ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 липня 2021 року місто Київ №640/27697/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів: Пащенка К.С., Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Лук'янець Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомПрофспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом"
до третя особа Кабінету Міністрів України Державна служба морського та річкового транспорту України
провизнання протиправною та нечинною постанови від 06.09.2017 №1095,
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 липня 2021 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.
Профспілкова організаця м. Миколаєва «Сильні разом» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа Державна служба морського та річкового транспорту України, в якій просить суд визнати протиправною та нечинною з моменту набрання чинності постанову Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що всупереч пунктів 6, 7 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затерджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 (надалі Правила №870) відповідачем прийнято оскаржувану постанову, якою створено Державну службу морського та річкового транспорту, однак позивачем наголошено на тому, що питання стосовно утворення або ліквідації робочих органів, затвердження або зміни її складу має вирішуватись на підставі розпорядження, а не постанови. Крім того, в постанові Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095 всупереч Правилам №870 не вказано будь-якої мети прийняття вказаної постанови.
Позивач також зауважив, що замість тієї мети, яка була вказана у пояснювальній записці до оскаржуваної постанови, факт створення Державної служби морського та річкового транспорту України (Морської адміністрації) призвів до абсолютної монополізації ринку освітніх послуг для моряків, багаторазового підвищення ціни для моряків за отримання документів для роботи, повну блокаду роботи навчально-тренажерних закладів та переведення її на ручний режим керування за принципом тотальної залежності навчально-тренажерних закладів від Морської адміністрації.
Разом з тим, позивач зауважив, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач не включив її до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів України на 2017, що, зважаючи на приписи частини першої статті 7, статті 19 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, що свідчить про обмеження принципу передбачуваності, зокрема, послідовності регуляторної діяльності, відповідності її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.
Отже, на думку позивача, створення, існування та діяльність Державної служби морського та річкового транспорту є незаконною, а оскаржувана постанова такою, що суперечить нормам чинного законодавства, з огляду на що є протиправною та має бути визнана нечинною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 (суддя Патратій О.В.) позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2021 (суддя Патратій О.В.) відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (суддя Патратій О.В.). Запропоновано відповідачу подати суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі:
- відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи;
- всі матеріали, що були або мали бути взяті відповідачем до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді, справу в порядку пп.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передано на повторний автомазитований розподіл справ між суддями.
Відповідно до частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно з протоколом повтороного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/27697/20 передано на розгляд судді Іщуку І.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 19.03.2021 прийнято адміністративну справу №640/27697/20 до провадження суддею Іщуком І.О. та призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну службу морського та річкового транспорту України. Також вказаною ухвалою запропоновано відповідачу протягом 20 днів з дня отримання копії даної ухвали надати відзив на позовну заяву, копію відзиву одночасно надіслати позивачу, третій особі.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем в Офіційному віснику України від від 30.03.2021 №24 було опубліковано оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №640/27697/20 за позовом Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови від 06.09.2017 №1095.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 відмовлено Кабінету Міністрів України у задоволенні клопотання про продовження процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву.Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 27.04.2021 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи вважає позовні вимоги необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки приймаючи постанову "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095 відповідач діяв у відповідності до пункту 6 Правил №870. Крім того, відповідачем в процесі розробки та прийняття рішення була визначена мета, у відповідності до якої була прийнята оскаржувана постанова, а Державна служба морського та річкового транспорту відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції з реалізації державної політики у визначеній сфері з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення нею повноважень та виконання функцій.
Представник третьої особи вважає, що доводи позивача стосовно створення монопольної установи, підвищення тарифів в тренажерних центрах у п'ять разів, повної блокади роботи навчально-тренажерних закладів, переведення роботи навчально-тренажерних закладів на ручний режим керування за принципом тотальної залежності НТЗ від Морської адміністрації та приватизації навчального процесу і державних підприємств не мають братися до уваги, адже не стосуються предмету доказування, а також ці твердження позивача не підтверджені будь-якими доказами.
За посиланням представника третьої особи, позивачем не зазначено про те, чиї конкретно права та інтереси порушено прийняттям оскаржуваної постанови.
Відповідно до поданих до суду пояснень від 21.05.2021 представник відповідача зазначив про відсутність порушеного права, а також про те, що приймаючи оскаржувану постанову №1095, якою передбачено утворення Державної служби морського та річкового транспорту України, Уряд діяв в межах визначених чинним законодавством повноважень. Крім того, представником відповідача наголошено на тому, що в процесі розробки та прийняття рішення визначена мета, у відповідності до якої була прийнята постанова №1095, а саме, створення Державної служби морського та річкового транспорту, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який здійснюватиме повноваження та виконуватиме функції з реалізації державної політики у визначеній сфері з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення нею повноважень та виконання функцій.
Представник відповідача вважає такими, що ґрунтуються на припущеннях, посилання позивача на утворення оскаржуваною постановою супермонопольної установи - Державної служби морського та річкового транспорту України з неймовірним обсягом повноважень, що, на думку позивача, не відповідає меті, вказаній у пояснювальній записці, та призводить до знищення будь-якої конкурентності у роботі НТЗ, знищує незалежність НТЗ, призводить до втрати моряками робочих місць.
Отже, на думку представника відповідача, доводи позовної заяви не підтверджують порушення відповідачем положень чинного законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови, а зводяться виключно до суб'єктивної незгоди позивача з самим фактом прийняття Урядом постанови №1095.
У судовому засіданні 14.06.2021 протокольною ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2021 в задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про залишення позовної заяви без розгляду у справі №640/27697/20 відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до колегіального розгляду по суті.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2021 відмовлено в задоволенні клопотання про виклик свідка ОСОБА_1 .
Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2021, від 04.06.2021, від 22.06.2021 та від 28.07.2021 розгляд справи здійснено в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 28.07.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити; представники відповідача та третьої особи заперечували проти позову та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та письмові пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Кабінетом Міністрів України 06.09.2017 прийнято Постанову №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України, серед іншого, постановив:
- утворити Державну службу морського та річкового транспорту України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури;
- затвердити Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, що додається;
- установити, що Державна служба морського та річкового транспорту України здійснює повноваження та виконує функції з реалізації державної політики у визначеній сфері з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення нею повноважень та виконання функцій.
Вважаючи протиправною постанову Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до частин першої-другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Так, особливості оскарження нормативно-правових актів, зокрема постанов Кабінету Міністрів України передбачені статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до змісту частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України такий порядок поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Предметом оскарження в даній справі є постанова Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 №1095, якою утворено Державну службу морського та річкового транспорту України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно з частинами першою-другою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у сфері вдосконалення державного управління та державної служби утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.
Згідно з статтею 3 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Як зазначив позивач, всупереч вимогам Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, проект оскаржуваної постанови мав бути виконий у формі розпорядження, а не постанови.
Статтею 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Суд зазначає, що така форма акту як постанова не вичерпується одноразовим виконанням і зберігає чинність, якщо вона не суперечить закону.
При цьому, розпорядження вичерпуються однократним виконанням і чинні впродовж терміну, зазначеного в них, або ж до досягнення результату.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
На думку суду, посилання позивача щодо неправильно обраної форми акта Уряду, яким є оскаржувана постанова, є необгрунтованими, адже правовідносини, визначені постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095, є такими, що врегульовані актами нормативного характеру та не вичерпують свою дію після набрання таким актом чинності.
Відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.
Тобто, оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнято в межах повноважень Кабінету Міністрів України.
Як зазначено позивачем, замість тієї мети, яка була вказана у пояснювальній записці до оскаржуваної постанови, факт створення Державної служби морського та річкового транспорту України (Морської адміністрації) призвів до абсолютної монополізації ринку освітніх послуг для моряків, багаторазового підвищення ціни для моряків за отримання документів для роботи, повну блокаду роботи навчально-тренажерних закладів та переведення її на ручний режим керування за принципом тотальної залежності навчально-тренажерних закладів від Морської адміністрації.
Досліджуючи вказані обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 "Про затвердження правил підготовки актів Кабінету Міністрів України" затверджено Правила підготовки актів Кабінету Міністрів України (надалі - Правила №870).
Згідно з пунктом 9 Правил №870 у процесі роботи над проектом постанови проводиться аналіз положень Конституції ( 254к/96-ВР ) і законів України, актів Президента України, які стосуються предмета його врегулювання, вивчаються акти Кабінету Міністрів України, що регулюють певні питання у відповідній сфері суспільних відносин, і практика їх застосування, наукова література, матеріали друкованих засобів масової інформації, а також результати соціологічних та інших досліджень (у разі їх проведення).
Як вбачається з пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України", утворення Державної служби морського та річкового транспорту України передбачено планом пріоритетних дій Уряду на 2016 рік, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2016 №418-р.
Також, у пояснювальній записці до проекту постанови визначено, що метою прийняття проекту акту є здійснення реформування системи управління морським та річковим транспортом, торговельним судноплавством відповідно до міжнародних стандартів для забезпечення повноцінного виконання взятих Україною зобов'язань, збереження правового режиму у міжнародному судноплавстві та відновлення ефективної системи управління реалізацією державної політики у сферах торговельного судноплавства, морського та річкового транспорту та безпеки судноплавства.
Враховуючи викладене, відповідачем в процесі розробки та прийняття рішення визначена мета, у відповідності до якої була прийнята оскаржувана постанова, а саме, створення Державної служби морського та річкового транспорту України, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який здійснюватиме повноваження та виконуватиме функції з реалізації державної політики у визначеній сфері з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення нею повноважень та виконання функцій.
Крім того, з пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови вбачається, що утворення Державної служби морського та річкового транспорту як єдиного органу з реалізації державної політики у сфері морського та річкового транспорту дасть змогу повноцінно та ефективно виконувати зобов'язання України, взяті за міжнародними договорами, а також сприятиме підвищенню ефективності системи державного управління на морському та річковому транспорті України.
Суд звертає увагу на приписах статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивач стверджує, що наслідком прийняття оскаржуваної постанови є створення монопольної установи; підвищення тарифів в тренажерних центрах у п'ять разів; повна блокада роботи НТЗ; переведення роботи НТЗ на ручний режим керування за принципом тотальної залежності НТЗ від Морської адміністрації; приватизація чиновниками виконавчої влади навчального процесу і державних підприємств.
Суд не бере до уваги вказані доводи позивача, адже вони суперечать тій меті, яка відображена в пояснювальній записці до проекту оскаржуваної постанови та не підтверджені належними та допустими доказами у розумінні статтей 72, 73 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, відповідно до Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" проект постанови Кабінету Міністрів України відповідає Конституції України; проект постанови відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу; проект постанови узгоджується з актами такої ж юридичної сили.
Проект оскаржуваної постанови також погоджено з Міністерством інфраструктури України, що підтверджується довідкою, надаю відповідачем до письмових пояснень від 21.05.2021.
Щодо посилань позивача на те, що оскаржувана постанова є регуляторним актом, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України
Тобто, регуляторна політика у сфері господарської діяльності переслідує такі завдання: вдосконалення правового регулювання господарських відносин; вдосконалення адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності.
Разом з тим, статтею 1 вказаного Закону визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
На переконання суду, оскільки прийняття оскаржуваної постанови жодним чином не спрямовувалося на регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, вказана постанова не містить ознак регуляторного акта, а тому доводи позивача про те, що відповідач не включив її до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів України на 2017 є необгрунтованими.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що в обгрунтування порушеного права позивач посилається на копію звернення ОСОБА_2 від 01.03.2019, який є членом профспілкової організації міста Миколаєва "Сильні разом", та у якому міститься інформація, чому саме оскаржуваний нормативно-правовий акт є незаконним та як він порушує права моряка.
Відповідно до відповіді від 05.03.2019 вих.№21 на звернення ОСОБА_2 від 01.03.2019 позивач повідомив, що за наслідками його заяви Профспілковою організацією м. Миколаєва "Сильні разом" будуть подані позовні заяви до суду щодо захисту його законних прав та інтересів.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.
Передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення факту порушення прав такої особи, а адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Обов'язковою умовою певного акту є, крім іншого, наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
У даному випадку, суд приходить до висновку, що позивач не є учасником спірних правовідносин та до нього не застосовуються оскаржувані нормативно-правові акти.
Крім того, позивачем не надано суду доказів на підвердження того, що ОСОБА_1 є членом Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом".
В якості правових підстав для судового оскарження вищевказаного нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України позивач зазначає, що є представником суб'єктів правовідносин, які до нього звернулися у зв'язку з тим, що до них застосовано або буде застосовано оскаржуваний акт (постанова).
Згідно з пунктом 1 Статуту Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом", затвердженого установчими зборами Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом" протоколом №1 від12.11.2014 та легалізованого реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції наказом №299-о від 27.11.2014, свідоцтво №1233, Профспілкова організація м. Миколаєва "Сильні разом" - неприбуткове громадське об'єднання робітників різних сфер, підприємств, установ та організацій, та інших мешканців м. Миколаєва, яка має статус місцевої, та територіальну сфері діяльності.
Згідного з пунктом 2 Статуту головною метою організації є захист трудових, професійних, соціально-економічних, духовних прав та інтересів членів профспілки.
Головними завданнями організації, серед іншого, вказано - звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.
При цьому, суд зазначає, що статутом Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом" не визначено функції щодо представництва членів своєї організації у судах.
Слід додати, що матеріали справи також не містять жодних доказів того, що особи, які звернулися до Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом" з приводу звернення до суду, також якимось чином задіяні у сфері нормативного регулювання оскаржуваною постановою.
У свою чергу, суд наголошує, що до позивача не застосовується та не поширюється постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095, оскільки останній не є учасником таких правовідносин.
Вказана постанова може впливати на права та інтереси ОСОБА_1 у випадку, якщо останнім буде надано відповідні докази на підтвердження порушеного права в рамках окремого адміністративного оскарження.
Суд вважає, що опосередкований вплив певних нормативно-правових актів на діяльність профспілкової організації та фізичних осіб через виконання статутних завдань, не є підставою для висновку, що відповідний нормативно-правовий акт застосований або буде застосований відносно профспілкової організації, оскільки, як вже зазначалося, нормативно-правовий акт стосується виключно осіб, права та інтереси яких порушено відповідним нормативно-правовим актом, та, як наслідок, зазначено буде підтвердженого належними доказами, як того вимагають приписи Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведене у сукупності є самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку саме цього відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
В свою чергу, відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України" від 06.09.2017 №1095.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В силу статі 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Профспілкової організації м. Миколаєва "Сильні разом" відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 05.08.2021.
Головуючий суддя Іщук І.О.
Судді Пащенко К.С.
Гарник К.Ю.