03 серпня 2021 року ЛуцькСправа № 140/6150/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Литвиненко І.П.,
представника позивача - Собковського С.С.,
представника Головного управління ДПС у Волинській області - Шимчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2021 року №0019770709.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою придбання вантажного транспортного засобу 23 жовтня 2020 року між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та позивачем було укладено кредитний договір № 2897909970-КД-1.
В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайс ЛТД» (далі - ТзОВ «Ділайс ЛТД») та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №219/20 від 03 грудня 2020 року, відповідно до пункту 1.2 якого, продавець продає бувший у використанні сідельний тягач, марки DAF, модель XF105.460, ідентифікаційний № НОМЕР_1 , 2012 року виготовлення.
На виконання умов вказаного договору було виставлено рахунок на оплату від 03 грудня 2020 №379 на суму 655000,00 грн, у тому числі ПДВ 109166,67 грн та згідно із платіжними дорученнями від 03 грудня 2020 року №810 на суму 155832,00 грн та від 04 грудня 2020 року №141354972 позивач здійснив оплату за придбаний сідельний тягач.
На відпуск товару була виписана видаткова накладна від 04 грудня 2020 року №398, підписано акт прийняття-передачі транспортного засобу від 04 грудня 2020 року №219/20 та складена податкова накладна від 04 грудня 2020 року №10 на загальну суму 499168,00 грн, в тому числі ПДВ 83194,61 грн.
Позивачем 18 січня 2021 року подано до ГУ ДПС у Волинській податкову декларацію з ПДВ за грудень 2020 року, в якій було заявлено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 101440,00 грн.
ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу від 16 лютого 2021 року № 686 та відповідно до підпункту 19-1.1.6 пункту 19-1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 18 січня 2021 року №9369089276 від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
За результати проведення перевірки було складено акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету від 10 березня 2021 року №1970/07-09/2897909970, яким зокрема встановлено порушення пункту 199.2 статті 199, підпункту «в» пункту 200.4 підпункту «в» пункту 200.14 статті 200 ПК України, у зв'язку із чим відмовлено ФОП ОСОБА_1 в наданні бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2020 в сумі 101440 грн.
На підставі вказаного акта перевірки, ГУ ДПС у Волинській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2021 року №0019770709 форми «В3», яким встановлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період грудень 2020 року та на врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку у розмірі 101440,00 грн, у зв'язку із не підтвердженням формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з контрагентом ТзОВ «Ділайс ЛТД».
Представник позивача вказує, що з ТзОВ «Ділайс ЛТД» було здійснено всього одну господарську операцію, а саме купівля транспортного засобу та всі належні документи, які підтверджують реальність даної операції та у повній мірі відображають суть господарської операції, що відбулась між позивачем та його контрагентом були надані.
З наведених підстав уважає податкове повідомлення - рішення від 02 квітня 2021 року №0019770709 протиправним та просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву від 19 липня 2021 року представник ГУ ДПС у Волинській області позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, що причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2020 року було придбання в грудні 2020 року вантажного автомобіля DAF НОМЕР_2 в ТзОВ ТзОВ «Ділайс ЛТД» на загальну суму 655000,00 грн, в тому числі ПДВ 10916,67 грн на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2020 року №219/20.
На відпуск товару ТзОВ ТзОВ «Ділайс ЛТД» було виписано видаткову накладну від 04 грудня 2020 року №398 та податкову накладну від 04 грудня 2020 року №1 на загальну суму 655000,00 грн, в тому числі ПДВ 109166,67 грн та рядок 17 декларації з ПДВ за грудень 2020 року сформовано на суму 109166,66 грн за рахунок віднесення до податкового кредиту з ПДВ податкової накладної від 04 грудня 2020 року №1.
Вказує, що в охопленому перевіркою звітному періоді ФОП ОСОБА_1 оформляв взаємовідносини з ризиковими контрагентами, відображення яких в бухгалтерському і податковому обліку вплинуло на визначення у декларації від'ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування.
Зокрема, при проведенні аналізу баз даних встановлено, що ТзОВ «Ділайс ЛТД»» імпортувало сідельний тягач DAF XF 105.460,ідент № НОМЕР_1 від фірми - нерезидента Winforta OU (Endla tn 4 Kesklinna linnaosa, Tallinn, Harju maakond, 10142, Естонія) згідно ВМД №UA204020/2020/10777 від 28 вересня 2020 року, який у грудні 2020 року придбано ФОП ОСОБА_1 згідно податкової накладної від 03 грудня 2020 року №1 на загальну суму 655000,00 грн, в тому числі ПДВ 109166,67 грн. Дану податкову накладну віднесено позивачем до податкового кредиту грудня 2020 року у сумі 109166,67 грн та бюджетного відшкодування ПДВ - 101440 грн.
У свою чергу, ТзОВ «Ділайс ЛТД» рішенням про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 16 грудня 2020 року №41576 внесено до пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку, а саме: у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарських операцій, зазначених в податкових накладних.
На думку представника контролюючого органу, ФОП ОСОБА_1 не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальників товарів/послуг, що свідчить про безпідставність формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування платником за господарськими операціями з ТзОВ «Ділайс ЛТД»».
Відтак, вищенаведена інформація, свідчить про ризиковість здійснених господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Ділайс ЛТД», суми ПДВ по яких задекларовані до бюджетного відшкодування у грудні 2020 року.
З урахуванням вказаного представник ГУ ДПС у Волинській області просить в задоволенні позову відмовити повністю (арк. спр. 47-50).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено у даній справі судове засідання на 10:00 год 27 липня 2021 року (арк. спр. 41).
Судовий розгляд справи, призначений на 10:00 год 27 липня 2021 року було відкладено на 10:00 год. 03 серпня 2021 року (арк. спр. 60).
В судовому засіданні 03 серпня 2021 року представник позивача позов підтримує та просить позовні вимоги задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додатково наданих усних пояснень.
Представник ГУ ДПС у Волинській області просить у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 16 січня 2007 року зареєстрований як фізична особа - підприємець основними видами діяльності якого є КВЕД 49.41 - вантажний автомобільний транспорт (основний) та 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
На підставі наказів ГУ ДПС у Волинській області від 16 лютого 2021 року №686, від 26 лютого 2021 року №767 відповідно до підпункту 19-1.1.6 пункту 19-1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України та у зв'язку із поданням позивачем декларації за грудень 2020 року, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість та з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн (арк. спр. 28-29) податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
За результати проведення перевірки було складено акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету від 10 березня 2021 року №1970/07-09/2897909970, яким встановлено наступні порушення:
- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 201.4, 201.7 статті 201 ПК України, оскільки ФОП ОСОБА_1 занижено податкове зобов'язання (рядок 4.1 Декларації за грудень 2020 року) на загальну суму 3340,00 грн;
- абзацу «в» пункту 200.4 статті 200 ПК України, оскільки ФОП ОСОБА_1 завищено від'ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на загальну суму 3340,00 грн;
- пункту 199.2. статті 199, підпункту «в» пункту 200.4 підпункту «в» пункту 200.14 статті 200 ПК України, ФОП ОСОБА_1 відмовлено в наданні бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2020 в сумі 101440,00 грн (арк. спр. 30-36).
На підставі вказаного акту перевірки, ГУ ДПС у Волинській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2021 року №0019770709 форми «В3», яким виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період грудень 2020 року та права на врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного ФОП ОСОБА_1 відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку у розмірі 101440,00 грн у зв'язку із не підтвердженням формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з контрагентом ТзОВ «Ділайс ЛТД» (арк. спр. 37).
Вказане рішення надіслане позивачу 07 квітня 2021 та отримане останнім 09 квітня 2021 року, що підтверджується копією конверта (арк. спр. 38).
ФОП ОСОБА_1 , не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням - рішенням звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 18 січня 2021 року №9369089276 від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами проведення якої винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення, якими встановлено відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування за період грудень 2020 року на рахунок платника у банку у розмірі 101440,00 грн у зв'язку із не підтвердженням формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з контрагентом ТзОВ «Ділайс ЛТД».
За змістом норм підпунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг, (підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України).
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. (підпункт 198.2 статті 198 ПК України).
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. '
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Згідно з підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В силу норм пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996- XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як установлено судом між ТзОВ «Ділайс ЛТД» (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №219/20 від 03 грудня 2020 року, відповідно до пункту 1.2 якого, продавець продає бувший у використанні сідельний тягач, марки DAF, модель XF 105.460, ідентифікаційний № НОМЕР_1 , 2012 року виготовлення (арк. спр. 14).
На виконання умов договору позивачу було виставлено рахунок на оплату від 03 грудня 2020 №379 на суму 655000,00 грн, у тому числі ПДВ 109166,67 грн (арк. спр. 15).
Оплату за придбаний сідельний тягач ФОП ОСОБА_1 здійснив згідно із платіжними дорученнями від 03 грудня 2020 року №810 на суму 155832,00 грн та від 04 грудня 2020 року №141354972 позивач (арк. спр. 16-17).
Вказаний транспортний засіб було передано позивачу відповідно до акту прийняття-передачі від 04 грудня 2020 року (арк. спр. 19).
За наслідками вказаної господарської операції була складена видаткова накладна від 04 грудня 2020 року №398 та податкові накладні від 03 грудня 2020 року №8 на загальну суму 155832,00 грн, в тому числі ПДВ 25 972,00 грн, від 04 грудня 2020 року №10 на загальну суму 499168,00 грн., в тому числі ПДВ 83194,61 грн (арк. спр. 18, 21-22).
Позивачем 18 січня 2021 року подано до ГУ ДПС у Волинській області податкову декларацію з ПДВ за грудень 2020 року, в якій було заявлено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 101440,00 грн (арк. спр. 23-27).
Як убачається із матеріалів справи за наслідками проведення перевірки контролюючим органом встановлено порушення пункту 199.2. статті 199, підпункту «в» пункту 200.4 підпункту «в» пункту 200.14 статті 200 ПК України, у зв'язку із чим ФОП ОСОБА_1 відмовлено в наданні бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2020 в сумі 101440,00 грн, у зв'язку із не підтвердженням формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з контрагентом ТзОВ «Ділайс ЛТД».
Вказані доводи відповідач обґрунтовує тим, ТзОВ «Ділайс ЛТД» рішенням про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 16 грудня 2020 року №41576 внесено до пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку та ФОП ОСОБА_1 не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальників товарів/послуг, що свідчить про безпідставність формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування платником за господарськими операціями з ТзОВ «Ділайс ЛТД».
Разом з тим, на думку суду, у даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції, фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.
Відповідачем також не надано самого рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість ТзОВ «Ділайс ЛТД» критеріям ризиковості платника податку від 16 грудня 2020 року №41576 та жодних доказів на підтвердження вказаних обставин та обізнаність ФОП ОСОБА_1 щодо неправомірності його контрагента та злагодженості дій між ними.
Відтак, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди. Господарська діяльність суб'єкта господарювання не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
До того ж порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Такий висновок відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема в постановах від 20 березня 2020 року по справі №813/5407/15, від 10 квітня 2020 року по справі №440/1082/19, від 30 червня 2020 року по справі № 440/426/19, від 10 липня 2020 року по справі №815/146/13-а
Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Така ж позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, від 27 березня 2018 року №816/809/17.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Ділайс ЛТД» документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем не надано доказів, які б спростовували реальність таких операцій, визначали б відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, невідповідність господарських операцій цілям господарської діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності вказували не те, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Відповідачем не надано до суду будь-яких інших належних доказів нереальності спірних господарських операцій.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частини друга статті 77 КАС України). У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
В порушення вимог статті 77 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган не надав суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування за період грудень 2020 року на рахунок платника у банку у розмірі 101440,00 грн у зв'язку із не підтвердженням формування сум ПДВ, які задекларовані до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з контрагентом ТзОВ «Ділайс ЛТД».
Відтак, згідно встановлених у судовому засіданні обставин справи, аналізу норм чинного законодавства та наданих письмових доказів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 02 квітня 2021 року №0019770709.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок), який сплачений згідно із платіжним дорученням від 16 червня 2021 року №1051 (арк. спр. 4) та зарахований до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджується відповідною випискою (арк. спр. 40).
Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок) суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової (правничої) допомоги від 14 червня 2021 року, розрахунок від 16 червня 2021 року до вказаного договору, квитанція до прибуткового касового ордера від 16 червня 2021 року №15 (арк. спр. 56-58).
Зокрема, як убачається із розрахунку від 16 червня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 14 червня 2021 року позивачу були надані наступні послуги: зустріч, попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, узгодження правової позиції (кількість витраченого часу 1 година) - 1000,00 грн; вивчення та правовий аналіз матеріалів справи (кількість витраченого часу 3 години) - 3000,00 грн; підготовка та подання до Волинського окружного адміністративного суду позовної заяви (кількість витраченого часу 4 години) - 4000,00 грн.
Загальна вартість робіт (наданих послуг) в сумі 8000,00 грн була сплачена позивачем адвокату відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 16 червня 2021 року №15 (арк. спр. 56).
Представники відповідача у письмових запереченнях на заяву про визначення витрат на правову допомогу від 28 липня 2021 року та в судовому засіданні 03 серпня 2021 року проти стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн заперечує та вказує, що такі витрати не є співрозмірними із даною справою (арк. спр. 62).
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що вивчення та правовий аналіз матеріалів справи та підготовка та подання до Волинського окружного адміністративного суду позовної заяви є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а визначення суми гонорару за кожну з зазначених дій не є виправданим, а тому підлягає зменшенню.
Окрім того, суд зазначає, що предметом судового розгляду у даній справі було лише одне податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2021 року №0019770709, яким встановлено відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування сумі 101440 грн та дана справа є спором незначної складності.
Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумний розмір.
Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень відповідача щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами немайнового характеру, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок). Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 02 квітня 2021 року №0019770709.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) та витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 06 серпня 2021 року.