Ухвала
Іменем України
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 316/543/19
провадження № 61-10513ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - приватний нотаріус Сіра Ірина Євгенівна, про припинення договору іпотеки,
Короткий зміст заявлених вимог
В березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), третя особа - приватний нотаріус Сіра І. Є., про припинення договору іпотеки.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 30 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 162-0111007/ФКВ-08, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі 46 500,00 дол. США, зі сплатою 12,4 процентів річних та строком повернення кредиту до 29 липня
2018 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором,
30 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_4 ,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір
№ 162-0111007/Zфквіп-08, за умовами якого в іпотеку банку передано трикімнатну квартиру загальною площею 70,1 кв. м, житловою площею 41,3 кв. м, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь AT «Дельта Банк», за умовами якого до
AT «Дельта Банк» перейшло право вимоги за указаними вище кредитним та іпотечним договорами.
Рішенням Енергодарського міського суду від 06 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 408 506,11 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 вересня
2014 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 162-0111007/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року у розмірі 131 990, 38 грн. У задоволенні вимог АТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Зазначали, що указана заборгованість стягувалась з позичальника
ОСОБА_4 . Управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області на користь АТ «Дельта Банк» на підставі виконавчого листа № 2/3116/596/14, виданого 07 жовтня 2014 року (виконавче провадження № 47457696).
Посилаючись на те, що розмір заборгованості за кредитним договором є значно меншим від вартості предмета іпотеки, визначений кредитним договором строк повернення кредиту закінчився, у зв'язку із чим закінчився строк дії іпотечного договору, строк дії майнової поруки закінчився також з підстав, визначених частинами першою, четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (збільшення відповідальності боржника у зв'язку зі зміною курсу долара США, не звернення кредитора до поручителів протягом строку дії поруки), а також при підписанні договору іпотеки, були порушені права позивачів, які передбачені статтею 3 та статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 2008 рік), зокрема щодо неповідомлення їх про вартість зобов'язання з повернення кредиту в іноземній валюті, ризику збільшення зобов'язань внаслідок коливання її курсу, просили: припинити встановлену на підставі договору іпотеки № 162-0111007/2фквіп-08 від 30 липня 2008 року іпотеку нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири, загальною площею 70,1 кв. м, житловою площею
41, 3 кв. м, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 ; скасувати у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про іпотеку указаного нерухомого майна від 30 липня 2008 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду
від 26 травня 2021 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору не припинилися, оскільки рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 вересня 2014 року, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, перебуває на стадії примусового виконання, заборгованість не погашена. Передбачена частиною п'ятою статті 3 та частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» підстава припинення іпотеки - закінчення строку дії іпотечного договору є самостійною підставою припинення іпотеки, яка наступає у разі закінчення встановленого у договорі іпотеки строку його дії. Ураховуючи, що пунктом 6.2. іпотечного договору передбачено, що він діє до виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, а докази, які б підтверджували виконання основного зобов'язання відсутні, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд додатково зазначив, що посилання позивачів на порушення банком вимог статті 3 та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 2008 рік) при укладенні іпотечного договору є недоведеними, оскільки позивачами не зазначено конкретно, яку саме інформацію їм не надав банк, тоді як зі змісту іпотечного договору суд встановив наявність усіх істотних умов кредитного договору, за якими відбувається майнова порука: розмір кредиту, строк його повернення, базова ставка відсотків за користування кредитом, комісія, страхові платежі. Відповідальність позичальника протягом дії кредитного договору банком не збільшувалась, додаткові угоди про збільшення розміру кредиту, процентів, строку кредитування без згоди іпотекодавців не укладались.
Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не припиняє дію іпотеки, а лише тимчасово встановлює певну заборону на звернення стягнення на майно період його дії.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у новій редакції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилався на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13, від 15 листопада
2010 року у справі № 3-7гс10, від 15 листопада 2010 року у справі № 3-8гс10, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 22 червня 2016 року у справі
№ 6-368цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16, а також постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11.
Зазначав, що суди попередніх інстанцій не урахували, що порука і застава, як однорідні зобов'язання, припиняються у разі припинення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Оскільки строк повернення кредиту визначено до 29 липня 2018 року, строк дії іпотечного договору, укладеного на забезпечення його виконання, також закінчився
29 липня 2018 року, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» є підставою для припинення іпотеки. Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від
11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13.
Суди попередніх інстанцій не застосували положень частини першої статті 559 ЦК України, а саме щодо припинення поруки з підстав припинення забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його обсяг відповідальності. Зокрема, суди не урахували, що при укладенні договору іпотеки позивачі виходили з того, що курс гривні відносно долара США буде стабільним і що позичальник належним чином буде виконувати свої зобов'язання. З урахуванням збільшення курсу долара США відносно гривні обсяг відповідальності позивачів, як майнових поручителів, значно збільшився.
Суди попередніх інстанцій не застосували також положення частини четвертої статті 559 ЦК України та не урахували, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі
№ 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16, а також постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11).
Ураховуючи, що банк пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінив строк виконання основного зобов'язання, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати (постанова Верховного Суду України від
22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16).
Зазначав, що відповідно до статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Суди не урахували, що новому кредитору
АТ «Дельта Банк» ухвалою Енергодарського міськрайонного суду Запорізької області від 13 травня 2013 року відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа щодо виконання рішення Енергодарського міськрайонного суду Запорізької області від 06 грудня 2010 року, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором з позичальника ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк». Рішенням Енергодарського міськрайонного суду Запорізької області від
24 вересня 2014 року відмовлено АТ «Дельта Банк» у звернення стягнення на іпотечне майно, з урахуванням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Ураховуючи, що АТ «Дельта Банк» не зможе звернутись повторно з позовом до позивачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такі вимоги вже були розглянуті та рішенням Енергодарського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2014 року відмовлено у їх задоволенні, іпотека повинна бути визнана припиненою на підставі статті
17 Закону України «Про іпотеку».
Посилався також на порушення прав позивачів, як споживачів, при укладенні договору іпотеки, зокрема в частині не отримання ними необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечувало б можливість їх свідомого і компетентного вибору (стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Умови договору іпотеки вважав несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача іпотечних послуг.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 липня 2008 року між
ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 162-0111007/ФКВ-08, за умовами якого банк надав останньому кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі 46 500,00 дол. США, зі сплатою
12,4 процентів річних, на строк до 29 липня 2018 року.
30 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_4 ,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір
№ 162-0111007/Zфквіп-08, за умовами якого в іпотеку банку передано: трикімнатну квартиру, загальною площею 70,1 кв. м, житловою площею
41,3 кв. м, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь AT «Дельта Банк», за умовами якого усі права кредитора за указаним вище кредитним договором № 162-0111007/ФКВ-08 від
30 липня 2008 року та за договором іпотеки № 162-0111007/Zфквіп-08 від
30 липня 2008 року перейшли до АТ «Дельта Банк».
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 06 грудня
2010 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 408 506,11 грн.
Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 13 травня
2013 року АТ «Дельта Банк» відмовлено у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 вересня
2014 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 162-0111007/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року у розмірі 131 990,38 грн, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 319,90 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу I книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.
Відносини, що виникли між сторонами, регулюються параграфом 6 глави 49 ЦК України, спеціальним Законом України «Про іпотеку» та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов'язання.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону, серед яких: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Аналіз конструкції статті 17 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовували позовні вимоги про припинення іпотеки закінченням строку дії іпотечного та кредитного договорів 29 липня
2018 року, порушенням при підписанні іпотечного договору їх прав, передбачених статтями 3, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції 2008 року), неможливості звернення стягнення на іпотечне майно в силу дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та повторного звернення до суду із вимогами щодо вирішення яких вже є судове рішення, яке набрало законної сили, а також збільшенням відповідальності боржника без згоди поручителя (частина перша статті 559 ЦК України) та не зверненням кредитора з вимогами до поручителів протягом строку дії майнової поруки (іпотеки) (частина четверта статті 559 ЦК України).
Установивши, що договором іпотеки не визначено строк його дії, а основне зобов'язання не припинено його виконанням, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для висновку про припинення іпотеки на підставі частини п'ятої статті 3, пункту 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Суди надали оцінку іншим, наведеним позивачами, підставам припинення іпотеки та правильно зазначили про їх необґрунтованість. Зокрема, вважали безпідставними посилання позивачів на порушення банком положень статей 3, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції 2008 року) при укладенні спірного іпотечного договору, оскільки вони навіть не вказали яку саме інформації їм не було надано при укладенні договору, що призвело до порушення їхніх прав.
Верховний Суд зауважує, що посилання заявника на порушення банком положень Закону України «Про захист прав споживачів» в частині не надання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про надану послугу, чи включення у договір несправедливих умов, які суперечать принципу добросовісності та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків споживача, не є правовою підставою для припинення іпотеки, передбаченою статтею 17 Закону України «Про іпотеку».
Не припиняє іпотеку також дія мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки він, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, ввів лише тимчасову заборону на звернення стягнення на іпотечне майно без згоди іпотекодержателя, що не свідчить про припинення іпотечних зобов'язань позивачів.
Посилання позивачів на припинення іпотеки на підставі положень частин першої, четвертої статті 559 ЦК України є неспроможними з огляду на таке.
Частиною першою статті 546 ЦК України визначені види забезпечення виконання зобов'язання, серед яких як самостійні види вказані такі види забезпечення, як порука та застава.
Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На правовідносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України і спеціальним законом.
У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 зроблено висновок, що оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання незалежно від ступеня їх подібності.
Сприйняття положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.
Аналіз положень статей 546, 553, 572, 575 ЦК України дає підстави для висновку, що порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
Ураховуючи наведене, відсутні правові підстави для висновку про припинення іпотеки на підставі положень частин першої, четвертої статті 559 ЦК України.
З огляду на наведене, безпідставними є посилання заявника на не урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від
22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 вересня 2016 року у справі
№ 6-1451цс16, а також у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, щодо застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України (припинення поруки), оскільки у справі, яка переглядається, правовідносини стосуються припинення іпотеки.
Доводи касаційної скарги щодо не урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від
11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13, від 15 листопада 2010 року у справі
№ 3-7гс10, від 15 листопада 2010 року у справі № 3-8гс10 є необґрунтованими, оскільки предметом позову у вказаних справах було визнання договору іпотеки недійсним, тоді як у справі, яка переглядається, предметом позову є припинення іпотеки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди повно та всебічно з'ясували обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та процесуального права.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 листопада 2020 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - приватний нотаріус Сіра Ірина Євгенівна, про припинення договору іпотеки,відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак