Окрема думка
судді Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Усика Г. І.
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 725/3171/19
провадження № 61-21338св19
за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області, треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, ОСОБА_3 , про визнання незаконними дій органу державної влади, скасування та поновлення реєстрації місця проживання малолітньої дитини,
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 червня 2019 року позов ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено частково.
Визнано незаконними дії Шевченківського районного відділу Управління ДМС України в Чернівецькій області, правонаступником якого є Чернівецький міський відділ ДМС України в Чернівецькій області, щодо зняття з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 .
Визнано незаконними дії Сторожинецького районного сектору Управління ДМС України в Чернівецькій області щодо реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , Управління ДМС України в Чернівецькій області задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування понесених нею витрат зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги 3 457,80 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління ДМС України в Чернівецькій області на відшкодування понесених нею витрат зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги 3 457, 80 грн.
Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано у частині розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, ухвалено у цій частині нове рішення про компенсацію Управлінню ДМС України в Чернівецькій області судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн та ОСОБА_3 судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.
Короткий зміст заяви про роз'яснення судового рішення
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява Управління ДМС України в Чернівецькій областіпро роз'яснення постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, у якій відповідач просив роз'яснити, чи є зазначене у постанові суду формулювання «виданий 17 лютого 2021 року Першотравневим районним судом м. Чернівців на підставі постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року тотожним формулюванню «стягнути з Державного бюджету України за рахунок надходжень до бюджету на користь Управління ДМС України в Чернівецькій області судовий збір у розмірі 3 457, 80 грн».
Заява обгрунтована тим, що листом від 20 квітня 2021 року Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області повернуло Управлінню ДМС України в Чернівецькій області без виконання виконавчий лист № 725/3171/19, виданий 17 лютого 2021 року Першотравневим районним судом м. Чернівців на підставі постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, з посиланням на те, що у резолютивній частині рішення судом не визначено способу відшкодування сум судового збору, у зв'язку з чим існує невизначеність його виконання в частині порядку та способу компенсації суми сплаченого судового збору. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами). Згідно з пунктом 16 зазначеного Порядку органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету.
З урахуванням листа Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області виникла потреба у роз'ясненні судового рішення.
Стислий зміст ухвали Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року заяву Управління ДМС України в Чернівецькій області про роз'яснення постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року залишено без задоволення.
Висновки Верховного Суду щодо компенсації судового збору за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України
Верховний Суд зазначив, що надміру сплачений судовий збір або помилково сплачений судовий збір не є тим судовим збором, який підлягає компенсації учаснику справи у разі звільнення від сплати судового збору протилежної сторони, яка мала б відшкодувати заявнику понесені ним судові витрати за результатами розгляду на певному етапі справи судом. Надміру сплачений судовий збір або помилково сплачений судовий збір свідчить про вчинення особою помилкових дій безпосередньо під час сплати судового збору, чи то у зв'язку з неправильним визначенням розміру судового збору, який підлягав сплаті, чи то під час визначення реквізитів, за якими мав бути сплачений судовий збір. Натомість компенсація судового збору у порядку частини сьомої статті 141 ЦПК України є наслідком розподілу судових витрат, обґрунтовано понесених заявником на момент їх сплати, за результатами розгляду справи судом у разі звільнення протилежної сторони від сплати судового збору, яка мала компенсувати такі витрати протилежній стороні у порядку розподілу судових витрат.
За наведених обставин, Верховний Суд, проаналізувавши правові підстави застосування постанов Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 (зі змінами), від 03 серпня 2011 року № 845 та наказу Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, констатував наявність неврегульованих суспільних відносин, що виникають з підстав, передбачених частиною сьомою статті 141 ЦПК України.
Не врегулювання таких публічно-правових відносин означає для суду заборону на здійснення процесуальної діяльності, оскільки такі дії знаходяться поза межами дискреційних повноважень суду.
Конструкція й аналіз змісту частини сьомої статті 141 ЦПК України не передбачає передумов для формування законодавчо обґрунтованої відповіді на те, у яких розмірах відбувається компенсація судового збору та за яких умов сторона вправі вимагати таку компенсацію від держави.
Наявність описаної прогалини у законодавстві має бути усунута повноважним органом державної влади. Враховуючи, що головним розпорядником бюджетних коштів є Кабінет Міністрів України, то саме він і має визначити, якими є видатки за частиною сьомою статті 141 ЦПК України та у якому порядку, за рахунок яких коштів та за яких умов вони підлягають компенсації стороні, яка їх понесла.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що на цей момент правило частини сьомої статті 141 ЦПК України носить переважно декларативний характер, оскільки у законодавстві не передбачено дієвого механізму реалізації її положень.
Оцінка Верховним Судом наявності правових висновків щодо застосування частини сьомої статті 141 ЦПК України, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду
Верховний Суд урахував, що Великою Палатою Верховного Суду не сформульовано власного правового висновку щодо тлумачення застосування частини сьомої статті 141 ЦПК України, а застосування цієї норми під час здійснення розподілу судових витрат, зокрема у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-цта у справі № 711/4010/13-ц у постанові від 18 березня 2020 року не свідчить про формування Великою Палатою Верховного Суду правового висновку щодо застосування частини сьомої статті 141 ЦПК України.
Водночас Верховний Суд урахував, що у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18) зроблено правовий висновок, що оскільки компенсація судового збору за рахунок держави здійснюється у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, відсутні підстави для стягнення цих сум із Державного бюджету України.
Отже, за відсутності правового висновку щодо застосування норм права у спірних правовідносинах - частини сьомої статті 141 ЦПК України - єдиний обов'язковий під час вирішення цього процесуального питання правовий висновок сформульовано у згаданих постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року. Наведені правові висновки, на думку колегії суддів є обґрунтованими та релевантними до спірної правової ситуації, а тому підлягають обов'язковому застосуванню цим судом під час розгляду заяви.
Мотиви незгоди з висновками Верховного Суду
Одним із основних принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Правило частини сьомої статті 141 ЦПК України, як правильно зазначила, колегія суддів, свідчить про те, що держава Україна взяла на себе зобов'язання з компенсації певним учасникам справи судових витрат, зокрема сплаченого судового збору у разі, якщо інша сторона звільнена від такого обов'язку.
Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано в частині розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, ухвалено у цій частині нове рішення про компенсацію Управлінню ДМС України в Чернівецькій області судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн та ОСОБА_3 судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.
У своїй заяві Управління ДМС України в Чернівецькій області просило роз'яснити, чи є формулювання «компенсувати Управлінню ДМС України в Чернівецькій області судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України», є тотожним формулюванню «стягнути з Державного бюджету України». Необхідність роз'яснення у цій частині судового рішення обґрунтовувало тим, що Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області повернуло без виконання виконавчий лист, виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці про компенсацію Управлінню державної міграційної служби України в Чернівецькій області у справі судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3457,80 грн за рахунок держави, вказавши на те, що на теперішній час Кабінетом Міністрів України не встановлено спеціального порядку щодо компенсації судового збору за рахунок коштів державного бюджету, що створює перешкоди для реалізації виконання рішення суду, а тому оскільки у резолютивній частині рішення судом не визначено способу відшкодування сум судового збору, то існує невизначеність змісту рішення суду в частині порядку та способу відшкодування суми сплаченого судового збору, внаслідок чого, відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України таке рішення підлягає роз'ясненню.
Статтею 271 ЦПК України передбачено право осіб, які брали участь у справі та органів виконання рішення суду вимагати роз'яснення рішення, ухваленого по суті спору, коли його зміст викладено не чітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого виконання такого рішення викликає труднощі чи стає неможливим.
У пункті 32 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю.
В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та докладно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення.
Погоджуючись з висновками колегії суддів про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 (зі змінами), та Порядок повернення (перерахування коштів) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі Порядок - № 787) не врегульовують питання компенсації судового збору за рахунок держави відповідно до правил частини сьомої статті 141 ЦПК України, не можу погодитися з висновком колегії суддів про те, що постанова Кабінету Міністрів України
від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок № 845) не врегульовує зазначеного питання.
З преамбули постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» убачається, що вона прийнята на виконання пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, підпунктом 1 якого установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих) бюджетів виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
Аналіз змісту зазначених положень дає підстави для висновку, що рішення судів, у тому числі і рішення суду про стягнення (відшкодування, компенсацію) судових витрат з державного (місцевих) бюджетів виконується Державною Казначейською службою. Виконання судових рішень про стягнення коштів з державного (місцевих) бюджетів охоплюється Порядком № 845, зокрема пунктом 1 Загальних положень передбачено, що цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Пунктом 2 Порядку визначені терміни, що вживаються у цьому Порядку, зокрема надано визначення виконавчих документів, якими є оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, виконавчий лист виданий 17 лютого 2021 року Першотравневим районним судом м. Чернівці на підставі постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року про компенсацію Управлінню ДМС України в Чернівецькій області судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України» є тим виконавчим документом, механізм виконання якого урегульовано Порядком
№ 845.
Зазначене підтверджується і пунктом 6 Порядку, яким визначено перелік документів, які подає стягувач до Казначейства, серед який - оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності.)
Пунктом 16 Порядку № 845 передбачено, що виконання виконавчих документів щодо стягнення судового збору, зарахованого до державного бюджету, здійснюється органами Казначейства у безспірному порядку без звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету за відповідною інформацією. При цьому пунктом 19 цього Порядку обумовлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
Відповідно до пункту 28 Порядку № 845, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів.
Тобто, якщо в даному конкретному випадку, сплачений Управлінням ДМС України в Чернівецькій області судовий збір за подання апеляційної скарги був зарахований на рахунок Державної судової адміністрації в Чернівецькому управлінні Казначейства, то Головне управління ДКС України у Чернівецькій області повинно списати його саме з рахунку органу, на який було сплачено судовий збір.
Аналіз зазначених положень Порядку № 845, на мою думку, дає підстави для висновку, що виконання рішення суду про компенсацію судового збору за рахунок держави, має вирішуватися саме в зазначеному Порядку, а тому висновки колегії суддів про не урегулювання правовідносин, що виникають з підстав, передбачених частиною сьомої статті 141 ЦПК України, наявність прогалини у законодавстві, яка має бути усунута повноважним органом державної влади, оскільки такі дії перебувають поза межами дискреційних повноважень суду, є помилковим.
Необґрунтованим, на мою думку, також є висновок колегії суддів про релевантність до спірної правової ситуації (застосування частини сьомої статті 141 ЦПК України) правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі №214/6982/13-ц (провадження 61-97св18), у якому суд зазначив, що оскільки компенсація судового збору за рахунок держави здійснюється у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, то відсутні підстави для стягнення цих сум з державного бюджету України. У вказаній справі стягувач Державна казначейська служба обґрунтовувала заяву про компенсацію судових витрат в порядку застосування постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590, тоді як Управління ДМС України в Чернівецькій області просило роз'яснити рішення суду щодо компенсації йому судового збору в контексті правильного тлумачення та застосування Порядку
№ 845.
Відсутність у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження №14-429цс19) чітко сформульованого правового висновку щодо застосування частини сьомої статті 141 ЦПК України не давало, на мою думку, колегії суддів підстав для висновку про законодавчу неврегульованість зазначених правовідносин, оскільки вирішуючи питання розподілу судових витрат в порядку статті 141 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням того, що сторону на користь якої ухвалено судове рішення звільнено від сплати судових витрат, вказала, що у зв'язку зі звільненням позивачки від сплати судового збору, сума судового збору, яку сплатив відповідач під час розгляду справи компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та підлягає стягненню з Державного бюджету України, тобто фактично вирішила зазначене питання по суті.
Щодо допустимості роз'яснення судового рішення шляхом зміни способу його виконання.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду виходячи із системного тлумачення норм статті 271 ЦПК України та аналізу поданої заяви про роз'яснення судового рішення зазначив, що заявнику не зрозумілим є саме порядок та спосіб виконання постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року про компенсацію Управлінню ДМС України в Чернівецькій області судових витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457,80 грн, тоді як чинним законодавством передбачено механізм надання роз'яснення змісту судового рішення, а не роз'яснення порядку його виконання, а тому шляхом роз'яснення судового рішення суд не вправі змінювати спосіб та порядок його виконання.
Разом з тим, зі змісту заяви Управління ДМС України в Чернівецькій області про роз'яснення рішення суду убачається, що заявник просив роз'яснити резолютивну частину постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у зв'язку з труднощами щодо її виконання, а саме: чи є зазначене у резолютивній частині постанови суду формулювання «виданий 17 лютого 2021 року Першотравневим районним судом м. Чернівці на підставі постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року тотожним формулюванню «стягнути з Державного бюджету України за рахунок надходжень до бюджету на користь Управління ДМС України в Чернівецькій області судовий збір у розмірі 3 457, 80 грн», що не суперечить положенням статті 271 ЦПК України та Порядку № 845.
Узагальнюючи наведене, вважаю, що ухвала Верховного Суду від 14 липня
2021 року про відмову у задоволенні заяви Управління ДМС України в Чернівецькій області про роз'яснення постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року постановлена за неправильного застосування положень частини сьомої статті 141ЦПК України та Порядку № 845.
Суддя: Г. І. Усик