ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
05 серпня 2021 року справа №640/13195/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доОболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Оболонський РВ ДВС у м. Києві)
про1) визнання неправомірною бездіяльності Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерстві юстиції України щодо зняття арешту з майна, яке належить ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови від 30 жовтня 2009 року №1262/5 в рамках виконавчого провадження; 2) зобов'язання Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції України зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_1 ,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність бездіяльності відповідача, яка полягає у не знятті арешту з належного йому майна, оскільки виконавче провадження, у рамках якого його було накладено, закінчено.
Ухвалою від 18 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/13195/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву та матеріалів виконавчого провадження до суду не надав.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
На виконанні Оболонському РВ ДВС у м. Києві перебувало виконавче провадження №12580745 з примусового виконання виконавчого напису від 18 березня 2009 року №705, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37,30 м2, що належить на праві власності ОСОБА_1 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації, задовольнити вимоги ЗАТ «Кредит Європа Банк» у розмірі 772 163,39 грн.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, постановою Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві (правонаступником якого є Оболонський РВ ДВС у м. Києві) від 30 жовтня 2009 року №1262/5 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 (реєстраційний номер 9199061).
В ході проведення виконавчих дій державний виконавець реалізував квартиру АДРЕСА_1 , та перерахував на користь стягувача грошові кошти у розмірі 373 613,13 грн.
16 квітня 2010 року державний виконавець в рамках виконавчого провадження №12580745 виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 6 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Хорошун Г.В. від 23 лютого 2011 року в рамках виконавчого провадження №24624775 також накладено арешт на нерухоме майно позивача (реєстраційний номер 11586777).
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського РВ ДВС у м. Києві зі зверненням у якому просив, зокрема, зняти арешт, накладений на його майно на підставі постанови від 30 жовтня 2009 року №1262/5.
Оболонський РВ ДВС у м. Києві листом від 27 квітня 2021 року №44031 повідомив, що підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». В інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
Суд зазначає, що частиною шостою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови про накладення арешту) передбачено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (частина перша статті 55 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на даний час відносно майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна.
Як встановлено у статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні норми містили й редакції Закону України «Про виконавче провадження», які діяли у період накладення арешту на майно.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем.
Відповідно до цієї норми особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Водночас, на думку суду, не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в іншій спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, враховуючи те, що відповідачем не доведено наявності відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно позивача, а наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачу розпоряджатись своїм правом власності, керуючись вимогами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з урахуванням пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності існування на даний час арешту майна з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського РВ ДВС у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії, спрямовані на скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 9199061, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 30 жовтня 2009 року, підстава обтяження - постанова ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 30 жовтня 2009 року №1262/5, об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. М. Тимошенка, 2-Д; ідентифікаційний код 35018577).
Суддя В.А. Кузьменко