Ухвала
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 385/1422/20
провадження № 61-12061ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення суми страхового відшкодування,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі по тексту - МТСБУ) про стягнення суми страхового відшкодування.
В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2, о 04 годині, водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «MercedesBenzCL 450», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 48 км + 400 м автодороги сполучення Київ-Чернігів на відрізку шляху між с. Семиполки та с. Залісся Броварського району Київської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який різко вийшов на проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. Постановою від 30 травня 2019 року старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту управління ГУ НП в Київській області Попадюка К. О. кримінальне провадження №12019110000000132, відкрите за фактом даної дорожньо-транспортної пригоди, закрито.
Відповідно до відомостей з централізованої бази даних МТСБУ цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах володіють/керують транспортним засобом «MercedesBenzCL 450», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 не забезпечена. ОСОБА_3 є учасником бойових дій, що підтверджується даними посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням особового складу штабу СКВ ЗСУ 16 січня 2016 року, тому відноситься до категорії осіб, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), а обов'язок щодо виплати страхового відшкодування покладається на МТСБУ відповідно до норм Закону.
19 червня 2019 року позивачем подано заяву про виплату страхового відшкодування з додатками до неї відповідно до статті 35 Закону, яку МТСБУ отримано 21 червня 2019 року за вхідним № 21280.
МТСБУ виконало обов'язок в частині виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 , а саме: виплачена частина страхового відшкодування, передбаченого позивачу на підставі пункту 27.2 статті 27 Закону (страхове відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого) в сумі 150 228,00 грн. МТСБУ не виконало свій обов'язок щодо виплати на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування в частині моральної шкоди, передбаченої пунктом 27.3 статті 27 Закону, а саме в сумі 49 772,00 грн. Строк, до якого у відповідача виник обов'язок щодо виплати частини страхового відшкодування, має обчислюватися з 22 червня 2019 року та з урахуванням 90-денного терміну (встановленого статтею 36 Закону) становить 20 вересня 2019 року. Позивач вважає, що прострочення виплати страхового відшкодування починається з 21 вересня 2019 року.
На переконання позивача, відповідач необґрунтовано відмовив їй у виплаті страхового відшкодування із порушенням вимог законодавства, чим було порушено зобов'язання в частині належного виконання обов'язків, встановлених Законом.
Також вказує, що відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Крім того зазначає, що згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник (МТСБУ) зобов'язаний сплатити їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування в сумі 49 772,00 грн, пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 11 558,03 грн, інфляційне збільшення в розмірі 1 660,32 грн та три проценти річних в розмірі 1 755,40 грн, що в сукупності становить 64 745,75 грн.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 49 772,00 грн, пеню у вигляді подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 10 589,84 грн, три проценти річних у розмірі 1 755,40 грн, інфляційні витрати у розмірі 1 660,32 грн, а всього - 63 777,56 грн. Стягнуто з МТСБУ в дохід держави 828,18 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування у розмірі 49 772,00 грн, пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 10 589,84 грн, три проценти річних у розмірі 1 755,40 грн, інфляційні витрати у розмірі 1 660,32 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2021 року стягнуто зМТСБУ на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 991,00 грн.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції погодився із доводами позивача, що долучені до матеріалів заяви копії документів підтверджують надання адвокатом правової допомоги позивачу при розгляді цієї справи, проте, враховуючи доводи відповідача у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суми у розмірі 10 000,00 грн. На думку суду першої інстанції, узгоджений сторонами гонорар успіху в розмірі 3 188,88 грн є обґрунтованим, а тому з урахуванням часткового задоволення позову, на користь ОСОБА_1 слід стягнути 98,5 % витрат на професійну правничу допомогу, що становить 12 991,00 грн.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу МТСБУ задоволено частково. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 лютого 2021 року скасовано в частині стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат та ухвалено в цій частині нове. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 10 589,84 грн, трьох процентів річних у розмірі 1 755,40 грн та інфляційних витрат у розмірі 1 660,32 грн відмовлено. Додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з МТСБУ судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 355,05 грн відмовлено.
Ураховуючи те, що вина потерпілого не підлягає врахуванню при відшкодуванні шкоди, завданої смертю годувальника, колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача в рахунок страхового відшкодування моральної шкоди у сумі 49 772,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас апеляційний суд вказав, що позивач ОСОБА_1 19 червня 2019 року звернулася з заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача, яка надійшла на адресу МТСБУ 21 червня 2019 року, тому, ураховуючи 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, МТСБУ зобов'язане було виплатити страхове відшкодування позивачу, останній день прийняття рішення щодо виплати якої припадає на 18 вересня 2019 року, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими. Оскільки відповідач вважав заявлений розмір страхового відшкодування моральної шкоди необґрунтованим, то прострочення страхової виплати з вини страховика, на думку апеляційного суду, не відбулося, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені та виплат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 12 991,00 грн, залишив поза увагою відсутність належних доказів на підтвердження оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги, внаслідок чого передчасно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, які документально не підтверджені.
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових сум визначається сумою, яка стягується.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 64 745,75 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
У касаційній скарзі заявник зазначила, що справа має для неї виняткове значення, оскільки апеляційним судом вирішено питання щодо основного зобов'язання (виплати страхового відшкодування), в той же час апеляційний суд звільнив відповідача від обов'язку відповідальності за прострочення виплати страхового відшкодування, також ОСОБА_1 є особою похилого віку (73 роки), отримує пенсію за віком, яка є невеликого розміру, а сума грошових коштів, щодо яких апеляційним судом неправомірно відмовлено у стягненні з відповідача, є суттєвою для свого життєзабезпечення, оскільки вона перебувала на утриманні свого сина та інших доходів не має.
Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода із судовим рішенням апеляційного суду не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття такого судового рішення.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення суми страхового відшкодування відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик