Ухвала
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/8336/17
провадження № 61-11056ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Житлового-будівельного товариства «Промінь», Обслуговуючого кооперативу «Іста К», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва Олена Володимирівна, державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Маслова Марія В'ячеславівна про визнання договору про пайову участь у будівництві житла та додаткових угод недійсними, визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору купівлі-продажу недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Житлово-будівельного товариства «Промінь», треті особи: обслуговуючий кооператив «Іста К» та ОСОБА_1 , про визнання недійсної додаткової угоди,
14 липня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення виявлених недоліків, а саме:, сплатити судовий збір у повному розмірі.
У липні 2021 року до Верховного Суду від заявника надійшли матеріали на усунення недоліків, а саме: квитанція про сплату судового збору.
Таким чином, недоліки касаційної скарги у частині сплати судового збору усунуто.
Водночас, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є не врахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявниця у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішення не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Зі змісту вказаних судових рішень суду касаційної інстанції вбачається, що у цих справах та у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, правовідносини не є подібними, що унеможливлює вирішення питання про не застосування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Не може відноситись до подібних правовідносин лише посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду із загальних питань правозастосування, таке посилання може бути лише додатковим.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на положення статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд роз'яснює заявниці положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення заявницею підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Враховуючи наведене, заявниці необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги, у якій зазначити передбачені підстави касаційного оскарження судового рішення, а також надіслати суду копії уточненої редакції касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників.
За змістом частини другої статті 127 ЦПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений в тому числі і за ініціативою суду.
Верховний Суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтею 127, 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 06 вересня 2021 року, але не більше десяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак