набрала чинності інша постанова НКРЕКП №1156 від 24.06.2020, якою внесено зміни до постанови НКРЕКП №3018.
Отже, оскаржувана в рамках справи №640/1125/20 редакція постанови НКРЕКП від 24.12.2019 №3018 фактично припинила свою дію з моменту набрання чинності постановою НКРЕКП №1156 від 24.06.2020, якою викладено зміст згаданої постанови в іншій редакції.
Таким чином, скасована судом редакція постанови НКРЕКП від 24.12.2019 3018 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Дніпропетровська», що була предметом судового дослідження по справі № 640/1125/20 припинила свою дію з набранням чинності постановою НКРЕКП від 24.06.2020 №1156 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24 грудня 2019 року №3018», а не у зв'язку з набранням рішенням по справі №640/1125/20 законної сили.
При цьому, в рамках справи №640/1125/20 позивачем не заявлялось позовних вимог про зобов'язання НКРЕКП утриматись від вчинення дій щодо встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Дніпропетровськгаз» / зобов'язання НКРЕПК встановити обґрунтований тариф, а безпосередньо судом, як свідчать дані КП «ДСС» не вживались тимчасові обмежувальні заходи в цій частині.
До того ж, наприклад, в Постанові Верховного Суду від 12.11.2020 №640/2694/19 по справі щодо про перегляд тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, оскільки чинний тариф не забезпечує позивачу по справі №640/2694/19 відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку, Верховний Суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту є саме зобов'язання НКРЕКП встановити економічно обґрунтований тариф на розподіл газу.
Відтак, є можливим дійти висновку, що оскільки оскаржувана в рамках даної справи постанова є актом індивідуальної дії, прийнятим по відношенню до іншої, а ніж позивач особи - AT «Дніпропетровська», а із набуттям чинності постановою №1156, попередня редакція постанови від 24.12.2019 №3018 автоматично втратила свою юридичну значимість, то посилання AT «Дніпроазот» на невід'ємність Постанови № 1156 та № 3018 є безпідставним, оскільки кожна з постанов прийнята окремо одна від одної стосовно АТ «Дніпропетровськгаз», внаслідок чого доводи представника позивача в цій частині є необґрунтованими та судом відхиляються.
Стосовно доводів позивача про порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Частиною другою ст.124 Конституції України (в чинній редакції) визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ч.5 ст.125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.
Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Як вже зазначалось, передумовою виникнення спірних правовідносин стало те, що згідно доводів представника позивача, викладених в позовній заяві, прийняття оскаржуваної постанови спричинило збитки для АТ «ДНІПРОАЗОТ», яке є найбільшим споживачем послуг з розподілу природного газу, що надаються третьою особою - АТ «Дніпропетровськгаз».
Тобто, порушене право безпосередньо має виходити із майнових інтересів позивача, які зазнали протиправного втручання внаслідок оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.
Однак, як в позовній заяві, так і під час розгляду справи, окрім посилань на спричинення збитків, позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу на підтвердження наведеного твердження.
Відтак, сама по собі суб'єктивна незгода позивача із обґрунтованістю оскаржуваної постанови не є належним та допустимим доказом існування порушеного права, що на переконання суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
При цьому, суд не вбачає підстав для здійснення аналізу обґрунтованості числових значень постанови, оскільки позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку з затвердженням Регулятором таких числових значень.
До того ж, слід зазначити, що за загальним правилом, плановий прибуток - це загальна сума прибутку, яку підприємство повинно отримати в періоді, що планується, від всієї фінансово-господарської діяльності промислових та непромислових господарств (підрозділів), що знаходиться на його балансі.
Плановий прибуток розраховується за відповідними математичними формулами.
Позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що за наслідками прийняття відповідачем оскаржуваної постанови плановий прибуток значною мірою зменшився, внаслідок чого суд приходить до висновку про відсутність необґрунтованого втручання в майнові права позивача через прийняття постанови №1156.
З аналогічних підстав судом не здійснювався аналіз процедури прийняття постанови №1156, оскільки за відсутності обґрунтування порушеного права такі дії суду суперечитимуть завданню адміністративного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДНІПРОАЗОТ» (код 05761620, адреса: 51909, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, ВУЛИЦЯ С.Х.ГОРОБЦЯ , будинок 1).
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ ЕНЕРГЕТИКИ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39369133, адреса: 03057, м.Київ, ВУЛИЦЯ СМОЛЕНСЬКА, будинок 19).
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ» (код 03340920, адреса: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 2).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 06.08.2021.
Суддя П.О. Григорович