1/2089
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
05 серпня 2021 року м. Київ № 640/21073/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - відповідач) адреса: 01601, м. Київ, вулиця Академіка Богомольця, 10, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у видаленні/виключенні з оперативно-довідкових картотек недостовірної інформації про громадянина України ОСОБА_1 , як особи, яка притягається до кримінальної відповідальності (в межах кримінального провадження №42017000000003538 від 07.11.2017 року), а саме інформації про те, що: «в рамках кримінального провадження № 42017000000003538 ОСОБА_1 з 15.07.2017 року розшукує Служба безпеки України, як особу яка переховується від органів прокуратури», « 01.09.2017 року Державним бюро розслідувань ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 cт. 27, ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 42017000000003538».
- зобов'язати орган державної влади - Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України видалити/виключити з оперативно-довідкових картотек недостовірну інформацію про громадянина України ОСОБА_1 як особи, яка притягається до кримінальної відповідальності (в межах кримінального провадження № 42017000000003538 від 07.11.2017 року), а саме інформації про те, що: «в рамках кримінального провадження № 42017000000003538 ОСОБА_1 з 15.07.2017 року розшукує Служба безпеки України, як особу, яка переховується від органів прокуратури», « 01.09.2017 року Державним бюро розслідувань ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 cт. 27, ч. 1 cт. 109 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні №42017000000003538».
Відповідно до пункту 4 частини першої статі 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Поряд з цим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджується з існуванням в єдиній інформаційній системі МВС відомостей про те, що: «в рамках кримінального провадження № 42017000000003538 ОСОБА_1 з 15.07.2017 року розшукує Служба безпеки України, як особу яка переховується від органів прокуратури», « 01.09.2017 року Державним бюро розслідувань ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 cт. 27, ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 42017000000003538».
Позивач звернувся до Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, як головного розпорядника інформації, з вимогою про виключення вищезазначених відомостей з єдиної інформаційної системи МВС.
Проте, листом від 21 липня 2021 року №Б-18658/16 Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України повідомив, що не передбачена можливість органів внутрішніх справ самостійно виключати відомості про особу з відповідної системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, а тому позивач звернувся за захистом його прав саме до суду.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визначення адміністративної справи сформульоване у Кодексі адміністративного судочинства України, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на вказане визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, термін «публічно-» означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17).
Предметом розгляду у цій справі є зобов'язання відповідача виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про кримінальне провадження щодо позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 109 Кримінального кодексу України.
Для вирішення питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на зазначену в позові вимогу, необхідно з'ясувати юридичну природу спірних правовідносин, а саме, чи пов'язані оспорюванні позивачем дії та бездіяльність органу поліції зі здійсненням цим органом публічно-владних управлінських функцій.
Аналізуючи з цією метою положення спеціального законодавства, питання реєстрації кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень та результатів судового провадження регулюються Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженим наказом Генерального прокурора України 6 квітня 2016 року №139, що набрало чинності 21 червня 2016 року, а до цього - аналогічним Положенням, затвердженим наказом Генерального прокурора України 17 серпня 2012 року № 69.
Відповідно до норм чинного Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України 2012 року та Положень офіційним джерелом інформації щодо зареєстрованих злочинів, осіб, підозрюваних (обвинувачених) у їх вчиненні, та руху кримінальних справ (кримінальних проваджень) є ЄРДР, а не система єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, що регламентувалася Інструкцією і функціонувала на підставі КПК України 1960 року в період чинності цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 69 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру.
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу І Положення № 139 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті першому глави 2 цього розділу (зокрема, про закінчення досудового розслідування у формі звернення прокурора до суду з обвинувальним актом на підставі пункту третього частини другої статті 283 КПК України), які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 69 Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення :
Єдиного обліку кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;
Оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;
Аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі.
Як передбачає пункт 3 глави 1 розділу І Положення № 139, Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення :
Реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;
Оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;
Аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі;
Інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.
Облік кримінальних проваджень відповідно до пункту 3.1 глави 3 розділу І Положення № 69 та пункту 1 глави 3 розділу І Положення № 139 здійснюється шляхом внесення до ЄРДР відомостей щодо руху таких проваджень, у тому числі про закінчення досудового розслідування.
Реєстратори у межах повноважень, визначених КПК України, на підставі пункту 4.1 глави 4 розділу II Положення № 69 та пункту 1 глави 4 розділу ІІ Положення № 139 «Облік наслідків досудового розслідування кримінальних правопорушень, результатів відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності» вносять до Реєстру відомості про наслідки досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Зазначені відомості є підставою для відображення у звітності даних про прийняття одного з передбачених кримінальним процесуальним законом рішень, у тому числі про звернення прокурора до суду з обвинувальним актом (пункт 4.2 глави 4 розділу II Положення № 69, пункт 2 глави 4 розділу ІІ Положення № 139).
Отже, наявність у Реєстрі відомостей щодо кримінального провадження є лише підтвердженням того, що такий факт існує як офіційний документ за наслідками досудового розслідування.
Використання поліцією відображених у Реєстрі відомостей, як і інша діяльність цього органу, відповідно до частини першої статті 8 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) може здійснюватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статті 25, 26 Закону №580-VIII передбачають повноваження поліції щодо формування, наповнення та підтримання в актуальному стані баз даних єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України стосовно зареєстрованих кримінальних правопорушень, результатів їх розгляду у судах, а також обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Внесення до Реєстру відомостей про закінчення досудового розслідування в одній з установлених КПК України форм, у тому числі звернення до суду з обвинувальним актом, саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб'єктів.
Набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, прокурора - складання обвинувального акта та направлення його до суду (частина друга статті 42 КПК України), а не наслідками відображення інформації про ці дії у відповідній базі даних.
Виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.
Виходячи з наведеного, дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.
Позивач не оскаржує вчинення слідчим, прокурором процесуальних дій і прийняття ними процесуальних рішень, відомості про які позивач вважає за необхідне виключити з Реєстру.
Водночас заявлена позивачем вимога не може розглядатися і за правилами кримінального судочинства.
Суд, як інші органи державної влади, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, з огляду на положення частини першої статті 24 КПК України не є необмеженим, а гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Із дій, бездіяльності слідчого, прокурора, пов'язаних з фіксацією інформації в ЄРДР, пунктом першим частини першої статті 303 КПК України передбачена можливість оскаржити до слідчого судді лише бездіяльність, що полягає у невнесенні до Реєстру відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви чи повідомлення про нього.
Наведений у частині першій цієї статті перелік рішень, дій або бездіяльності, що можуть бути предметом судового оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У частині другій статті 303 КПК України закріплена пряма заборона окремого оскарження інших рішень, дій або бездіяльності слідчого, прокурора.
Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для розгляду судом кримінальної юрисдикції вимог особи до органу досудового розслідування про виключення відомостей з ЄРДР.
Внесення інформації до Реєстру є передбаченим законом фіксуванням комплексу вчинених у кримінальному провадженні процесуальних дій - офіційного пред'явлення особі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а також подальшого руху справи на стадії судового розгляду з метою розрахунку показників, пов'язаних з результатами розслідування і розкриття кримінальних правопорушень.
Всупереч доводам позивача, викладеним в адміністративному позові, відображення в ЄРДР цих відомостей не є констатацією винуватості позивача у вчиненні злочину, не суперечить закріпленим у статті 62 Конституції України і статті 17 КПК України засадам презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, не перешкоджає його професійній діяльності і не обмежує жодних інших прав та інтересів.
Суд звертає увагу на те, що приписи «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України), «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 статті 238 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (див., зокрема, пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
З урахуванням особливостей заявленого предмета позову та того, що чинне законодавство не передбачає виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов'язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.
Вказане не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету офіційного фіксування здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним цій меті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі №807/1456/17, висновки якої є обов'язковими для суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що:
Виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.
Виходячи з наведеного, дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.
Водночас заявлена позивачем вимога не може розглядатися і за правилами кримінального судочинства.
Пунктом першим частини першої статті 303 КПК України передбачена можливість оскаржити до слідчого судді лише бездіяльність, що полягає у невнесенні до Реєстру відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви чи повідомлення про нього.
Наведений у частині першій цієї статті перелік рішень, дій або бездіяльності, що можуть бути предметом судового оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У частині другій статті 303 КПК України закріплена пряма заборона окремого оскарження інших рішень, дій або бездіяльності слідчого, прокурора. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для розгляду судом кримінальної юрисдикції вимог особи до органу досудового розслідування про виключення відомостей з ЄРДР.
Така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов'язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.
Підсумовуючи наведене вище суд зазначає, що позбавлений за таких обставин можливості відкрити провадження в цій справі в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із приписами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, (у тому числі у він може бути розглянутий в судовому порядку будь-якої юрисдикції, із врахуванням позиції та висновків Верховного Суду).
Аналогічного висновку дійшов також Шостий апеляційний адміністративний суд у справі 640/7075/20 в постанові від 23.06.2021.
Керуючись статтями 170, 241 - 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих предмета і підстав, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова