ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 липня 2021 року м. Київ № 640/7581/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Васильєвій В.Ю., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача (Київської місцевої прокуратури) - Дергунова Д.С., представника відповідача (Офісу Генерального прокурора) - Вовк І.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора,
Київської місцевої прокуратури,
Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, -
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 липня 2021 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011), Київської місцевої прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, 03150), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури від 10.03.2021 №672к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021;
- визнати протиправним та скасувати рішення тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.02.2021 № 7 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва, або на рівнозначній посаді з 12.03.2021;
- стягнути з Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 12.03.2021 до моменту фактичного поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що звільнення позивача із займаної посади в органах прокуратури в період перебування його на лікарняному та на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи відсутність доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, до структури якого входить Київська місцева прокуратура №8 м. Києва, в якій працював позивач, а також відсутність доказів скорочення кількості прокурорів у Київській місцевій прокуратурі № 8 м. Києва є безпідставними, відбулося з порушенням чинного законодавства, а тому наказ керівника Київської міської прокуратури від 22.02.2021 № 286к є протиправним та підлягає скасуванню. Стосовно протиправності рішення Кадрової комісії позивачем наголошено, що при проведенні атестації не було забезпечено дотримання вимоги закону щодо прозорості такої атестації та її публічності, а відсутність функціонального принципу та не врахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливила об'єктивність атестації та створила нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури. Також позивач відмітив, що він не згоден з результатами оцінки тестування, оскілки програма на якій здійснювалось тестування працювала з технічними перебоями, в результаті чого видала неправильний результат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання по справі.
Відповідач в особі Київської місцевої прокуратури надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що юридичним фактом, що зумовило звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», було рішення № 7 від 19.02.2021 тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур про неуспішне проходження позивачем атестації, а тому доводи позивача щодо відсутності в оспорюваному наказі конкретної підстави для звільнення з посади прокурора, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», що породжує у позивача стан правової невизначеності, є необґрунтованими, оскільки наказ керівника Київської міської прокуратури № 672к від 10.03.2021 містить посилання на підп. 2 п. 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ щодо звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та формулювання, що його видано у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, також вказано підставу для його видання, а саме рішення тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 7 від 19.02.2021. Так, відповідачем наголошено, що Позивач обізнаний з дійсними підставами звільнення та не перебуває в стані правової невизначеності щодо підстави звільнення. Щодо скорочення чисельності штату прокуратури, в якій працював позивач, відповідачем зазначено, що з урахуванням наказу Генерального прокурора від 19.08.2020 № 45ш «Про встановлення граничної штатної чисельності обласних прокуратур та спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 2ш, який набрав чинності 15.03.2021, у зв'язку з утворенням з 15.03.2021 окружних прокуратур і припиненням діяльності місцевих прокуратур, Київську місцеву прокуратуру № 8 виключено зі структури та штатних розписів Київської міської прокуратури. Цим же наказом в структурі та штатних розписах Київської міської прокуратури встановлені окружні прокуратури та затверджено структуру та штатну чисельність Київської міської прокуратури, яка була введена з 15.03.2021. Відбулось фактичне скорочення кількості прокурорів на 2 прокурорські посади. А отже, і твердження позивача про відсутність підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру, є безпідставними. Також відповідач відмітив, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», не поширюються положення законодавства щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження, а пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ передбачено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Додатково, відповідач наголосив, що ОСОБА_1 про своє перебування на лікарняному органи прокуратури не повідомляв, листок непрацездатності для оплати не надавав, зазначив про це тільки у позовній заяві.
Протокольною ухвалою суду від 15.06.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідач в особі Офісу Генерального прокурора також надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем було дотримано вимоги порядку проходження прокурорами атестації та подано заяву у встановлений строк, за визначеною формою про переведення на посаду прокурора в місцевій прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв'язку з чим його допущено його до проходження. З огляду на це, останнім надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII, у відповідності до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Така згода є свідченням усвідомлення прокурором наслідків неуспішного проходження атестації. Так, своїми конклюдентними діями, які виразились в безпосередній участі в процедурі проведення атестації, ОСОБА_1 підтвердив згоду на проходження атестації в порядку та на умовах, визначених Порядком № 221. За наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) позивач, набрав 68 балів, що є менше прохідного балу для прохідного балу для успішного складання іспиту. Враховуючи викладене, тринадцятою кадровою Комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), керуючись п. 6 розділу І, п. 5 розділу II Порядку № 221, обґрунтовано прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. В останньому відзив Офісу Генерального прокурора узгоджується з відзивом Київської місцевої прокуратури.
В судовому засіданні 28 липня 2021 року позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представники відповідачів (Київської місцевої прокуратури та Офісу Генерального прокурора) в судовому засіданні 28 липня 2021 року проти позову заперечували та просили суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.
У судовому засіданні 28 липня 2021 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 з 26 жовтня 2010 року працював в органах прокуратури міста Києва на посаді прокурора.
19.09.2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», №113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 року.
Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 затверджений Порядок проходження прокурорами атестації.
04.10.2019 року на сайті Генеральної прокуратури України було оприлюднено оголошення про порядок подання прокурорами заяв для проходження атестації.
Як встановлено під час судового розгляду справи, року позивачем на виконання п. 10 Порядку було подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
17.11.2020 року наказом Офісу Генерального прокурора №545 «Про створення тринадцятої кадрової комісії» утворено відповідну комісію.
Рішенням тринадцятої кадрової комісії №7 від 19.02.2021 визначено, що прокурор Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 68 балів, що є меншим прохідного балу - 70 для успішного складання іспиту, а відтак, він не допускається до проходження іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички та припиняє участь в атестації. У зв'язку з цим прокурор Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
10.03.2021 року Київською місцевою прокуратурою було видано наказ №672к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №8 міста Київ та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.
Також, у наказі міститься посилання про те, що при його виданні відповідач керувався нормами, закріпленими у статті 11 Закону України «Про прокуратуру», підпункті 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Передумовою для звільнення позивача з роботи стало прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та реалізація визначених ним процедур.
Зазначеним Законом було, зокрема, слова «Генеральна прокуратура України» в Законі України «Про прокуратуру» замінено словами «Офіс Генерального прокурора».
Одночасно п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» такого Закону визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Також визначено спеціальний порядок переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Так, відповідно до п.п. 6, 7, 9, 10, 11, 17, 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
У разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України «Про прокуратуру». При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про прокуратуру», не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.
Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» були визначені спеціальні умови для звільнення прокурорів, які займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Так, відповідно до п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
У свою чергу п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що атестація, передбачена розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», є спеціальним механізмом перевірки прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури на їх відповідність вимогам, що ставляться до прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур та окружних прокуратур з метою вирішення питання про переведення їх на роботу до системи органів прокуратури, що визначена у ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Підставою для початку проведення атестації є законодавчі зміни, внаслідок яких Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури припиняють виконувати свої повноваження внаслідок їх передачі Офісу Генерального прокурора, обласним та окружним прокуратурам.
За змістом наведених норм, запровадження таких змін має супроводжується ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або ж скороченням кількості прокурорів органу прокуратури, адже правовим наслідком відмови від проходження атестації або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури, а також неуспішного проходження атестації або відсутності вакантні посади є звільнення прокурора з посади саме на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
За відсутності одного із таких фактів сам початок проведення процедури атестації не узгоджуватиметься з вимогами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що саме по собі є самостійною та достатньою підставою для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Як свідчать матеріали справи, позивача було звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва, яка входила до структури Прокуратури м. Києва та не мала статусу окремої юридичної особи.
Наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур», юридичну особу - прокуратура міста Києва було перейменовано у Київську міську прокуратуру, без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
Таким чином, судом встановлено, що фактично відбулось перейменування юридичної особи, однією із складових системи прокуратури, зокрема, прокуратури міста Києва - на Київську міську прокуратуру. При цьому, не відбулось ані ліквідації, ані реорганізації органу прокуратури та, як наслідок, не відбулось ані ліквідації, ані реорганізації прокуратур, які входили до складу Прокуратури м. Києва, зокрема Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.
За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).
Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у її приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.
Суд зауважує, що Керівник Київської міської прокуратури не мав повноважень звільняти позивача з підстав, інших, ніж визначені Законом України «Про прокуратуру», застосовуючи норми розділу «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Підпункт 1 пункту 19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» міг бути застосований тільки у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури чи скорочення штату прокурорів.
Окрім того, пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник «або» виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади:
1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;
2. скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII наявні дві окремі підстави для звільнення, які відокремлені сполучником «або», що покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.
Аналіз оскаржуваного наказу №1866к про звільнення позивача із займаної посади свідчить про посилання в ньому на зазначену вище норму Закону № 1697-VII, але без відповідної конкретизації підстави для звільнення, що породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому одним із фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність, згідно з якою юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними. Адже інше не може забезпечити їхнє однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. На цю правову позицію звертав увагу Конституційний Суд у відповідних рішеннях (від И.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011 тощо).
Європейський суд з прав людини також неодноразово зазначав про необхідність правової визначеності закону. Так, у рішенні по справі «Вєренцов проти України» зазначено: «Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Фельдек проти Словаччини» зауважується: «Жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб дати 'змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за певних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій»
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 10.03.2021 №672к не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу, що фактично унеможливлює прийняття прокурором свідомого рішення про свою подальшу долю.
При цьому, щодо доводів позивача про те, що його було звільнено із займаної посади в період перебування його у відпустці та на лікарняному, суд відхиляє зазначені доводи, оскільки відповідно до п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, до того ж, матеріали справи не місять доказів того, що позивач повідомляв відповідача в особі Київської місцевої прокуратури про своє перебування на лікарняному та надавав листок непрацездатності.
Що стосується проходження позивачем атестації та правомірності рішення тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.02.2021 № 7 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Згідно із п. 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, порядок роботи яких, перелік і склад визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання ( п. 6 Порядку № 221).
Як встановлено під час судового розгляду справи, позивачем було дотримано вищевказані вимоги та подано заяву у встановлений строк та за визначеною формою, у зв'язку з чим його було допущено до атестації прокурорів.
Іспит проведено у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, в якому брав участь позивач.
Рішенням Кадрової комісії №13 від 19.02.2021 №7 встановлено неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що ним набрано 68 балів, що менше прохідного балу - 70.
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №221 перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.
Як зазначено на офіційному веб сайті Офісу Генерального прокурора https://www.gp.gov.ua/ua/arp, мета тестування - виявити рівень знань законодавства та вміння їх застосовувати для ефективного виконання прокурорських обов'язків. Під час тесту учасникам необхідно за допомогою комп'ютерної техніки за 100 хвилин дати відповідь на 100 запитань. Перелік запитань формується рандомно з загального переліку з 6000 запитань.
Судом встановлено, що у прокуратурі існує спеціалізація прокурорів, впровадження якої передбачено наказом Генерального прокурора України № 15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України». Відповідно до п. 8.1 вказаного наказу структурні підрозділи створюються на єдиних для Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур засадах, як правило, за функціональним (предметним) принципом. Пунктом 8.3 передбачено, що робота структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур організовується, як правило за функціональним (предметним) принципами, з урахуванням теоретичної підготовки та практичного досвіду працівників, використовуючи їхню спеціалізацію закріплення за ними конкретних напрямів.
Однак, така спеціалізація при формуванні тестових питань для іспиту взагалі не врахована та не передбачена Порядком проходження прокурорами атестації. Це дає підстави вважати, що передбачена атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов'язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав.
Відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об'єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури.
Окрім того, Порядком проходження прокурорами атестації не передбачено жодних умов та вимог до програмного забезпечення, яке б унеможливлювало втручання третіх осіб щодо встановлення кінцевого результату іспиту, відсутня інформація про розробника тестових питань для іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та чи проходили вони апробацію та/або рецензуванння.
Відповідачем не надано доказів, у тому числі, виданих Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України документів, які засвідчують спроможність використаного в рамках процедури атестації прокурорів програмного забезпечення, забезпечення анонімності, конфіденційності та захисту від втручання третіх осіб.
В контексті викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що навіть за наявності факту непроходження позивачем іспиту, оскільки останнім було відкликано свою заяву, судом встановлено значні процедурні порушення щодо призначення та проведення атестації позивача.
На переконання суду, умови проведення атестації прокурорів є необ'єктивними, враховуючи наведені вище обставини.
Згідно п.12 Порядку роботи кадрових комісій, затверджених наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 рішення про неуспішне проходження атестації повинне бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
На переконання суду, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо позивача критеріям обґрунтованості та безсторонності не відповідає, оскільки кадровою комісією не було надано оцінку всім обставинам, що передують прийняттю рішення, зокрема і обставини щодо технічних проблем з використанням програми під час проведення тестування, про що позивачем наголошено в позовній заяві та не спростовано відповідачами.
Відповідно до п. 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Отже, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується. Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу керівника Київської міської прокуратури від 10.03.2021 №672к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021 та в частині визнання протиправним та скасування рішення тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.02.2021 № 7 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою та другою статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність звільнення останнього, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва, або на рівнозначній посаді з 13.03.2021 (наступного дня за днем звільнення).
В частині позовних вимог про стягнення з Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 12.03.2021 до моменту фактичного поновлення на роботі, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, враховуючи наведені приписи законодавства, а також дату звільнення позивача із займаної посади та дату прийняття даного рішення про поновлення позивача на займаній посаді, вимоги про стягнення на користь останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню шляхом стягнення зі Святошинської окружної прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2021 по день винесення рішення - 28.07.2021.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність звільнення позивача та прийняття оскаржуваного наказу про звільнення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254,371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури від 10.03.2021 №672к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.02.2021 № 7 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
4. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва, або на рівнозначній посаді з 13.03.2021.
5. Стягнути зі Святошинської окружної прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 12.03.2021 по день винесення рішення - 28.07.2021.
6. В іншій частині позову - відмовити.
7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення місячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05 серпня 2021 року
Суддя Н.Г. Вєкуа