Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 серпня 2021 р. Справа№200/3813/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участю секретаря судового засідання - Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в розмірі 223 016, 65 грн, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в розмірі 223 016, 65 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте, за час перебування на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області йому нарахована, але не виплачена пенсія в розмірі 223 016, 65 гривень. Зазначає, що відповідач не виплачує заборгованість у зв'язку з відсутністю фінансування територіального управління, яке не є володільцем та безпосереднім розпорядником коштів. Позивач вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті нарахованої пенсії протиправною, оскільки цим порушено його право на пенсійне забезпечення. У зв'язку із наведеним позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену пенсію в розмірі 223 016, 65 грн.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позовна вимога позивача щодо стягнення конкретної суми у розмірі 223 016, 65 грн не може підлягати задоволенню, оскільки судом не може встановлюватись конкретна сума доплати до пенсії за минулий час, так як втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства.
Крім того, щодо вимоги позивача сплатити заборгованість управління зазначає, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено. Також відповідач вказав на необхідність дотримання шестимісячного строку звернення до суду.
На підставі зазначеного, представник Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 12.04.2021 клопотання представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду із даною позовною заявою, - задовольнив. Визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Клопотання представника позивача про відстрочення їй сплати судового збору - задовольнив. Відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в розмірі 223 016, 65 грн. Розгляд адміністративної справи суд визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
10 червня 2021 року судом винесено ухвалу, відповідно до якої суд витребував в Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області повний розрахунок заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2015 по 01.06.2018. Розгляд адміністративної справи визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 11-30 год. 08.07.2021. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.
Ухвалою від 08.07.2021 суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі та призначив судовий розгляд по суті на 10 годину 30 хвилин 04 серпня 2021 року.
На судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с. 5).
Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області як внутрішньо переміщена особа на підставі особистої заяви.
За інформацією з листа відповідача від 10.02.2020 № 1900/02-34, надісланого представнику позивача, з 01.05.2015 по 01.06.2018 пенсійні виплати у розмірі 223 016, 65 грн, є нарахованими, але не виплаченими позивачу в повному обсязі (а.с.6-8).
Водночас, згідно з витягом з підсистеми Пенсійного фонду заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_1 за період з 01.05.2015 по 01.06.2018 складає 214 879, 67 грн (а.с. 35, 50).
Інших доказів в обґрунтування законності підстав не виплати пенсії позивачу відповідачем суду не надано.
Право позивача на отримання пенсії відповідачем не оспорюється.
Рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку, встановленому законом, органом Пенсійного фонду не приймалося.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність невиплати пенсії позивачу у період з 01.05.2015 по 01.06.2018.
Оскільки нараховані суми пенсії не виплачені, позивач вважає, що належним способом захисту його порушених прав є стягнення з відповідача заборгованості.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Перш за все підлягає вирішенню питання щодо визначення юрисдикції цієї справи.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові по адміністративній справі № 219/11809/19-а від 04.03.2020 року, до адміністративної юрисдикції слід відносити спір про право позивача на виплату пенсії у розмірі, який встановив суд. При цьому до предмета позову в цій справі входила, зокрема, вимога позивача про стягнення нарахованої пенсії.
Отже, розгляд адміністративного позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії, входить до юрисдикції адміністративних судів.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Проте, відповідачем протиправно не виплачено позивачу заборгованість з пенсії.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Стосовно розбіжності між сумою заборгованості, що зазначена у листі відповідача, у витязі та у відзиві, суд зазначає наступне.
На переконання суду, витяг з підсистеми Пенсійного фонду є неналежним доказом на підтвердження заборгованості з пенсійних виплат ОСОБА_1 , оскільки у вказаному витязі зазначений не весь період, за який не сплачена заборгованість позивачу.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що саме відповідачем і була розрахована заборгованість з пенсійних виплат, що викладено у довідці № 88/02-25/7 від 05.02.2020 (а.с.8), а тому у даному випадку відсутнє втручання суду в дискреційні повноваження відповідача.
Таким чином суд зазначає, що сума заборгованості по пенсії позивачу відповідачем не виплачена та вказана бездіяльність є протиправною.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (SukhanovandIlchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до положень ст.5 КАС України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом також визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Таким чином враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи та не порушить інтереси другої сторони, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсії за період з 01.05.2015 по 01.06.2018, що складає 223 016, 65 грн, а також визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті вказаної заборгованості.
Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив йому виплату не з підстав, що безпосередньо визначені законодавством.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про виплату заборгованості, право на пенсію відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу не обмежена строком звернення до суду.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з такого.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 12.04.2021 відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 293, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в розмірі 223 016, 65 грн, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 нараховану пенсії за період з 01.05.2015 по 01.06.2018 у розмірі 223 016, 65 грн (двісті двадцять три тисячі шістнадцять гривень шістдесят п'ять копійок).
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію, за період з 01.05.2015 по 01.06.2018 у розмірі 223 016, 65 грн (двісті двадцять три тисячі шістнадцять гривень шістдесят п'ять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 230, 17 грн. (дві тисячі двісті тридцять гривень сімнадцять копійок).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.08.2021.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб