про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
04 серпня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15562/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач, пенсійний орган) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати складових пенсії, а саме основної (державної) пенсії, додаткової пенсії та підвищення до пенсії, передбачених статтями 54, 50, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) в період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по даний час, зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату державної (основної) пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліду 2-ої групи, по захворюваннях, що встановлений зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до вимог статті 54 Закону №796-ХІІ в розмірі не нижче 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком за період з 01 січня 2014 року по 20 травня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліду 2-ої групи, по захворюваннях, що встановлений зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до вимог статті 50 Закону №796-ХІІ в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 20 травня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плати за період з 01 січня 2014 року по 20 травня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов'язання відповідача провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є потерпілою від аварії на ЧАЕС 1 категорії, а також непрацюючим пенсіонером, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Позивач звернулась до органу Пенсійного фонду за заявою про надання інформації про розмір виплат сум її пенсії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, включаючи складові пенсії передбаченні статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ та про розмір виплачених сум пенсій за період з 17 липня 2018 року по цей час, включаючи підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, у відповідь на яку відповідачем надано довідку з якої вбачається, що вищевказані пенсійні виплати за вказаний період проводились у розмірах не таких, як це передбачено статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ.
Вказує, що постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210).
Разом з тим, 01 січня 2014 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року №719-VII, Прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсій та підвищення до пенсії, встановлених Законом №796-ХІІ передбачено не було.
Відповідно в період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року було відсутнє інше правове регулювання відносин щодо виплати підвищення до пенсії та додаткової пенсії особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, крім Закону №796-ХІІ, застосування якого є пріоритетним над Порядком №1210, що звужує обсяг встановлених законом прав.
Окрім того, до 01 січня 2015 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлене статтею 39 Закону №796-XII, провадилось у розмірі двох мінімальних заробітних плат, однак виплату припинено, оскільки Законом №76-VIII статтю 39 Закону виключено.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказані зміни визнані неконституційними
Таким чином, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, позивач Уважає, що з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 17 листопада 2020 року №0300-0802-8/38565 позовні вимоги не визнала, мотивуючи тим, що позивач являється потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, не працюючою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області, як одержувач пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Повідомляє, що 12 жовтня 2020 року до ГУ ПФУ у Волинській області надійшли заяви ОСОБА_1 щодо надання інформації про розмір складових пенсії, передбачених статями 39, 51 Закону №796-ХІІ з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по даний час, у відповідь на яку листом від 30 жовтня 2020 року останню було повідомлено, що відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ за період з 17 липня 2018 року по даний час виплати не проводилися.
Вказує, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України від 14 червня 2011 року № 3149-VI «Про внесення змін до Державного бюджету України на 2011 рік». Пунктом 7 частини першої зазначеного Закону «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України» на 2011 рік», «Про Державний бюджет на 2012 рік», «Про Державний бюджет 2013 рік», «Про Державний бюджет на 2014 рік» доповнено пунктом 4, яким, зокрема, встановлено, що у 2011-2014 роках норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011-2014 рік.
На виконання вимог вищевказаних законів Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №1210, який набрав чинності 01 січня 2012 року, з огляду на що головне управління за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року нарахувало та виплатило позиву складові пенсійної виплати згідно статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ в розмірах визначених вказаним Порядком.
Окрім того, до 01 січня 2015 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлене статтею 39 Закону №796-XII, провадилось у розмірі двох мінімальних заробітних плат, однак виплату припинено, оскільки Законом №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) статтю 39 було виключено. Натомість, з 01 січня 2016 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04 лютого 2016 № 987-VIII (далі - Закон №987-VIII), яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабинетом Міністрів України».
Оскільки Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII є чинним та таким, що не відповідає Конституції України не визнавався, з 01 січня 2016 року доплата проводиться виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Зважаючи на те, що позивач до цієї категорії осіб не належить, а тому права на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII немає. Крім того, позивач з відповідною заявою про перерахунок пенсії в установленому порядку не зверталася та жодного рішення про відмову в перерахунку пенсії Головним управлінням ПФУ у Волинській області не приймалося.
З урахуванням наведеного представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 18-23).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 10-11).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії зупинити до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №510/1286/16-а (арк. спр. 26-27).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року провадження у даній справі поновлено.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити, а позов в частині позовних вимог - залишити без розгляду з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, категорії 1 та особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням від 01 серпня 2019 серії НОМЕР_1 та довідкою до акта огляду МСЕК №031105 (арк. спр. 8).
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області, отримує пенсію по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у трудових відносинах не перебуває. Вказані обставини не є спірними та підтверджуються представником відповідача у поданому відзиві на позовну заяву.
Позивач звернулась до пенсійного органу із заявою від 12 жовтня 2020 року, в якій просила надати інформацію про розмір виплат сум її пенсії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, включаючи складові пенсії передбаченні статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ та про розмір виплат сум пенсії за період з 17 липня 2018 року по цей час, включаючи підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (арк. спр. 4).
За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ у Волинській області листами від 20 жовтня 2020 року №1590/Ш та №1590/Ш направило позивачу довідки про розмір виплаченої пенсії за період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року вказавши також, що в складі пенсійної виплати були встановлені доплати згідно із статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ. З 17 липня 2018 року виплата підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, не проводилась (арк. спр. 5-6).
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
При вирішенні спору суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Позивач звернулася з цим позовом 28 жовтня 2020 року, що підтверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті, у якому позов було скеровано до суду (арк. спр. 8).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії та основної (державної) пенсії, додаткової пенсії, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, оскільки отримання позивачем листів-довідок відповідача від 20 жовтня 2020 року №1590/Ш та №1590/Ш у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Крім того, позивач пропустила строк звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ за період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цими позовними вимогами, оскільки дії щодо реалізації свого права також почала вчиняти більш ніж майже через два роки після отримання пенсії за липень 2018 року, що не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
На думку суду, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Окрім того, на думку суду, оскаржувану у цій справі бездіяльність в частині ненарахування та виплати основної (державної) пенсії, додаткової пенсії та підвищення до пенсії, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ не можна визнати триваючим порушенням, адже вона має чіткі часові межі вчинення (розпочалася з 01 січня 2014 року та завершилася 02 серпня 2014 року) та позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права за збігом невиправдано значного проміжку часу після того, як повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести перерахунок та виплату основної (державної) пенсії, додаткової пенсії та підвищення до пенсії, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, а також у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ за період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом (тобто, за період з 17 липня 2018 року по 28 квітня 2020 року), належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому застосовуючи зазначені вище правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, до обставин цієї справи, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду у зазначеній частині позовних вимог на підставі частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись частиною третьою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240, частиною п'ятою статті 242, статтею 248 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести перерахунок та виплату основної (державної) пенсії, додаткової пенсії та підвищення до пенсії, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17 липня 2018 року по 28 квітня 2020 року залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович