02 серпня 2021 рокуСправа № 280/6434/21
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Новікова І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних,
23 липня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 17.03.2015 по 23.07.2021 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Ленінському районного суду м.Запоріжжя від 05.03.2015 по №334/142/15-а, у загальній сумі 20565,12 грн.
Відповідно п.4 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя, дослідивши матеріали адміністративного позову, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
З матеріалів позовної заяви судом встановлено, що підставою для звернення позивача з позовом до суду стало те, що відповідачем на виконання постанови Ленінському районного суду м.Запоріжжя від 05.03.2015 по №334/142/15-а здійснено перерахунок компенсації належної позивачу, у зв'язку з чим донараховано кошти в розмірі 18175,00 грн., які не виплачено у зв'язку з чим завдано шкоду.
Позивач з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України вважає, що у відповідача через неналежне та несвоєчасне виконання покладеного зобов'язання виник обов'язок виплатити позивачу інфляційні витрати та 3 відсотки річних.
Зазначені вище обставини зумовили звернення до суду з даною позовною заявою.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини 1 статті 3 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 1, 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.5 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Позивачем у поданій позовній заяві вимог про вирішення публічно-правового спору не заявлено.
Так, відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року №14-16цс18.
Тобто, у даній справі спір пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивача щодо отримання інфляційних витрат та 3 відсотки річних, відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює. Права, за захистом яких звернувся до суду позивач є майновими.
У цьому випадку той факт, що відповідачем є орган ПФУ, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи вищевикладене, враховуючи те, що права та інтереси які просить захистити позивач носять приватно-правовий характер, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися місцевим судом за правилами цивільного судочинства.
При цьому, під час вирішення питання щодо розгляду заявлених вимог, суд враховує практику розгляду подібних правовідносин в рамках цивільного судочинства, зокрема постанова ВЕРХОВНОГО СУДУ від 04.11.2020 по справі №520/17859/19, від 30.09.2020 по справі №316/1177/19, від 12.08.2020 по справі №757/28275/17-ц, від 06.07.2020 по справі №522/16531/17.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), а також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року в справі № 757/21050/16-ц (провадження № 61-17790св18), від 08 квітня 2020 року в справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19), від 06 липня 2020 року в справі № 522/16531/17 (провадження № 61-16035св19).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем заявлено виключно позовні вимоги пов'язані з відшкодуванням шкоди завданої несвоєчасним виконанням судових рішень, вимоги про вирішення публічно-правового спору відсутні, то відповідно до ч.5 ст.21 КАС України такі вимоги повинні вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 21, 170, 241, 248, 256 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/6434/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних.
Роз'яснити ОСОБА_1 його право на звернення із позовом до місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати на адресу позивача разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її підписання.
Суддя І.В. Новікова