11 червня 2021 року Справа № 160/5108/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області що полягають у протиправній відмові призначенні пенсії за віком матері інваліда з дитинства;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як матері інваліду з дитинства з дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме з 03.08.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що по досягненню необхідного віку, вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, листом від 03.08.2020 року №14771-14609/Ф-02/8-0400/20 пенсійним органом було відмовлено у призначенні такої пенсії, посилаючись на відсутність документального підтвердження факту (моменту) настання інвалідності у дитини позивача, до досягнення шестирічного віку. Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду із даним позовом.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав обґрунтовуючи це тим, що згідно пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок), до заяви про призначення пенсії за віком особа подає документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною - інвалідом (при призначенні пенсії згідно пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058). Відповідно до пункту 2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною - інвалідом засвідчується випискою з акта огляду МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною - інвалідом після досягнення шестирічного віку надається відповідно висновок лікарсько - консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною - інвалідом до досягнення шестирічного віку. Представник відповідача вказав, що документального підтвердження про наявність у сина позивачки «медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку» позивачем надано не було.
Представником позивача подано письмові пояснення, в яких останній просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, відповідно до свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , яке видане Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 18.09.2018, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його мати - ОСОБА_1 .
Згідно листа №125 від 20.01.2020 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» Криворізької міської ради встановлено, що ОСОБА_2 згідно даних первинної медичної документації «Історія розвитку дитини (форма112/0)» під диспансерним наглядом лікарів перебуває з 08.04.2005 року, є дитиною-інвалідом з 21.05.2015. Діагноз встановлено 29.05.2017 при стаціонарному обстеженні в дитячому неврологічному відділенні КП "КМКЛ "8" КМР (з 04.05.2015 по 07.05.2015).
В листі КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» КМР №125 від 20.01.2020 зазначено, що лікарсько-консультаційна комісія не має можливості прийняти рішення та надати висновок про те, що дитина позивача ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
ОСОБА_1 після досягнення 50-ти річного віку, маючи більше 15 років страхового стажу, 17.07.2020 р. звернулась на Урядову гарячу лінію з призначення пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З копії корінця медичного висновку КНП «ЦПМСД №4» Криворізької міської ради №60 від 21.05.2015р. про дитину-інваліду віком до 18 років, виданого матері ОСОБА_1 , відносно сина ОСОБА_2 , в якому зазначено, що останній має захворювання: нижній в'ялий парапарез зі стікими вираженими порушеннями функції моторики. Висновок дійсний до 15.11.2017р.
Листом від 03.08.2020 року №14771-14609/Ф-02/8-0400/20 Саксаганським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача про відсутність права на призначення пенсії у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що інвалідність сина було встановлено після досягнення нею шестирічного віку.
У вказаному листі зазначено, що так як первинно діагноз встановлено з 04.05.2015., тобто після досягнення ОСОБА_2 шестирічного віку, та згідно листа КНП «ЦПМСД №4» Криворізької міської ради від 20,01.2020 за №125 висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що він мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку надати відсутні підстави, права на призначення пенсії відповідно до п.3 частини першої ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 не має.
Судом також досліджені Довідки до акта огляду МСЕК №021163 від 21.11.2018р. та №647230 від 21.11.2017р.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 44 Основного Закону).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058).
Статтею 1 Закону № 1058 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Абзацом третім статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV визначено, що дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист
При цьому, за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.
Згідно з пунктом 14 Положення № 1317, причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом одинадцятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
В свою чергу, пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
З аналізу наведених вище положень законодавства слідує, що пенсійне забезпечення є гарантією стабільного та належного життя осіб в старості. Пенсії є запорукою гідного рівня життя пенсіонерів та співрозмірності витрат отриманим доходам. Водночас, держава гарантує певні привілеї жінкам у питаннях призначення пенсій. Так це стосується віку, з якого жінка може отримати пенсію (він є меншим, від законодавчо встановленого пенсійного віку чоловіків), стажу роботи тощо. Певні привілеї встановлені й багатодітним жінкам та жінкам, які виховують дитину-інваліда. Мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо ж дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Отже, визначальним є не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку.
Аналогічно висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року в справі № 21-133а14, в якій він зазначив, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Зі змісту пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною 6 статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таку позицію підтримала й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 330/2181/16-а.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 17.07.2020 р. звернулась на Урядову гарячу лінію з призначення пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З копії корінця медичного висновку КНП «ЦПМСД №4» Криворізької міської ради №60 від 21.05.2015р. про дитину-інваліду віком до 18 років, виданого матері ОСОБА_1 , відносно сина ОСОБА_2 , в якому зазначено, що останній має захворювання: нижній в'ялий парапарез зі стікими вираженими порушеннями функції моторики. Висновок дійсний до 15.11.2017р.
У листі відповіді пенсійного органу від 03.08.2020 року №14771-14609/Ф-02/8-0400/20 пенсійним фондом зазначено, що до звернення надано лист КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» Криворізької міської ради від 20.01.2020 за №125, згідно з яким ОСОБА_2 під наглядом лікарів перебуває з 08.04.2005 року; інвалідність встановлена з 21.05.2015; діагноз встановлено 29.05.2017 при стаціонарному обстеженні в дитячому неврологічному відділенні КП "КМКЛ "8" КМР (з 04.05.2015 по 07.05.2015).
Так, суд звертає увагу, що у листі КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» Криворізької міської ради від 20.01.2020 за №125, за підписом голови ЛКК та членів ЛКК зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних первинної медичної документації «Історія розвитку дитини (форма 112/0)» перебуває під диспансерним наглядом з 08.04.2005 року, являється дитиною-інвалідом з 21.05.2015 року. Діагноз встановлений 29.05.2017 року при стаціонарному обстежені в дитячому неврологічному відділенні КП «КМКЛ №8» КМР(з 04.05.15 р. по 07.05.15 р.).
Вищезазначене унеможливлює прийняття рішення щодо наявності у дитини підстав для визнання її дитиною-інвалідом до 6-річного віку у відповідності до наказу МОЗ України від 08.11.200І № 454/471/516.
Підставою для видачі ЛКК такої довідки є наявність в медичній документації дитини в період до досягнення нею 6-річного віку діагнозу, встановленому відповідним спеціалістом, який відповідає переліку медичних показань для визнання дитини інвалідом та діючому на вказаний період часу.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.05.2019 року прийнятій у зразковій справі №330/2181/16-а(2-а/330/36/2016) провадження №11-1060апп18 зробила наступний правовий висновок, який враховуючи положення статті 242 КАС України є обов'язковим для врахування судом апеляційної інстанції.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду наголосила й на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» № 2109-III. При цьому за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв?язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Надані позивачем медичні документи не містять належних доказів, що її син до шести років мав захворювання, які підтверджують настання інвалідності у дитини до шестирічного віку.
За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, оскільки документи надані Управлінню ПФУ, та наявний в матеріалах справи висновок №60 від 21.05.20215р. не підтверджує факт, що до шестирічного віку дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Само по собі виховання дитини до шестимісячного віку, без показань для визначення дитиною інвалідом у віці до 6-ти років, не є підставою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства.
Разом з тим, до заяви про призначення пенсії позивачем не було надано документа, перелік яких визначений пунктом 2.18 Порядку № 22-1, про визнання її сина, дитиною з інвалідністю як до шестирічного віку, так і після досягнення такого віку.
Враховуючи те, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку на підставі статті 115 Закону № 1058 є саме визнання дитини в установленому законом порядку дитиною з інвалідністю до шестирічного віку, докази чого у випадку позивача суду не надані та судом в ході розгляду справи не здобуті, тому суд приходить до висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні такої пенсії, як особі, яка не відповідає законодавчо встановленим вимогам.
Є неприйнятним посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19.10.2020 у справі №510/475/17, оскільки обставини цієї справи не є тотожними обставинам у вказаній справі.
В справі №510/475/17 медичні документи містили доказ, що дитина мала ознаки захворювання до досягнення шестирічного віку, тобто інвалідність настала до досягнення шестирічного віку.
В нашій справі доказів наявності показань для визначення сина позивача дитиною інвалідом у віці до 6-ти років, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтовувала позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позовної заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова