06 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/3354/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Житомирській області про визнаня протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 , який з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить :
- визнати бездіяльність ДФС України щодо виділення та направлення ГУ ДФС у Житомирській області коштів у сумі 420 тис. грн. 00 коп. для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги під час звільнення з посади та податкової міліції за хворобою у зв'язку з встановлення II групи інвалідності протиправною;
- визнати бездіяльність Головного управління ДФС у Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги під час звільнення з посади та податкової міліції за хворобою у зв'язку із інвалідністю у сумі 420 тис. грн. 00 коп., протиправною;
- зобов'язати ДФС України невідкладно виділити та направити ГУ ДФС у Житомирській області кошти у сумі 420 тис. грн. 00 коп. для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги під час звільнення з посади та податкової міліції за хворобою у зв'язку з встановлення II групи інвалідності;
- стягнути із Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, що належить до виплати під час звільнення з посади та податкової міліції за хворобою у зв'язку із інвалідністю, у сумі 420 тис. грн. 00 коп.;
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання у справі на 12.04.2021.
09.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву за змістом якого Головне управління ДФС у Житомирській області заперечує проти задоволення позову. Фактично не заперечує свого обов'язку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у сумі 420000 грн, однак вказує, що одноразову грошову допомогу позивачу буде виплачено у порядку черговості та після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
12.04.2021 в судовому засіданні справа не слухалась, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. Наступне судове засідання призначене на 21.04.2021 о 12:00.
14.04.2021 до суду надійшов відзив від ДФС України згідно якого , податковий орган заперечує проти задоволення позовних вимог, з мотивів викладених у ньому. Зазначає, що ДФС виконано зобов'язання щодо розгляду та прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Фактична виплата грошової допомоги у сумі 420000 грн, відбудеться у порядку черговості та після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
21.04.2021 в судовому засіданні справа не слухалась в зв'язку з клопотаннями представників сторін. Наступне судове засідання призначено на 28.04.2021 о 14:00.
У судовому засіданні призначеному на 28.04.2021 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача - ГУ ДФС в Житомирській області просила відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні оголошена перерва для надання додаткових доказів до 17.05.2021.
17.05.2021 в судовому засіданні продовжена перерва до 02.06.2021 в зв'язку з подачею уточненої позовної заяви.
02.06.2021 в засіданні суду продовжена перерва для отримання додаткових матеріалів, що мають значення для розгляду справи до 16.06.2021.
16.06.2021 ухвалою суду, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, які беруть участь, суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнено частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області, Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії скасовано. Прийняте нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Житомирській області щодо призначення йому одноразової грошової допомоги під час звільнення з посади податкової міліції за хворобою у зв'язку із інвалідністю.
Зобов'язано Головне управління ДФС у Житомирській області повторно прийняти документи та надіслати у 15-денний строк до Державної фіскальної служби України висновок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства.
Листом від 29.01.2021 № 34/14/06-97-9 Головне управління ДФС України повідомило позивача, що було погоджено та затверджено висновок про призначення та виплату позивачу зазначеної допомоги, однак одноразова грошова допомога в разі встановлення інвалідності працівника податкової міліції виплачується в порядку черговості в межах кошторисних призначень, передбачених державних бюджетом; кошти для виплати одноразової грошової допомоги виділяються розпорядником вищого рівня, тобто ДФС України; станом на 29.01.2021 кошторисні призначення на 2021 рік по ГУ ДФС у Житомирській області за кодом економічної класифікації 2730 "Інші виплати" для виплат такої допомоги не передбачені, а тому відповідач звернувся з листом до ДФС щодо збільшення кошторисних призначень по цьому КЕКВ та при збільшенні кошторисних призначень і відкритих асигнувань по даному коду ОСОБА_1 буде проведена виплата одноразової грошової допомоги в сумі 420000 грн.
Не погодившись з такою позицією, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-XII та Законом України від 24.03.1998р. №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції Закону від 13.02.2015 №208-VIII) встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
07.11.2015 втратив чинність Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990р. №565-ХІІ та набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. №580-VIІI.
Пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Такий порядок визначався частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію", якою було встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання зазначених положень, постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).
Цей Порядок та умови визначав механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (п. 1 Порядку №850).
Відповідно до п. 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно п. 9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п. 10 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.
З аналізу вищезазначеного положення №850 встановлено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання ДФС, однак містить застереження щодо строку її виплати, а саме не пізніше двох місяців із дня прийняття рішення про призначення грошової допомоги.
Враховуючи, що Державною фіскальною службою України затверджено висновок щодо призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 420000 грн, однак у двомісячний строк з моменту прийняття вказаного рішення не було здійснено її виплати позивачу, тому відповідачами вчинено бездіяльність щодо невиплати позивачу цієї одноразової грошової допомоги.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що така грошова допомога позивачу може бути виплачена лише після надходження виділених коштів оскільки нормативно-правовими актами, що регулюють дані правовідносини, органам не надано повноважень порушення встановленого максимального строку виплати одноразової грошової допомоги.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а не проведення виплати такої соціальної виплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок чи компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року).
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо стягнення із Головного управління ДФС у Житомирській області на користь позивача суми одноразової грошової допомоги є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини та норми законодавства, які їх регулюють суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН № НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39459195), Державної фіскальної служби України ( м. Київ, Львівська площа, 8, 04053, ЄДРПОУ 39292197) про визнання дій протиправними, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 у строк, встановлений п.10 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 22.01.2020, 2 групи інвалідності, в розмірі 420000 грн.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням 22.01.2020, 2 групи інвалідності, в розмірі 420000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко