05 серпня 2021 року
м. Київ
справа №552/683/21
провадження № 51-3771ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд):
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2021 року,
встановив:
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2021 року
ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.162 Кримінального Кодексу України (далі - КК України) та призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі.
Відповідно до ст.ст. 71, 72 КК України до покарання,призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Апеляційного суду Полтавської області від 23 грудня 2014 року та остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді двох років шість місяців позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2021 року - без зміни.
Як установлено судами,03 січня 2021 року приблизно о 13 годині ОСОБА_6 , умисно, без дозволу володільця і без законних підстав, шляхом розбиття скла у дерев'яному вікні, проник до приміщення будинку
АДРЕСА_1 , власником якого являється ОСОБА_7 , та через деякий час самостійно залишив приміщення зазначеного будинку.
Крім того, 02 лютого 2021 року приблизно о 19:43 годині ОСОБА_6 , умисно, без дозволу володільця і без законних підстав, шляхом розбиття скла в дерев'яному вікні проник до приміщення будинку АДРЕСА_2 , та під час перебування в приміщенні був виявлений власницею зазначеного будинку ОСОБА_8 , яка в подальшому викликала працівників поліції.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засудженимвикладено вимогу про зміну вказаних судових рішень через суворість призначеного йомупокарання, яке просить пом'якшити, застосувавши ст. 75 КК України. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.Вказує на неврахування судами ряду обставин, які пом'якшують його покарання, а саме те, що він сприяв органам досудового розслідування та суду у встановленні істини у справі, давав правдиві показання, щиро розкаявся у вчиненому та зробив для себе висновки, готовий до самокерованої законослухняної поведінки в суспільстві та не буде порушувати закон.
Мотиви Суду
Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі
п.2 ч.2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) з огляду на таке.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини ОСОБА_4 та правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Доводи у касаційній скарзі засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, на думку Суду, є необґрунтованими на таких підставах.
Згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Для вибору такого покарання норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року зазначено, що справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини (справа № 682/956/17, провадження № 13-31кс19).
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував характер, ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є проступком, дані, які характеризують особу засудженого, який раніше судимий, нові злочини вчинив під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, наявність обставин, що пом'якшують покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання за правилами ст. 71 КК України - за сукупністю вироків, оскільки нові злочини ОСОБА_4 вчинив 03 січня 2021 року та 02 лютого
2021 року, тобто в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Відповідно до ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_4 за попереднім вироком
16 грудня 2020 року був звільнений умовно-достроково на невідбуту частину покарання 2 роки 5 місяців 8 днів, тому суд першої інстанції, визначаючи покарання за сукупністю вироків, призначив покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, тобто визначив остаточне покарання відповідно до вказаних вище норм.
У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалось за апеляційною скаргою засудженого, під час розгляду якої суд належним чином перевірив й спростував доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги.
Враховуючи, що нові злочини ОСОБА_4 вчинив в період умовно-дострокового звільнення, що вказує на те, що він не став на шлях виправлення, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про відсутність підстав для його звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання є законним, справедливим та співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Інших доводів, які б свідчили про істотне порушення норм матеріального чи процесуального права, що були б підставами для зміни судових рішень, засудженим у касаційній скарзі не наведено.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2021 року.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3