Справа № 462/8006/20
03 серпня 2021 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Колодяжного С.Ю.
з участю секретаря судового засідання Борисюк В.О.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій щодо непроведення повного розрахунку із працівником в день звільнення та ненадання відповіді на звернення протиправними, зобов'язання до вчинення дій з нарахування та виплати заробітної плати,
встановив:
ОСОБА_1 15.12.2020 року звернувся в Залізничний районний суд м. Львова з позовом до АТ «Українська залізниця», в якій просить визнати протиправними дії підприємства щодо ненадання відповіді на його звернення від 17.02.2020 року; визнати протиправними дії підприємства щодо ненадання відповіді та копій документів на його звернення від 26.07.2020 року; визнати протиправними дії АТ «Українська залізниця» щодо не проведення із ним повного розрахунку в день звільнення за додатково виконану роботу в зимовий період - за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення під час роботи на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний №0730; зобов'язати АТ «Українська залізниця» провести нарахування та виплатити йому заробітну плату за додатково виконану роботу в зимовий період - за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення під час роботи на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний №0730.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в період з січня 2006 року по грудень 2009 року працював на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення та їздив на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Мсква-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний номер 0730. За цей період відповідачем йому не було нараховано та виплачено заробітну плату за додатково виконану роботу в зимовий період - за опалення вагонів, хоча причіпний вагон у парку формування поїздів - ЛВЧД-1 постійно заправляли твердим вугіллім для опалення котла обігріву вагона. Під час слідування вказаного причіпного вагона котел вагона опалювався твердим паливом - вугяллям для забезпечення санітарних норм та відповідної температури у вагоні для комфорту пасажирів, при цьому топка горіла всю дорогу. Таким чином він, як провідник, виконував в зимовий період додаткову роботу з опалення вагона, за що йому належить відповідна доплата до даробітної плати, яка в порушення ст.116 КЗпП України виплачена не була, тому він змушений звернутися з позовом до суду. Крім цього вказує, що 17.02.2020 року він звернувся до відповідача з заявою про проведення йому нарахування та виплати вказаної доплати, а 26.07.2020 року - із заявою про надання копій документів, проте не отримав жодної відповіді на такі заяву, в чому вбачає протиправність дій АТ «Українська залізниця».
Ухвалою судді Залізничного районного суду м.Львова від 18.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам процесу роз'яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.
05.05.2021 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, вважаючи такий необґрунтованим та безпідставним. Зокрема, вказує на те, що відповіді на звернення ОСОБА_1 від 17.02.2020 року і 26.07.2020 року були надані відповідно Виробничим підрозділом Пасажирське вагонне депо Львів філії «Пасажирська коспанія» АТ «Українська залізниця» листом за вихідним № 176 від 12.03.2020 року і філією «Пасажирська компанія ТА «Українська залізниця» листом № ПК-5/257 від 12.08.2020 року, які направлені позивачу засобами поштового зв'язку спростою кореспонденцією, тому відповідачем не допущено порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». Що стосується доводів позивача про непроведення з ним повного розрахунку в день звільнення за додатково виконану роботу, то такі відповідач також вважає безпідставними, оскільки в осінньо-зимовий період ВП «Пасажирське вагонне депо «Львів», з метою захисту інтересів своїх працівників за період 2006 по 2009 роки вводило накази про підвищення посадових окладів та тарифних ставок провідникам пасажирських вагонів, що обслуговують вагони із вугільним опаленням, а саме наказами №333 від 25.10.2006 року, №369 від 12.10.2007 року, №438 від 13.10.2008 року, №373 від 02.10.2009 року, і відповідно до розрахункових корінців позивачу за період 2006-2009 рр. в осінньо-зимовий період, коли він виконував роботу провідника пасажирського вагону, який опалювався вугіллям, серед іншого проводилася виплата за кодом 68. За наведених обставин просить в задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив, отриманої судом 17.05.2021 року, позивач вказує, що відзив АТ «Українська залізниця» є необґрунтованим, таким, що суперечить дійсним обставинам справи, тому просить суд не брати такий до уваги при ухваленні рішення у справі, задовольнити його позовні вимоги. Зокрема зазначає, що не отримував від відповідача жодної відповіді на його зверненяння від 17.02.2020 року і 26.07.2020 року. Що стосується доданих до відзиву розрахункових корінців, то з таких вбачається, що йому не було проведено нарахувань за додатково виконану роботу - опалення вагона у зимовий період за січень-квітень, жовтень 2006 року, березень, квітень, жовтень 2007 року, жовтень-грудень 2008 року, жовтень-грудень 2009 року.
Ухвалою суду від 04.06.2021 року було вирішено проводити розгляд справи з повідомленням сторін.
В судовому засіданні 03.08.2021 року позивач позов підтримав, покликаючись на мотиви такого, який просить задовольнити.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, не забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, про причини неявки такого суд не повідомив.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши зібрані у справі докази та з'ясувавши дійсні обставини справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 462/2484/20, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно з ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював у Відокремленому підрозділі «Пасажирське вагонне депо Львів» ДТГО «Львівська залізниця» (скорочене найменування - ЛВЧД-1) на різних посадах з 1993 року по 2010 рік, зокрема, з 26.02.2004 року до 25.02.2009 року він працював на посаді провідника пасажирських вагонів, а з 18.02.2009 року - на посаді провідника пасажирських вагонів кваліфікацією міжнародного і фірмового сполучення, що підтверджується даними укладених з ним контрактів (справа №462/2484/20, арк. 34-37).
В осінньо-зимовий період ВП «Пасажирське вагонне депо «Львів», з метою захисту інтересів своїх працівників за період 2006 по 2009 роки вводило накази про підвищення на 10 % посадових окладів та тарифних ставок провідникам пасажирських вагонів, що обслуговують вагони із вугільним опаленням, а саме наказами №333 від 25.10.2006 року; №369 від 12.10.2007 року; №438 від 13.10.2008 року; №373 від 02.10.2009 року (справа №462/2484/20, арк. 74-77), згідно яких таке підвищення вводилось відповідно на періоди з 15.10.2006 року по 15.04.2007 року, з 15.10.2007 року по 15.04.2008 року, з 15.10.2008 року до 15.04.2009 року, з 15.10.2009 року по 15.10.2010 року.
Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниці» від 24.10.2001 року №566-Ц встановлені найменування та коди доплат. Відповідно «доплата провідникам пасажирських вагонів за опалення вугіллям має код «068» (справа №462/2484/20, арк. 78-79).
Також встановлено, що позивач звертався до відповідача 19.02.2020 року із заявою датованою 17.02.2020 року про проведення йому нарахування та виплати доплати за додатково виконану роботу - опалення вагонів в період з січня 2006 року по грудень 2009 року, а також із заявою від 26.07.2020 року про надання копій документів, в тому числі копій маршрутних листів і корінців бухгалтерських розрахунків провідника вагонів ОСОБА_1 , табельний № 0730, за період з січня 2006 року по грудень 2009 року (а.с. 2, 3).
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
За положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Як вбачається з копій розрахункових корінців (а.с. 43-54 зв.; справа № 462/2484/20, арк. 50-70) в період 2006-2009 рр. ОСОБА_1 в осінньо-зимовий період, коли він виконував роботу провідника пасажирського вагону, який опалювався вугіллям, серед іншого проводилась виплата за кодом 68 - доплата за опалення: з жовтня 2006 року по квітень 2007 року в сумі 427,55 грн., з жовтня 2007 року по квітень 2008 року в сумі 602,85 грн., з жовтня 2008 року по квітень 2009 року в сумі 145,83 грн.
Згідно даних розразункових корінців за січень-березень, квітень 2006 року, березень, квітень, жовтень 2007 року, жовтень, листопад 2008 року, жовтень-грудень 2009 року ОСОБА_1 не проводилось нарахувань по доплаті за опалення.
В судовому засіданні позивач повідомив, що йому не відомо, з яких причин у такі місяці йому не нараховували доплату за кодом 68.
Поряд з цим, ОСОБА_1 , працюючи у 2006-2009 рр. провідником пасажирських вагонів, був обізнаний про розмір отриманої заробітної плати, в тому числі по видах доплат, отримуючи щомісячно в бухгалтерії розрахункові листи, де були вказані всі види нарахувань, а також доплата за додатково виконану роботу.
Також суд виходить з того, що позивачем на виконання вимог ст. 12, 81 ЦПК України не надано суду об'єктивних доказів того, що у місяці, в які йому не проведено нарахувань за кодом 68, він виконував роботу провідника пасажирського вагону, який опалювався вугіллям і роботодавцем за наявності для цього підстав не проведено відповідних нарахувань. Самі лише твердження чи запевнення ОСОБА_1 без документального підтвердження цих обставин не можуть прийматися до уваги і оцінюються судом критично, в противному випадку це привело б до порушення закріпленого процесуальним законом в ч.6 ст.81 ЦПК України принципу, що дозазування не може грунтуватись на припущеннях.
Щодо маршрутних листів за період з січня 2006 року по грудень 2009 року, копії яких витребовувались судом у відповідача ухвалою від 18.12.2020 року, то такі знищені за закінченням терміну зберігання, що підтверджується актами про виділення для знищення документів що не підлягають зберіганню №1 від 27.09.2010 року (знищено маршрутні листи за 2006 рік, додаток №7); від 01.02.2011 року (знищено маршрутні листи за 2007 рік, додаток №8), від 16.01.2012 року (знищено маршрутні листи за 2008 рік, додаток №9) від 25.02.2013 року (знищено маршрутні листи за 2009 рік, додаток №10) (а.с.88-95).
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій АТ «Українська залізниця» щодо не проведення із ним повного розрахунку в день звільнення за додатково виконану роботу в зимовий період - за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року та зобов'язання відповідача провести такі нарахування і розрахунок є недоведеними, а відтак необґрунтованими і в задоволенні таких слід відмовити.
Що стосується вимог позову про визнання протиправними дій АТ «Українська залізниця» щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 17.02.2020 року і від 26.07.2020 року, то, вирішуючи такі, суд виходить з наступного.
Згідно з положеннями Закону України № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон України № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (стаття 1 цього Закону).
Частина 1 статті 15 Закону України № 393/96-ВР визначає, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Отже вказана норма гарантує безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб'єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією України та чинним законодавством, що є головним обов'язком держави.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша статті 3 Закону України № 393/96-ВР). Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Згідно з положеннями статті 5 цього Закону письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України № 393/06-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
В частині першій статті 18 вказаного Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Статтею 19 Закону України № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до частини першої ст. 20 Закону України № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Крім того, за Законом України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Праву особи на інформацію, кореспондує обов'язок розпорядника інформації щодо забезпечення доступу запитувачів до інформації. При цьому, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України, Закону України № 363/96-ВР громадянами можуть бути оскаржені до суду рішення, дії чи бездіяльність у сфері управлінської діяльності будь-якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, іншої юридичної особи або їх посадових чи службових осіб (суб'єкт оскарження), за винятком актів, перевірку конституційності яких віднесено до повноважень Конституційного Суду України або щодо яких передбачено інший порядок судового оскарження.
За встановленими судом обставинами даної справи, позивач ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на звернення та отримання інформації, двічі - 19.02.2020 року і 27.07.2020 року поштовим зв'язком рекомендованою кореспонденцією направляв АТ «Українська залізниця» заяви, датовані відповідно 17.02.2020 року і 26.07.2020 року.
Листом за вихідним № 176 від 12.03.2020 року за підписом начальника Пасажирського вагонного депо Львів Маланича І.М. надіслано відповідь ОСОБА_1 на його заяву датовану 17.02.2020 року (а. с. 41). Листом за вихідним № ПК-5/257 від 12.08.2020 року за підписом в.о. директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Плескач І.О. та заступника директора Крят Д.А. надіслано ОСОБА_1 копії документів, запитуваних згідно його заяви від 26.07.2020 року (а.с.42).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що звернення позивача від 17.02.2020 року і 26.07.2020 року були підприємством розглянуті у передбаченому порядку та строках, а відповіді були направлена засобами поштового зв'язку простим листом без рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно з п.2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, прості поштові відправлення приймаються для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляються/вручаються без розписки.
Таким чином відповідачем було надано відповіді позивачу листами, які направлено йому засобами поштового зв'язку, проте простою кореспонденцією, встановити дійсний час направлення та отримання якої неможливо.
Поряд з цим, Закон України «Про звернення громадян» не встановлює вимоги про направлення відповіді за результатами розгляду звернення не простим, а рекомендованим відправленням.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимог Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію» відповідачем при розгляді заяв позивача, датованих 17.02.2020 року і 26.07.2020 року, порушено не було, оскільки такі було розглянуто по суті і про результати розгляду позивача повідомлено у встановлений законом строк, завлених позивачем проявів бездіяльності зі сторони відповідача під час розгляду справи не доведено, тому позов в цій частині є безпідставним, не ґрунтується на законі, а відтак задоволенні такого слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в позові, а позивач на підставі ст.136 ЦПК України звільнений судом від сплати судового збору при подачі позову, тому судові витрати у справі слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій щодо непроведення повного розрахунку із працівником в день звільнення та ненадання відповіді на звернення протиправними, зобов'язання до вчинення дій з нарахування та виплати заробітної плати - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - через Залізничний районний суд м. Львова.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
- позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ;
- відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження - 03150 МСП м. Київ-150, вул. Єжи Гедройця, 5.
Повний текст рішення складено 06.08.2021 року.
Суддя /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: С.Ю. Колодяжний