Ухвала
Іменем України
02 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 697/657/20
провадження № 61-11863ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року у складі судді Льон О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду
від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Новікової О. М., Бондаренка С. І., Сіренка Ю. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, зобов'язання закрити картковий рахунок та надання довідки про закриття рахунку та відсутність боргових зобов'язань, зобов'язання відшкодувати кошти, скасування заборгованості та відшкодування збитків,
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про визнання кредитного договору недійсним, зобов'язання закрити картковий рахунок та надання довідки про закриття рахунку та відсутність боргових зобов'язань, зобов'язання відшкодувати кошти, скасування заборгованості та відшкодування збитків.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 грудня 2013 року на підставі анкети-заяви він отримав у відповідача картку «Універсальна», на якій було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн. Будь-яких кредитних договорів, у тому числі кредитного договору № SAMDN51000129189359-GOLD CLUB від 17 грудня 2013року, він не отримував та не підписував.
Саме по собі підписання ниманкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не є документальним підтвердженням укладення між сторонами кредитного договору.Тобто, при емісії картки та укладенні відповідного договору не було дотримано письмової форми договору, що відповідно до положень статті 1055 ЦК свідчить про його недійсність.
Крім того, банком не дотримано вимоги щодо переддоговірної роботи з позичальником, а саме відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов'язаний був повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови.
Фактично він сплатив на користь відповідача суму більшу за встановлений на картці кредитний ліміт, а тому вважає, що банк повинен відшкодувати йому збитки у розмірі 6 028,03 грн, що складаються з: переплати за кредитом - 1240,03 грн, комісії за зняття кредитних коштів - 2 758,00 грн; щомісячної комісії за страховку - 610,00 грн; членських внесків за участь у Голд-клубі -1 420,00 грн.
Крім того, банк безпідставно та незаконно нарахував йому заборгованість у розмірі 21 383,73 грн, що складається з: комісії за користування кредитним лімітом - 13 068,59 грн; пені - 100,00 грн; подвійної комісії за користування кредитним лімітом - 8 215,14 грн.
Посилаючись на те, що між сторонами у встановленій законом формі не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, необхідних для його укладення, зокрема щодо розміру кредиту та процентів за користування ним, обраного тарифу кредитної картки та отриманням ним пам'ятки клієнта про відповідний тариф, позивач просив:
- визнати кредитний договір № SAMDN51000129189359-GOLD CLUB від 17 грудня 2013 року недійсним, незаконним, нікчемним;
- зобов'язати відповідача закрити картковий рахунок від 18 листопада 2019 року № НОМЕР_1 за кредитним договором від 17 грудня 2013 року
№ SAMDN51000129189359-GOLD CLUB та надати довідку про закриття рахунку;
- зобов'язати відповідача надати довідку про відсутність у нього боргових зобов'язань;
- зобов'язати відповідача відшкодувати безпідставно та незаконно списані з його разунку кошти за кредитним договором № SAMDN51000129189359-GOLD CLUB від 17 грудня 2013 року у розмірі 6028,03 грн (переплата за кредитним договором у розмірі 1240,03 грн; комісія за зняття кредитних коштів у розмірі 2 758,00 грн; щомісячна комісія за страховку у розмірі 610,00 грн; членські внески за участь в Голд-клубі у розмірі 1 420,00грн);
- скасувати безпідставно та незаконно нараховану заборгованість за кредитним договором № SAMDN51000129189359-GOLD CLUB від 17 грудня 2013 року у розмірі 21 383,73 грн (комісія за користування кредитним лімітом у розмірі 13 068,59 грн; пеня у розмірі 100,00 грн; подвійна комісія за користування кредитним лімітом у розмір 8 215,14 грн);
- зобов'язати відповідача відшкодувати збитки, зазначені у пункті № 4 позовних вимог у двократному розмірі.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач заявив вимоги про визнання недійсним кредитного договору у цілому, а не певної його частини. Натомість правовий висновок Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який позивач просив застосувати при вирішенні спору, стосується лише того, що Умови і правила надання банківських послуг, які не визнаються позивачем та не містять його підпису, можуть не вважатися частиною кредитного договору. Позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу визнання кредитного договору № SAMDN51000129189359-GOLD CLUB від 17 грудня
2013 року недійсним, незаконним та нікчемним у цілому. Установивши, що вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача закрити картковий рахунок та надати довідки про закриття рахунку та відсутність боргових зобов'язань, зобов'язання відшкодувати позивачу грошові кошти, є похідними від вимог про визнання кредитного договору недійсним, суд дійшов висновку, що такі вимоги також не підлягають задоволенню. Суд зауважив, що предметом розгляду справи не є стягнення заборгованості за кредитним договором, банк не звертався до ОСОБА_1 із самостійнимпозовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та не пред'являв зустрічних позовних вимогу межах даної справи, відтак пред'явлені позивачем вимоги про скасування заборгованості за кредитнимдоговором та відшкодування збитків не є ефективним способом захисту порушеного права.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог є правильним. 27 липня 2011 року між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Того ж дня, банк видав позивачу банківську картку НОМЕР_2 , з терміном дії до липня 2013 року без встановлення на ній кредитного ліміту. Після спливу терміну дії зазначеної картки, позивач отримав банківську картку НОМЕР_3 із встановленням на ній кредитного ліміту у розмірі 300,00 грн. При цьому, сам по собі факт перевипуску платіжних карток, у тому числі з оформленням платіжної картки іншого класу, згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 373/212/16-ц, не свідчить про укладення іншого кредитного договору недодержання його письмової форми та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Після перевипуску банківської картки, на нову картку клієнта був встановлений кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн, збільшений у подальшому до 15 000,00 грн. Згідно з банківською випискою, ОСОБА_1 тривалий час користувався кредитом, здійснював часткове погашення заборгованості, а тому виконання ним умов банківського договору, що включає користування власними коштами з можливістю використання кредитних коштів, свідчить про прийняття позивачем його такого договору та його дійсність. Твердження ОСОБА_1 про незаконність діяльності АТ КБ «ПриватБанк» з огляду на відсутність банківської ліцензії є безпідставними.
Апеляційний суд зазначив, що встановлення належності виконання кредитних зобов'язань сторонами та боргових зобов'язань позивача перед відповідачем, виходить за межі предмета даного позову, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про передчасність вимог ОСОБА_1 в частині скасування безпідставно нарахованої заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 383,73 грн. та відшкодування безпідставно вирахуваних з нього грошових коштів у розмірі 6 028,03 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1
на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, яка містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження мотивоване тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду позивач отримав
18 червня 2021 року .
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ураховуючи, що повний текст постанови Черкаського апеляційного суду
від 10 червня 2021 року складений 15 червня 2021 року, останнім днем на її касаційне оскарження є 16 липня 2021 року, касаційну скаргу подано до суду в останній день строку на касаційне оскарження - 16 липня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
Ураховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення клопотання
ОСОБА_1 оскільки строк на касаційне оскарження ним не пропущено.
Касаційна скарга ОСОБА_1 також містить клопотання про звільнення від сплати судового збору, мотивоване тим, що позов заявлено з підстав порушення його прав, як споживача.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Ураховуючи наведене, відсутні підстави для розгляду клопотання ОСОБА_1 звільнення від сплати судового збору, оскільки він звільнений від сплати такого в силу вимог закону.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки його доводам про недотримання банком вимог статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки йому не було надано у письмовій формі інформацію, передбачену у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: відомостей про умови кредитування, графік платежів за кредитним договором, детального розпису сукупної вартості кредиту, у тому числі процентної ставки, вартості усіх супутніх послуг, інших фінансових зобов'язань споживача, а також визначення сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентої ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).
Суди не перевірили його посилання на те, що діяльність АТ КБ «ПриватБанк» з кредитування є агресивною та пов'язана із веденням позичальників в оману.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновків про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву від 27 липня 2011 року, згідно з якою отримав банківську картку «Універсальна» НОМЕР_2 , з терміном дії до липня 2013 року без встановлення на ній кредитного ліміту.
Після спливу терміну дії виданої йому АТ КБ «ПриватБанк» банківської картки «Універсальна» НОМЕР_2 , ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та отримав банківську картку «Універсальна» НОМЕР_3 із встановленням на ній кредитного ліміту у розмірі 300,00 грн, який у подальшому було збільшено до 15 000,00 грн.
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 судами встановлений факт активного користування позивачем банківською карткою «Універсальна», у тому числі зняття кредитних коштів та поповнення картки.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі
№ 6-2766цс15 викладений висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка діяла на час укладення договору (27 липня 2011 року), несправедливими є, зокрема умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику)права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач порушив принцип добросовісності та умови договору приводять до істотного дисбалансу договірних правовідносин та обов'язків сторін, чи здійснює нечесну практику щодо кредитування.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.
Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час користувався кредитом, та не оспорював його дійсність.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження
№ 14-131цс19), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не можна вважати складовими частинами кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не визнаються позичальником та не містять його підпису. За наведених обставин, Велика Палата Верховного Суду у подібних за змістом правовідносинах виклала висновок про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неузгодженість між сторонами у письмовій формі певних умов кредитного договору, які вважав узгодженими банк, наприклад щодо ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, не може бути підставою для визнання недійсним кредитного договору у цілому чи визнання відсутнім обов'язку позичальника в частині повернення суми отриманого кредиту.
Отримання позивачем 17 грудня 2013 року нової банківської картки у рамках кредитного договору, укладеного між сторонами 27 липня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, як правильно встановили суди, не свідчить про укладення іншого кредитного договору з недодержанням його письмової форми, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові
від 27 листопада 2019 року у справі № 373/212/16-ц (провадження
№ 61-36435св18).
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та Верховний Суд у постанові
від 27 листопада 2019 року у справі № 373/212/16-ц (провадження
№ 61-36435св18) виклали висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та ухвалили судові рішення з урахуванням висновків викладених у постановах Верховного Суду.
Узагальнюючи наведене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 10 червня 2021 року необхідно відмовити, оскільки, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, зобов'язання закрити картковий рахунок та надання довідки про закриття рахунку та відсутність боргових зобов'язань, зобов'язання відшкодувати кошти, скасування заборгованості та відшкодування збитків, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак